Бульозний іхтіоз

Бульозний іхтіоз – це вкрай рідкісна форма генодерматозу, яка характеризується надмірними процесами кератинізації, утворенням численних пухирів, жовто-коричневих лусочок. Захворювання обумовлено аутосомно-домінантним типом спадкування. Шкірні зміни включають були, мокнучі ерозії, осередки гіперкератозу, долонно-підошовну кератодермію. Діагностика хвороби передбачає дослідження біоптатів шкіри, молекулярно-генетичні випробування. Методи лікування бульозного іхтіозу симптоматичні: прийом системних ретиноїдів, зовнішня десквамативна терапія, аптечна косметика для догляду в домашніх умовах.

Бульозний іхтіоз у медичній літературі має безліч синонімів: епідермолітичний іхтіоз, епідермолітичний гіперкератоз, бульозна вроджена іхтіозиформна еритродермія Брока. Захворювання було вперше описано російським дерматологом Нікольським у 1897 р., а детальним вивченням клінічної картини патології займався французький вчений Л. Брок на початку ХХ століття. Буллезная форма іхтіозу зустрічається з частотою 1 випадок на 200-300 тис. населення, статевих і расових відмінностей у захворюваності не виявлено.

Іхтіоз з буллами може виникати при кількох типах генних мутацій, найпоширеніші – у генах KRT-1 (локус 12q13.3), KRT-10 (локус 17q21.2). Спадкування генних дефектів відбувається за аутосомно-домінантним типом з повною пенетрантністю, проте у 50% пацієнтів мутації відбуваються спорадично при необтяженому сімейному анамнезі. У сучасній генетиці ведуться дослідження задля встановлення провокуючих чинників спонтанних мутацій при генодерматозах.

Розвиток бульозного іхтіозу пов’язують із пошкодженням генів, що кодують утворення кератину типу 1 (KRT-1) та типу 10 (KRT-10). Ці види колагенових волокон у нормі беруть участь у підтримці структурної цілісності супробальних кератиноцитів. Вони відповідають за стабільність бар’єрної функції шкірних покривів, формування міцних контактів між клітинами, збереження вологи в дермі.

Крім типових шкірних симптомів, хвороба характеризується множинними метаболічними розладами: змінами ліпідограми, протеїнограми, гіповітамінозами. Також порушено роботу шкірних залоз. На відміну від Х-зчепленого рецесивного іхтіозу, при бульозній формі не порушується обмін стеринових протеаз, тому зв’язки між ороговілими клітинами неміцні, що зумовлює транссудацію рідини та появу бульбашок на шкірі.

Дерматологічні прояви захворювання спостерігаються від народження дитини. Шкірні покриви новонародженого мають яскраво-рожеве або червоне забарвлення, вони покриті бульбашками різного розміру, заповненими прозорою або каламутною рідиною. Характерна особливість цього варіанта іхтіозу – ділянки незміненої шкіри виглядають природно, що відрізняє стан від синдрому колоїдного плоду, коли тіло дитини покривається блискучою натягнутою плівкою.

При тиску та терті легко формуються нові бульбашки. При необережних дотиках були розкриваються, оголюючи яскраво-червоні ерозивні мокнути. Ерозії при бульозному іхтіозі дуже повільно гояться, на їхньому місці утворюються застійні червоні плями, осередки лущення. Внаслідок чергування поверхневих ран, залишків відшарованого епідермісу, великих бульбашок шкіра дитини нагадує обпалену.

Починаючи з 2-3-річного віку спостерігаються активні симптоми гіперкератозу. На тілі з’являються численні лусочки жовтого або коричневого кольору, які зазвичай оточені запаленою шкірою, що почервоніла. Типова локалізація дерматологічних елементів у хворих на бульозний іхтіоз — згинальні поверхні кінцівок, пахвові западини. Характерною особливістю захворювання є долонно-підошовна кератодермія.

Бульозний іхтіоз відрізняється тяжким перебігом, не виключені летальні форми: аборти на ранніх термінах, пізні викидні, народження мертвого плода. Найчастіше діти народжуються раніше терміну, внаслідок чого у них розвивається респіраторний дистрес-синдром («хвороба гіалінових мембран»), внутрішньомозкові крововиливи, ретинопатія недоношених. Недоношеність може спричинити некротичний ентероколіт, тяжку гіпоглікемію, розлади харчування.

На тлі великого ураження порушуються всі функції шкіри, які мають першорядне значення в період новонародженості — дихальна, видільна, терморегуляторна. Через масивну втрату рідини при розтині булл у немовлят виникає зневоднення. Множинні відкриті рани стають вхідними воротами для інфекції, що в умовах недостатнього функціонування імунітету новонародженого загрожує септичними ускладненнями.

Бульозний іхтіоз характеризується типовими шкірними проявами, тому попередній діагноз ставиться під час консультації дитячого дерматолога ще перші тижні життя немовляти. Для диференціальної діагностики різних типів генодерматозів, виключення інших варіантів дерматологічних патологій, що супроводжуються утворенням булл, пацієнтам призначаються такі методи дослідження, як:

• Вивчення шкірної структури. При електронній мікроскопії біоптатів уражених ділянок виявляються зміни базальної платівки епідермісу, втрата контактів між клітинами, ліпідоподібні вакуолі у клітинах рогового та зернистого шарів.
• Аналіз крові. Для уточнення тяжкості стану дитини виконується клінічне та біохімічне дослідження крові. Щоб виключити алергічний бульозний епідермоліз, що має подібні симптоми шкіри, рекомендована імунограма.
• Генетичне тестування Щоб підтвердити наявність бульозного іхтіозу, проводиться секвенування геному для пошуку патогномонічних мутацій у локусах 17q21.2, 12q13.3.
• Пренатальна діагностика У сім’ях, де є хворі на бульозний іхтіоз, доцільно проводити медико-генетичне консультування вагітних жінок. Для раннього виявлення патології за показаннями застосовується амніоцентез чи біопсія ворсин хоріону.

У період активної освіти була медична допомога пацієнту подібна до протоколу ведення опікових хворих. Для корекції втраченої рідини забезпечується адекватна регідратаційна терапія, для відновлення нутритивних потреб дитини використовується парентеральне або зондове харчування. Обов’язково застосовується потужна антибіотикотерапія для профілактики ускладнень інфекційного характеру.

На етапі булл необхідний дбайливий догляд за дитиною, виключення травмування шкіри, носіння одягу та білизни з максимально м’яких тканин. Для зменшення втрат рідини накладаються пов’язки з білим вазеліном, при великому ураженні ефективні компреси гелевих з гідролізованого полімеру. Після появи ознак кератинізації схема терапії змінюється, призначається декілька груп препаратів:

• Кератолітики. Зовнішні склади з сечовиною, пропіленгліколем необхідні для розм’якшення вогнищ гіперкератозу, видалення мас з поверхні шкіри.
• Ретиноїди. Зовнішні та системні препарати рекомендовані дорослим пацієнтам для ефективного контролю гіперкератозу, стабілізації процесів регенерації шкіри.
• Фруктові кислоти. Лікувальна косметика з кислотами підбирається для домашнього рутинного догляду, щоб знизити активність кератинізації, вчасно відлущувати рогові маси.
• Поживні креми. Для попередження огрубіння шкіри, усунення сухості та дискомфорту наноситься косметика, до складу якої входять гліцерин, ланолін, рослинні олії.
• Кошти з SPF. Сонцезахисні креми призначаються для регулярного застосування, щоб запобігти надмірній пігментації. SPF-засоби є обов’язковими компонентом догляду при лікуванні активними речовинами (кислотами, ретиноїдами).

Бульозний іхтіоз є найбільш несприятливим варіантом серед усієї групи порушень кератинізації, оскільки він пов’язаний із високим рівнем антенатальної та дитячої смертності. Прогноз багато в чому залежить від обсягу бульозного ураження шкіри, наявності інфекційних ускладнень, своєчасності та повноти медичної допомоги. Враховуючи генетичні передумови патології та високу частоту спонтанних мутацій, заходи профілактики не розроблені.