Бурсит ліктьового суглоба

Бурсит ліктьового суглоба – це асептичний чи інфекційний запальний процес у навколосуглобовій синовіальній сумці. Може протікати гостро, підгостро чи хронічно. В області ліктьового суглоба утворюється м’яке локальне ущільнення. У гострому періоді виникає біль та ознаки місцевого запалення. Для хронічного бурситу характерні незначні або помірні болі та утруднення рухів за відсутності запалення. При нагноєнні з’являється набряк, різкі болі та ознаки загальної інтоксикації. Діагноз виставляється на підставі клінічних ознак, при необхідності виконується пункція, МРТ та рентгенографія. Лікування гострого бурситу консервативне, хронічного та гнійного – оперативне.

Бурсит ліктьового суглоба – найпоширеніший вид бурситів. Може бути асептичним чи гнійним, гострим чи хронічним. Найчастіше розвивається внаслідок перевантаження та мікротравм ліктьового суглоба. Спостерігається у спортсменів та людей важкої фізичної праці (шахтарів), а також у працівників, які змушені часто спиратися ліктями об стіл. В основному вражає пацієнтів молодого та середнього віку, чоловіки страждають частіше за жінок. Лікуванням хронічних асептичних бурситів займаються травматологи-ортопеди, лікуванням гострих асептичних бурситів та гнійних бурситів – хірурги.

Причиною виникнення хронічного бурситу ліктьового суглоба є постійні мікротравми внаслідок підвищеного навантаження чи положення тіла. Локалізація запалення у тій чи іншій сумці обумовлена ​​особливостями навантаження. Так, у борців, шахтарів та офісних працівників частіше уражається підшкірна ліктьова сумка, у тенісистів – променеліктьова сумка і т. д. При ревматоїдному артриті, подагрі та деяких інших захворюваннях бурсит розвивається, як реакція на відкладення солей у синовіальній сумці.

Інфікування можливе при занесенні мікробів через невелику ранку, садна, гнійничок або фурункул у ділянці ліктя. При бешиховому запаленні, фурункулах, карбункулах, пролежнях, остеомієліті та гнійних ранах інфекція може потрапляти в бурсу зі струмом крові або лімфи. Факторами ризику, що збільшують ймовірність розвитку гнійного бурситу, є загальне ослаблення організму внаслідок перенесених захворювань, порушення обміну речовин, цукровий діабет, імунні порушення та прийом стероїдних препаратів.

Бурса – щілиноподібне утворення, що містить невелику кількість рідини і розташоване поблизу виступаючих ділянок кістки. Виконує функцію амортизатора, захищає навколишні тканини від надмірного тиску чи тертя. При перевантаженні або мікротравмах, що повторюються, в сумці виникає асептичне запалення, внутрішня оболонка бурси починає активно продукувати рідину. В результаті сумка набуває вигляду туго наповненого мішечка і починає випинатися.

Надалі рідина поступово розтягує сумку, вона збільшується і може досягати значних розмірів. При тривалому перебігу формуються спайки з навколишніми тканинами, в капсулі виникають осередки фіброзу і іноді ділянки кальфікації. При попаданні інфекції у бурсі розвивається гнійне запалення, яке може поширюватися на сусідні органи та тканини.

В області ліктьового суглоба є три бурси: ліктьова підшкірна, міжкісткова ліктьова та променеплечова. Найчастіше (приблизно у 70-80% випадків) уражається підшкірна сумка, яка розташовується по задній поверхні суглоба в ділянці ліктьового відростка.

У хірургії, травматології та ортопедії використовують такі класифікації бурситів ліктьового суглоба:

• По локалізації виділяють бурсити підшкірної ліктьової, променеліктьової та міжкісткової ліктьової сумки.
• За течією розрізняють гострі, підгострі та хронічні бурсити
• За характером запальної рідини всі бурсити поділяють на серозні, геморагічні, фібринозні та гнійні.
• З урахуванням виду патогенних мікроорганізмів виділяють неспецифічні (зазвичай викликаються стафілококом або стрептококом) та специфічні (можуть бути викликані блідою спірохетою, мікобактеріями туберкульозу, гонококами та іншими збудниками специфічних інфекцій) інфіковані бурсити.

При гострому серозному або серозно-геморагічному бурсіті в ділянці ліктьового суглоба з’являється припухлість, виникають нерізкі або помірно виражені болі. Відзначається локальний набряк, обмеження рухів, місцева гіперемія та підвищення температури шкіри в області ураження. Загальний стан пацієнта, як правило, незначно погіршується. Можливе нездужання та субфебрильна температура. При пальпації в ділянці ліктьового суглоба визначається обмежена хвороблива флюктуюча освіта пружно-еластичної консистенції. Надалі можливі два результати: одужання (запалення стихає, зайва рідина розсмоктується) або перехід гострого бурситу в хронічний.

Хронічний бурсит ліктьового суглоба може як стати результатом гострого процесу, і розвиватися первинно, без попереднього гострого запалення. У першому випадку запальні явища поступово стихають, шкіра набуває нормального забарвлення (у деяких випадках можлива незначна синюшність або локальне потемніння шкірних покривів), температура нормалізується. Болі зменшуються, проте продовжують турбувати при фізичному навантаженні, контакті з поверхнями і т.д. Зберігається незначне обмеження обсягу рухів. Пальпаторно виявляється безболісна флюктуюча освіта. Консистенція освіти може значно відрізнятися – від пружної, тугоеластичної до м’якої і навіть в’ялої. При застарілих бурситах можуть визначатися ущільнення (рисові тільця).

При ранах області ліктьового суглоба нагноєння бурси може розвинутися первинно, без попереднього бурситу. У інших випадках гнійний процес зазвичай виникає і натомість вже існуючого гострого чи хронічного бурситу. У ураженій ділянці з’являються інтенсивні смикаючі або розпираючі болі. Ліктьовий суглоб набряковий, гіперемований, різко болючий при пальпації, гарячий на дотик. Рухи обмежені. Регіонарні лімфатичні вузли збільшено. Виявляються симптоми загальної інтоксикації: підвищення температури, біль голови, слабкість, розбитість. При поширенні процесу можливе утворення нориць, розвиток абсцесу, флегмони, остеомієліту або гнійного артриту.

При поразці підшкірної бурси діагностика бурситу ліктьового суглоба бракує труднощів. Підозра на неспецифічний та специфічний інфікований бурсит є показанням для пункції бурси з подальшим дослідженням пунктату. При гнійних процесах визначається чутливість виділених збудників інфекції до антибіотиків. При специфічному запаленні виконуються спеціальні серологічні та бактеріологічні дослідження. Поразка променелоктевой і міжкісткової синовіальних сумок іноді буває важче діагностувати через їхнє глибоке розташування. У сумнівних випадках МРТ виконують суглобів. При підозрі на специфічний бурсит пацієнта направляють на консультацію до венеролога або фтизіатра. При підозрі на подагру та ревматичний артрит призначають консультацію ревматолога.

Лікування гострого бурситу здійснюється амбулаторно у хірургічному кабінеті. На ліктьовий суглоб накладають тугу пов’язку, виписують протизапальні препарати, рекомендують дотримуватися спокою та прикладати холод до ураженої ділянки. В окремих випадках виконують пункцію синовіальної сумки. При гнійному бурсіті лікування проводиться в поліклініці чи умовах хірургічного стаціонару, залежно від тяжкості процесу. Пацієнту призначають антибіотики, протизапальні та знеболювальні препарати. Виконують лікувальну пункцію бурси з подальшим промиванням та введенням антибіотиків. У важких випадках здійснюють розтин та дренування синовіальної сумки.

Лікуванням хронічного асептичного бурситу займаються травматологи. Консервативна терапія у разі неефективна. Пункції також не приносять бажаного результату, оскільки після видалення рідина накопичується знову. Найкращий результат забезпечує хірургічне висічення бурси. Операція проводиться у плановому порядку за умов травматологічного відділення. Використовується місцева анестезія.

Лікар виконує дугоподібний розріз по краю сумки, вводить в тканини новокаїн для кращої видимості кордону між бурсою та тканинами, що оточують. Потім тупо (затискачем) відшаровує сумку на всьому протязі і січе, стежачи, щоб у порожнині рани не залишилося шматочків капсули. Потім ушиває шкіру і дренує рану одним або двома гумовими випускниками. При висіченні великих бурс може використовуватися гумова напівтрубка. Руку згинають у ліктьовому суглобі і туго бинтують, щоб виключити утворення порожнини та забезпечити контакт шкіри з тканинами, що підлягають. У післяопераційному періоді призначають УВЧ. Шви знімають на десятий день, після чого хворого виписують на амбулаторне лікування в травмпункті.

При своєчасному лікуванні прогноз за всіх видів бурситів ліктьового суглоба сприятливий. При гнійних бурситах із поширенням інфекції на оточуючі тканини (особливо – у порожнину суглоба) прогноз погіршується. Результатом у разі можуть стати контрактури і тугоподвижность суглоба. Профілактика включає обмеження навантаження на суглоб, попередження інфікування.