Булінг у школі

Булінг у школі – Це повторювана модель поведінки, що реалізує намір групи завдати шкоди одному учню. Виявляється вербально та невербально. Завжди відповідає структурі: група агресорів, свідки та жертва, нездатна себе захистити. Характеризується фізичним та психологічним насильством: погрозами, приниженнями, побоями. Діагностика виконується з допомогою розмови, спостереження, опитувальників. Для коригування буллінгу проводяться групові тренінги, психологічні консультації, створюються учнівські організації.

Термін “буллінг” походить з англійської мови, означає “хуліганство”. Синонімічна назва – цькування. Широко поширений організованих, формальних колективах: шкільні класи, студентські групи, армійські роти. У учнів військових освітніх закладів буллінг набуває вигляду звичаю, традиції посвяти новачків. За даними соціологічного опитування, 45% молодих людей стикалися з цькуванням, близько 30% мають друзів чи родичів, які виступали в ролі жертви. Серед осіб, які пережили погрози та насильство, 24% – дівчата, 37% – юнаки.

Ключова характеристика класу з проявами булінгу – небезпека кожного учасника мікросоціуму. Ситуація цькування розгортається як дезадаптивна форма подолання зі стресом учня, який відчуває тривогу, дискомфорт. На думку соціологів, сучасна російська реальність популяризує агресивні способи придушення тривоги, вирішення проблем. Провокуючими факторами булінгу в школі стають:

• Негармонійна ієрархія. При негармонійному розподілі статусів у класі з’являються ролі «знедолених», «ізольованих». Вони стають об’єктом глузувань, приниження, насильства з боку сильніших, але емоційно нестабільних учнів.
• Соціально-економічні зміни. Мобільність сучасного суспільства, перенасиченість інформацією, відсутність моральних засад сприяє прояву агресії. У підлітків немає переваги моделі поведінки, виникає суперечливість дій, бажань.
• Підлітковий вік. Перебудова систем організму, гормональний дисбаланс призводять до імпульсивності поведінки, зниження самоконтролю. Провідними емоціями стають тривога, роздратування, що реалізуються через агресію. Якщо таку поведінку вдається лідер, то обов’язково приєднуються його послідовники (особливість підліткового періоду).
• Жорстоке поводження в сім’ї. Агресори – люди, які пережили насильство від батьків або інших родичів, які мають силу. Домінує дисбаланс влади: старші, сильніші, які мають матеріальними благами члени зловживають статусом, загрожують безпеці молодших.
• Педагогічний вплив. Вплив вчителя на клас може сформувати хвору атмосферу. Неповажне ставлення педагога, жорстка конкуренція, публічне осуд, образу виступають причинами буллінга в школі.
• Соціально-економічний статус Встановлено: діти із сімей із низьким доходом, відсутністю освіти у батьків частіше стають жертвами цькування. Учні з сімей, де батьки мають вищу освіту, виявляються адаптованішими до шкільного середовища, почуваються комфортно в школі, рідко стають учасниками ситуацій насильства.

Буллінг у школі поділяє його учасників на три групи. Перша страждає від насильства, друга – розпалює ненависть до жертви, самостверджується, розважається. До групи «стражденних» належать не лише жертви, а й свідки (третя група). Вони переживають вторинні ефекти насильства, живуть із напругою, побоюванням того, що цькування буде звернене на них. Таким чином, група складається із трьох ролей: переслідувачі, свідки, жертви.

За цькуванням завжди стоїть фізична нерівність та/або особливе становище в референтній групі. Ініціаторами агресії стають учні, які займають крайнє статусне становище: найпопулярніші чи знедолені. Останні можуть зібрати навколо себе підтримку з таких же ізгоїв. Роль жертви надається знедоленим чи ізольованим учням. Буллінг у школі може розглядатися як механізм проживання негативних емоцій (тривоги, дискомфорту) і як спосіб самоідентифікації, в ході якої учні отримують уявлення про своє становище у соціальній групі.

Існує безліч різновидів буллінгу у школі. За часом прояву він буває ситуативний та постійний; за поширенням – аудиторний, кібербулінг, дозвілля. Розрізняють цькування за адресною спрямованістю: на дітей з ОВЗ, на обдарованих, на малозабезпечених, на приїжджих тощо. Найчастіше жертвами виявляються учні, чимось несхожі більшість. За мотивацією агресивних дій виділяють три види буллінг-поведінки:

1. Імпульсивно-демонстративний. Агресивність використовується як залучення уваги, отримання оцінки, емоційного відгуку від оточуючих. Травля швидкоплинна, ситуативна, не особливо жорстока.
2. Нормативно інструментальний. Агресія – норма спілкування з однолітками. Насильницькі дії, приниження, образи використовуються задля досягнення мети. Найпоширеніший тип булінгу.
3. Цілеспрямовано-ворожий. Виявляється прямою агресією. Фізичне насильство спрямоване на слабких, нездатних «дати здачі». Почуття провини, каяття відсутнє.

Для учнів молодших класів характерні найпростіші фізичні методи цькування. Використовуються поштовхи, стусани, удари. Часто агресори починають бійку, коли впевнені, що жертва слабша. Іншим важливим атрибутом нерівного конфлікту є глядачі. Якщо процес приниження ніхто не бачить, то втрачається сенс. Образники часто брешуть, роблячи це настільки переконливо, що вчителі одразу вірять. За брехнею ховається страх покарання, орієнтація на думку дорослого.

Учні середніх класів разом із фізичним насильством застосовують вербальне. Цьому сприяє розширення словникового запасу, підвищення значимості соціального статусу. Думка дорослих стає менш важливою, з’являється бажання відокремитися психологічно. Буллінг у школі проявляється образами, словесними приниженнями, фізичним завданням шкоди. Брехня дорослому зустрічається рідше, осуд з його боку сприяє сепарації підлітка.

У середніх, старших класах вербальний булінг стає більш витонченим. Крім прямих образ, використовуються плітки, наговори, сарказм. Розповсюдження брехливих чуток здатне сильно знизити статус жертви, сприяти соціальному виключенню, ізоляції. Психологічна цькування виражається залякуваннями, шантажем, бойкотом. Нерідко агресори відбирають гроші, розбивають телефон, псують інші особисті речі. Для приниження можуть змусити жертву виконувати певні дії.

Особливий вид цькування – кібербулінг. Розгортається в інтернет-просторі: у соціальних мережах, форумах, чатах. Фізичного шкоди заподіяти не може, але серйозно погіршує психічне здоров’я жертви. Націлений на приниження, залякування, примус до будь-яких дій. Відрізняється підвищеною жорсткістю, тому що агресор часто залишається неідентифікованим, прихованим за ніком.

Булінг у школі викликає тяжкі психологічні травми у дітей, які стали жертвами. Негативні наслідки різноманітні: неповага до себе, нездатність досягти успіхів, порушення сну. Вимушена соціальна ізоляція, переживання самотності стають причинами затяжної депресії, що розтягується у доросле життя. Можливий розвиток панічних атак, соціофобії, психосоматичних захворювань. Зниження навчальної мотивації призводить до прогулів уроків, відходу зі школи в онлайн-освіту. Цькування – одна з найпоширеніших причин самогубств.

Виявлення буллінгу у школі необхідне через погіршення самопочуття, порушення адаптації жертв. Батьки, педагоги, шкільні психологи – особи, що у виявленні випадків цькування. Першими помічають проблему матері. Насторожуючі ознаки поведінки дитини:

• Негативне ставлення до школи. Учень шукає будь-які причини, щоб не йти на заняття: погане самопочуття, зайнятість «важливішими» справами. Прогулює уроки, часто хворіє (прояв психосоматичного розладу).
• Поганий настрій. Після занять дитина завжди пригнічена, розлючена. Часто плаче без видимих ​​причин, вимагає залишити його на самоті. Настрій не пов’язаний із самопочуттям чи проблемами навчання, але про причини поганого емоційного стану учень не говорить.
• Замовчування проблеми. Жертви нічого не розповідають про однокласників, про шкільне життя. На запитання відповідають однозначно, неінформативно. При спробах допиту дратуються, стають замкнутими.
• Погіршення здоров’я. Порушується сон, апетит. Часто виникають болі неясного походження (головні, м’язові, у животі, грудях). У підлітків можливі періоди слабкості, втоми, зниженого артеріального тиску.
• Зовнішні ознаки цькування. На обличчі, тілі виявляються садна, синці, подряпини. Дитина приходить додому з порваним одягом, брудним рюкзаком, зламаним шкільним приладдям.

Важлива роль виявленні цькування належить педагогам. Саме вони здатні виявити проблему методом спостереження за щоденною поведінкою учнів під час уроків, змін. Шкільні психологи досліджують індивідуально-особистісні особливості учасників булінгу. Це дозволяє визначити ролі, особливості поведінки кожного учасника. На основі діагностики складаються плани корекційної роботи із класом, з окремими учнями.

Набір діагностичних методів залежить від досвіду та кваліфікації спеціаліста. Можуть бути використані опитувальник з буллінгу (Д. Олвеос), тест агресивності Л. Г. Почебута, опитувальник ризику буллінгу (ОРБ). Результати тестування свідчать про ступінь агресивності, адаптаційні можливості учнів, переживання примусів, насильства.

Запобігти булінгу в школі дозволяє активна участь педагогів, психологів, батьків. В рамках школи проводяться проектні роботи, які потребують співпраці від учнів із різних груп. Позакласні заходи – походи на природу, екскурсії, свята – сприяють згуртуванню класу, встановленню контактів у більш неформальній, розслабленій атмосфері. Також у силах педагогів припиняти спроби цькування під час уроків, змін.

Ефективним заходом щодо усунення буллінгу виявилася організація шкільних рад, мета яких – усунення нерівності, жорстокого ставлення до школи. Активістами таких організацій мають стати учні з високим соціальним статусом, у тому числі потенційні агресори. Своєчасна переорієнтація їх цінностей, можливість стати популярним завдяки захисту уразливіших учнів дозволяє значно знизити ризик цькування.

Шкільні психологи проводять групові тренінги, ігри, націлені формування у підлітків почуття емпатії, співпереживання. Велика увага приділяється знанням про характер, емоції, способи самоствердження. На заняттях діти навчаються давати та отримувати емоційну підтримку, долати бар’єри спілкування, приймати одне одного. Результатом стає здатність підлітків усвідомлювати шкільну тривожність та проблеми, пов’язані з нею, розуміти та поважати почуття оточуючих.

Робота з психологом прискорює процес самоідентифікації, школярі стають здатними до рефлексії, об’єктивніше ставляться до критики. Підвищується їхня особиста відповідальність за поведінку в класі.

За спільних зусиль батьків, вчителів та психологів буллінг у школі вдається звести до мінімуму. Профілактика полягає у своєчасному виявленні спроб цькування, а також у створенні комфортних умов навчання. Чим менше негативних переживань провокує навчання в школі, тим менш ймовірним є прояв жорстокості всередині класу. Інша важлива профілактична міра – створення умов безпечного прояви негативних емоцій, заохочення дружніх відносин, підтримки.