Бокавірусна інфекція

Бокавірусна інфекція – це гостре респіраторне захворювання, спричинене бокавірусом людини, яке протікає з ураженням верхніх та нижніх дихальних шляхів. Хвороба характерна для пацієнтів віком від 1 до 3 років, практично не зустрічається у старших дітей та дорослих. Вона проявляється симптомами назофарингіту, утрудненим диханням, диспепсичними порушеннями. Для діагностики призначають клінічний аналіз крові, дослідження біоматеріалу методом ПЛР, рентгенографію органів грудної клітки. При бокавірусній інфекції рекомендовано симптоматичне лікування: тепле пиття, промивання носа, медикаменти за показаннями (судинозвужувальні краплі, антипіретики, бронходилататори).

Бокавіруси (hBoV) – новий тип збудників із сімейства Parvoviridae, який був описаний шведським ученим Т. Алландером у 2005 році. Інфекція займає 3-4 місце у структурі ГРЗ у дітей, поступаючись лише риновірусам, ентеровірусам та респіраторно-синцитіальним вірусам. Питома вага бокавірусної інфекції у структурі ГРВІ досягає 19%, серед мікст-інфекцій hBoV зустрічаються у 45% випадків. Найчастіше заражаються діти раннього віку (1-3 роки), у яких найвищий ризик розвитку бронхообструкції, тому хвороба становить серйозну проблему у практичній педіатрії.

Характеристика збудника

Збудник бокавірусної інфекції у дітей є одним із найдрібніших вірусів. Його діаметр становить лише 18-26 нм. Патоген не має зовнішньої оболонки, геном представлений одноланцюжковою молекулою ДНК. Генетичний набір бокавіруса включає неструктурні протеїни NS1 та капсидні білки VP1, VP2. На сьогодні виділено 4 підтипи вірусу, які не відрізняються за факторами патогенності та симптомами, що викликаються.

Епідеміологія

Передача збудника переважно відбувається повітряно-краплинним шляхом. Однак не виключено фекально-оральний механізм зараження. Маленькі діти не можуть дотримуватись норм гігієни, часто тягнуть до рота пальці та іграшки, на яких можуть бути частинки бокавіруса. Джерелом інфекції виступають не лише пацієнти з респіраторними симптомами, а й безсимптомні носії: старші брати та сестри, дорослі члени сім’ї.

Пік діагностики хвороби посідає вік до 3 років, причому останнім часом бокавірусну інфекцію реєструють навіть у дітей першого півріччя життя. У групі ризику зараження знаходяться педіатричні пацієнти з серцево-легеневими вадами, вродженими імунодефіцитами. Після 3-х років захворювання трапляється вкрай рідко. Епідеміологічні дослідження показують, що до 6-річного віку більшість дітей мають антитіла до бокавірусу.

Поки що вчені не змогли відтворити бокавірусну інфекцію на клітинній культурі, тому вивчення властивостей збудника та його взаємодії з макроорганізмом утруднене. За загальноприйнятою теорією, за прикріплення вірусу до слизових оболонок респіраторного тракту відповідає сіалова кислота. Далі патоген за допомогою клатрін-опосередкованого ендоцитозу проникає всередину клітин і по системі мікротрубочок переміщається до ядра.

Використовуючи ферментні системи клітини-господаря, ДНК бокавіруса проходить процеси транскрипції та реплікації, перетворюючись на дволанцюжкову форму. Далі генетичний матеріал повторно бере участь у процесах розмноження в ядрі або використовується для збирання нових віріонів, які вивільняються з клітини та відповідають за поширення запального процесу.

За клінічною картиною захворювання схоже на інші варіанти ГРВІ. Інфекція починається гостро з підвищення температури до субфебрильних значень, слабкості, відмови від їжі та активних ігор. У 10% випадків при зараженні бокавірус виникає фебрильна лихоманка. Незабаром у дитини починається нежить із виділенням прозорого рідкого слизу. Також турбує грубий нападоподібний кашель, який супроводжується відхаркуванням убогої мокротиння.

Крім типових проявів назофарингіту, у 20-30% дітей спостерігаються диспепсичні розлади: часті рідкі випорожнення, бурчання в кишечнику, нудота і блювання. Гострий інфекційний гастроентерит частіше виникає у немовлят першого року життя. У кожного десятого пацієнта з ознаками бокавірусної інфекції розвиваються ознаки кон’юнктивіту (сльозотеча, почервоніння очей) та середнього отиту, який проявляється сильними болями у вусі.

На 1-3 добу від початку симптомів може виникати задишка, для якої характерно утруднене, часте та галасливе дихання. Зрідка вона супроводжується явищами гіпоксії: сонливістю, головними болями, блідістю шкіри із синюшним відтінком навколо рота та на кінчиках пальців. У 70% дітей бокавірусна інфекція протікає в середньотяжкій формі, яка обумовлена ​​дихальними розладами, і лише 30% мають легкий варіант захворювання.

У 10% випадків бокавірусна інфекція викликає ураження бронхолегеневої системи з розвитком бронхітів, бронхіолітів, бронхообструктивного синдрому. Такі ускладнення становлять серйозну небезпеку для маленьких пацієнтів, у яких дихальні шляхи мають невеликий діаметр, тому навіть мінімальна обструкція може призвести до порушень вентиляційної функції. Також існує ризик розвитку вторинної бактеріальної пневмонії.

Особливу небезпеку становить поєднання бокавірусної інфекції коїться з іншими типами збудників ГРВІ. При одночасному зараженні бокавірусами та аденовірусами у 31% дітей приєднується бактеріальна інфекція з розвитком лакунарної ангіни. Комбінація з РС-вірусом викликає обструктивний бронхіт у 29,5% випадків, суперінфекція риновірус стає причиною легкої форми дихальної недостатності у 17% пацієнтів.

Дитині з респіраторними симптомами потрібна допомога лікаря-педіатра чи дитячого інфекціоніста. Обстеження починається зі збору скарг, з’ясування анамнезу захворювання та наявності недавніх контактів з людьми, які мають ознаки ГРВІ. При фізикальному огляді визначають набряклість слизової оболонки носа, гіперемію зіва. У комплексній діагностиці бокавірусної інфекції використовуються:

• ПЛР. Полімеразна ланцюгова реакція – єдиний достовірний спосіб підтвердити зараження бокавірусами. Збудник виявляється у зразках назального слизу, мокротиння, слини та фекалій. У дітей з важкими формами захворювання для аналізу можуть бути використані плевральна рідина та бронхіальний аспірат.
• Аналізи крові. Вірусна інфекція проявляється помірним лейкоцитозом або лейкопенією, підвищенням швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), ознаками анемії при ускладнених варіантах хвороби. При дослідженні острофазових показників у 17% дітей визначають збільшення С-реактивного білка.
• Рентгенографія ОГК. При бронхіті візуалізується розширення та деформація кореня легені, посилення легеневого малюнка, потовщення стінок бронхів. При бронхообструкції спостерігається низьке стояння діафрагми та обмеження її рухливості, вертикальне положення серця, підвищення прозорості легеневого фону.

Диференційна діагностика

Бокавірусну інфекцію диференціюють іншими варіантами ГРВІ, які часто зустрічаються у дітей: риновірусної, аденовірусної, ентеровірусної та РС-інфекції. При високій лихоманці та виражених симптомах інтоксикації необхідно виключити грип, COVID-19. Переважна більшість ринореї та ознак кон’юнктивіту потребує диференціальної діагностики з респіраторними та харчовими алергіями, особливо у схильних до атопії пацієнтів.

Етіотропні противірусні препарати не розроблені. Терапія бокавірусної інфекції у дітей проводиться симптоматично, як і за інших варіантів ГРВІ. Неускладнені випадки вимагають амбулаторної допомоги, при симптомах дихальної недостатності або фебрильних судомах пацієнта обов’язково госпіталізують до інфекційного стаціонару. Основні напрямки терапії включають:

• Питний режим. Дітям рекомендовано велику теплу білизну: вода, трав’яні відвари, неміцні чаї, узвари із сухофруктів. Завдяки цьому підтримується водяний баланс в організмі, що особливо важливо при лихоманці. Тепла рідина зменшує подразнення слизової оболонки глотки, покращує самопочуття при першіння у горлі та кашлі.
• Промивання носа. Процедура очищає носові ходи від слизу та вірусних частинок, полегшує дихання та сприяє більш швидкому одужанню. У маленьких дітей промивання проводять шляхом закопування або впорскування сольових розчинів у кожний носовий хід, після чого забруднення акуратно видаляють ватним джгутом.
• Назальні деконгестанти. Судинозвужувальні краплі з мінімальною концентрацією діючої речовини використовуються при вираженій закладеності носа та порушеннях дихання. Їх застосовують у гострій фазі захворювання трохи більше 3-4 днів поспіль.
• Жарознижувальні засоби. Для усунення фебрильної лихоманки у дітей призначають ліки, які в якості діючих речовин містять парацетамол або ібупрофен. Інші представники групи НПЗЗ заборонено використовувати у педіатричній практиці за високої температури.

При бронхообструктивному синдромі потрібна невідкладна комплексна терапія. Для швидкої ліквідації спазму та набряку бронхіальних шляхів проводять інгаляції бета-адреноміметиків, М-холіноблокаторів, кортикостероїдів або комбінованих препаратів. У тяжких випадках використовують ін’єкції системних глюкокортикостероїдів. Для ліквідації явищ гіпоксії показано киснедотерапію через маску або носовий катетер.

Бокавірусна інфекція має сприятливий перебіг, у більшості дітей симптоми зникають протягом 10-14 днів і не викликають віддалених ускладнень. Однак існує ризик обструкції бронхів і дихальної недостатності, яка без своєчасної медичної допомоги загрожує небезпечними наслідками. Пацієнти з епізодами візингу та бронхообструкції після одужання спостерігаються у лікаря, щоб унеможливити розвиток бронхіальної астми.

Вакцина проти бокавіруса поки що не розроблена. Для профілактики зараження вживають неспецифічні превентивні заходи. Щоб уникнути хвороби у маленької дитини, батькам потрібно обмежити її контакти зі сторонніми в період сезонних спалахів ГРВІ, мити руки та промивати малюку ніс фізрозчином після прогулянок. Всім членам сім’ї слід дотримуватись протиепідемічних норм, оскільки дорослі можуть бути джерелом бокавірусної інфекції.