Бульозний дерматит

Бульозний дерматит – це запальне ураження шкіри з утворенням на ній наповнених рідиною бульбашок. Найчастіше буллезний дерматит виникає в результаті контакту шкіри з будь-яким агресивним фактором зовнішнього середовища. Однак він може бути симптомом інших дерматологічних захворювань, наслідком метаболічних та ендокринних порушень або проявом генетичних аномалій. У діагностиці бульозного дерматиту має велике значення визначення впливу на шкіру зовнішнього фактора, виявлення супутньої патології, лабораторна діагностика та біопсія.

При бульозному дерматиті бульбашки розташовуються під епідермісом (субепідермально) або безпосередньо в ньому (інтраепідермально). Субепідермальна локалізація бульбашок характерна для бульозного пемфігоїду, бульозної форми системного червоного вовчаку, бульозного епідермолізу. Інтраепідермальні бульбашки з’являються при бульозній еритродермії, хворобі Хейлі-Хейлі. При розмірі більше 5 мм бульбашки називають буллами, менше 5 мм – везикулами.

До зовнішніх факторів, що викликають контактний буллезний дерматит відноситься вплив сонячних променів та штучних джерел ультрафіолетового випромінювання, низьких та високих температур, агресивних хімічних речовин (скипидар, урсол, фарба для волосся тощо), деяких рослин та лікарських засобів. При цьому бульозний дерматит буває обумовлений прямим впливом фактора (простий контактний дерматит) або спровокованою алергічною реакцією (алергічний контактний дерматит).

Буллезний дерматит може бути проявом інфекційних захворювань: герпес, бульозна дерматофітія, імпетиго; запальних дерматозів: пухирчатка, бульозний системний червоний вовчак, буллезний пемфігоїд; метаболічних порушень: порфірія, пелагра, діабетичний бульоз, ентеропатичний акродерматит; генетичних аномалій: вроджена бульозна еритродермія, хвороба Хейлі-Хейлі, буллезний епідермоліз.

Бульозний дерматит від впливу низької температури – це відмороження. Вони характеризуються початковим спазмом судин. Потім судини розширюються і на шкірі виникає почервоніння, що супроводжується почуттям печіння та болю. Приєднується набряклість і з’являються мляві бульбашки з серозним або кров’яним вмістом. Ерозії, що утворюються після розтину бульбашок, при загоєнні покриваються скоринками. Вплив на шкіру високої температури спричиняє опіки. Їхня клінічна картина подібна до відмороження, але бульбашки утворюються відразу ж після впливу. Буллезний дерматит виникає при відмороженні або опіку II ступеня.

Сонячний буллезний дерматит розвивається протягом кількох годин після тривалого перебування під прямими променями сонця. Після почервоніння шкіри утворюються бульбашки різного розміру. При сонячному дерматиті відзначається свербіж, болючість та печіння, можливе підвищення температури та порушення загального самопочуття. Після загоєння ерозій на шкірі залишаються ділянки гіперпігментації.

Бульозний дерматит від хімічних факторів, виникаючи на ділянці шкіри, яка контактувала з хімічною речовиною, може потім набувати генералізованого характеру. Так, при контакті з урсолом улюблене розташування бульбашок при генералізації це обличчя і шия. Набряк, що виникає, може захоплювати повіки з повним закриттям очної щілини.

Метаболічний буллезний дерматит розвивається і натомість існуючих ендокринних захворювань чи обмінних порушень. Діабетичний бульоз виникає при цукровому діабеті будь-якого типу. При ньому напружені бульбашки знаходяться на дистальних відділах ніг чи рук. Ентеропатичний акродерматит пов’язаний з нестачею цинку та характеризується локалізацією пухирів на дистальних відділах кінцівок, у роті, на губах та навколо очей.

Спадковий буллезний дерматит зазвичай розвивається відразу після народження. Для бульозного епідермолізу характерна мимовільна раптова поява бульбашок та їх утворення у місцях незначного травмування шкіри. Хвороба Хейлі-Хейлі має клінічну картину пухирчатки, але передається спадковим шляхом.

Насамперед проводиться оцінка клінічної картини бульозного дерматиту. Має значення розташування бульбашок, їх характер, розмір, кількість та стадії розвитку, симетричність ураження, залучення слизових оболонок.

У діагностиці бульозного дерматиту контактної природи багато уваги приділяють виявленню провокуючого чинника. При підозрі інфекційної природи бульбашок проводять бактеріоскопію і посів рідини, що міститься в них.

Одним із інформативних методів діагностики бульозного дерматиту є біопсія з подальшим гістологічним вивченням. Як біопсійний матеріал беруть свіжий непошкоджений міхур, трохи захоплюючи розташовану навколо нього шкіру. Для підтвердження алергічної природи дерматиту на додаток до гістологічного дослідження проводять реакції прямої та непрямої імунофлуоресценції (РІФ).

Діагностику спадкових бульозних дерматитів проводять із застосуванням електронно-мікроскопічного дослідження. При підозрі на порфірію досліджують сечу на наявність порфіринів, при підозрі на ентеропатичний акродерматит у крові визначають концентрацію цинку.

У лікуванні контактного бульозного дерматиту основне – це усунення провокуючого фактора. Якщо дерматит є проявом чи ускладненням інших захворювань, то насамперед проводять лікування основного захворювання. При спадкових формах бульозного дерматиту проводиться симптоматичне лікування.

Місцево можуть застосовуватися кортикостероїдні та антибактеріальні мазі, протизапальні суміші, засоби, що сприяють загоєнню ерозій, що залишаються після бульбашок. При необхідності виробляють розтин бульбашок із ретельним дотриманням умов стерильності.