Чорна п’єдра

Чорна п’єдра – це дерматологічне захворювання волосся грибкової природи, переважно характерне для тропічних країн з теплим і вологим кліматом. Цей стан проявляється появою на волоссі голови (рідше – бороди або вусів) малопомітних вузликів чорного кольору розміром 1-2 міліметри кам’янистої щільності, надалі – ламкістю волосся та алопецією. Діагностика чорної п’єдри проводиться шляхом огляду волосся, мікроскопії вузликів, посіву зіскрібків на спеціальні середовища для ідентифікації збудника. Для лікування застосовують як фізичні методики (збривання волосся), і обробку волосяного покриву спеціальними речовинами, згубними для грибка.

Чорна п’єдра – антропонозний мікоз, що вражає кутикулу волосся голови, бороди та вусів, поширений у регіонах із теплим кліматом. Вперше цей стан було описано у 1878 році, надалі з’ясувалося, що захворювання поширене практично по всьому тропічному поясу – у країнах Південної Америки, Африки та Південно-Східної Азії. Серед хворих на чорну п’єдру переважають жінки віком від 25 до 40 років, у чоловіків і дітей ця патологія зустрічається вкрай рідко.

В основному захворювання передається від людини до людини, але наявність збудника в ґрунті та воді стоячих водойм дає підстави припускати й інші способи зараження. Побічно можливість інших шляхів передачі доводить також факт частішого розвитку чорної п’єдри у плавців та рибалок – деякі види водоростей прісноводних озер містять у собі велику кількість грибка-збудника. Важливу роль поширенні захворювання грає рівень гігієни населення і культурні особливості деяких народів. Так, звичаї щільно заплітати волосся, втирати в них рослинні олії або носити тісні головні убори сприяють тяжчій течії чорної п’єдри.

Збудником чорної п’єдри є мікроскопічний цвілевий грибок Piedraia hortae, що має здатність розвиватися як на поверхні, так і в товщі волосяного стрижня. Помічено кореляцію між ймовірністю зараження, вираженістю симптомів патології та рівнем імунітету людини – при значному ослабленні захисних сил організму можливе перенесення інфекції на шкіру і навіть внутрішні органи. Однак найчастіше збудник чорної п’єдри вражає виключно волосся.

Зараження чорною п’єдрою може статися при використанні загальних гребінців, головних уборів, іноді через постільну білизну. Зареєстровані випадки інфікування при миття волосся у воді із стоячих водойм, контакті з шерстю деяких тварин (при цьому останні виступають тільки переносниками грибка).

Фактори ризику

Недотримання правил особистої гігієни (рідкісне миття голови) полегшує зараження та сприяє більш вираженому розвитку збудника чорної п’єдри. Крім того, цей стан частіше розвивається у ослаблених осіб, хворих на цукровий діабет, різними варіантами імунодефіциту, онкологічними захворюваннями. Через це за наявності чорної п’єдри дерматолог часто рекомендує загальне обстеження виявлення можливих прихованих патологій.

Після зараження грибок починає розвиватися в кутикулі волосяного стрижня, виявляючи тенденцію до зростання по ходу волосся. Через деякий час Piedraia hortae формує суперечки – їх щільно упаковані групи візуально визначаються як вузлики на поверхні стрижня. Поразка шкіри при чорній п’єдрі зустрічається вкрай рідко і зазвичай спостерігається в осіб з імунодефіцитом, нігті цей грибок не вражає ніколи.

Помічено, що найчастіше грибок вражає пряме волосся, тоді як у осіб із хвилястим або кучерявим волосяним покривом патологія зустрічається набагато рідше. Перший час після зараження чорна п’єдра нічим себе не виявляє – ніяких суб’єктивних симптомів (сверблячки, роздратування) цього захворювання немає, а окремі вузлики на волосинках часто залишаються непоміченими. У міру прогресування грибкового ураження таких вузликів стає дедалі більше.

Візуально вони зазвичай погано помітні (особливо при чорному кольорі волосся), але можуть визначатися на дотик при пропущенні волосків між пальцями. У деяких випадках окремі «пакети» суперечка можуть зливатися між собою, формуючи своєрідну муфту. Вузлики при чорній п’єдрі дуже щільні, що відображено в назві захворювання («п’єдра» – камінь), при їх великій кількості у разі розчісування волосся може лунати похрустування, іноді металевого характеру.

При звичайному перебігу захворювання міцелій та суперечки грибка не проникають углиб волосяного стрижня, тому порушень його структури та зростання не відбувається. У занедбаних випадках чорної п’єдри поступово наростають ознаки підвищеної ламкості волосся. Якщо не дотримуються правил особистої гігієни і (особливо) волосся зав’язуються щільним пучком, можливе злипання вузликів з різних волосків між собою. Це призводить до розвитку характерного симптому чорної п’єдри – колумбійського ковтуна. Так називають пучок злиплих через мікоз волосся, зовні схожий на сніп пшениці або ячменю. У далеко занедбаних випадках чорної п’єдри виникає алопеція. Захворювання має хронічний характер і може тривати багато місяців і навіть років.

Зазвичай визначення чорної п’єдри в клінічній дерматології не становить особливих складнощів через специфічні симптоми захворювання. Однак у помірних широтах часто виникають труднощі через слабку поінформованість лікарів про цю патологію через її рідкість у цьому кліматі. Важливим діагностичним критерієм чорної п’єдри в такому разі буде наявність в анамнезі хворого на недавню поїздку до тропічних країн. Рідше зараження відбувається без виїзду, від іншої людини, яка нещодавно приїхала з подорожі.

1. Об’єктивні дані. При огляді волосся виявляються дуже щільні чорні вузлики розміром 1-2 міліметри. При згинанні ураженої волосинки може лунати хрускіт, обумовлений руйнуванням структури грибка.
2. Лабораторні дослідження. У спірних випадках для підтвердження діагнозу чорної п’єдри вдаються до мікроскопічних та мікологічних досліджень. При розгляді уражених волосків або зіскрібків з них під мікроскопом виявляють грибок з широким міцелієм, з якого утворюються щільні, як правило, прямокутні артроспори. Для діагностики чорної п’єдри також застосовується посів на середовище Сабуро – за наявності на волоссі Piedraia hortae на живильному середовищі утворюються чорні або сірі колонії округлої форми.

Диференціальну діагностику виробляють з педикульозом та хибною п’єдрою – контагіозним трихологічним захворюванням бактеріального генезу.

Найпростіший і найефективніший підхід до лікування чорної п’єдри – повне видалення (збривання) волосяного покриву. Так як Piedraia hortae в переважній більшості випадків вражає виключно волосяні стрижні, після такої процедури збудник усувається, і волосся, що виросло, виявляється здоровим. Однак такий метод лікування чорної п’єдри схвалюють далеко не всі пацієнти, особливо з огляду на те, що захворювання в основному вражає молодих жінок, які не бажають голитися наголо.

При відмові від видалення волосся використовують різні протигрибкові засоби – аміказол та його аналоги. Ефективно також миття голови в розчині 0,1% розчині дихлориду ртуті, вичісування волосся густим гребінцем з подальшим промиванням шампунем або протигрибковими розчинами. Тривалість лікування чорної п’єдри залежить від ступеня ураження волосся, але зазвичай становить щонайменше місяці.

При правильному лікуванні чи збриванні ураженого волосяного покриву прогноз чорної п’єдри сприятливий – хворі повністю одужують та відновлюють нормальний вигляд волосся. За відсутності лікування, а також за наявності супутніх захворювань (цукрового діабету, імунодефіциту, злоякісних пухлин) можливий розвиток алопеції та грибкового ураження внутрішніх органів.

Для профілактики чорної п’єдри необхідно дотримуватись правил особистої гігієни (особливо – при поїздках до тропічних країн), уникати купання у водоймах зі стоячою водою, не використовувати чужі гребінці, головні убори, прикраси для волосся. Також нерідкі випадки зараження Piedraia hortae при застосуванні місцевих «народних» засобів для догляду за волоссям, тому купувати та використовувати їх не слід.