Чорний лишай (Чорний мікроспороз, Епідермальний кладоспоріоз)

Чорний лишай – це дерматологічне захворювання грибкової природи, що вражає поверхневі шари шкіри долонь і підошв, рідше страждають на області тулуба, плечей і передпліч. Будь-яких суб’єктивних симптомів (свербіж, болючість, печіння) цей стан не має, практично єдиним його проявом стає утворення чорних або бурих плям різного розміру на шкірі. Діагностика чорного лишаю проводиться за допомогою мікроскопічного вивчення зіскрібку шкіри в області ураження та дерматологічного огляду, допоміжну роль відіграють загальноклінічні аналізи та визначення імунного статусу хворого. Лікування чорного лишаю здійснюється з використанням традиційних протигрибкових засобів.

Чорний лишай (клад епідермальний кладоспоріоз, чорний мікроспороз) – контагіозне грибкове захворювання, що характеризується поверхневим ураженням шкіри в області долонь, стоп, рідше тулуба і верхніх кінцівок. Цей стан поширений у регіонах зі спекотним та вологим кліматом – в основному в країнах тропічного поясу Америки, Африки та Південно-Східної Азії.

Вперше чорний лишай було описано ще 1891 року, але етіологія цього стану, і навіть збудник було визначено пізніше. Поодинокі випадки захворювання були описані в країнах Європи, США, в Росії, проте в більшості випадків йшлося про привезені з тропічних регіонів грибки. Зазвичай захворювання виникає у дітей та юнаків до 15-18 років. Розвиток чорного лишаю може бути непрямою ознакою цукрового діабету, імунодефіциту та інших станів, що супроводжуються ослабленням захисних сил організму.

Викликати розвиток чорного лишаю можуть кілька різновидів цвілевих грибків – найчастіше такими виступають Cladosporium wemeckii та Stenella arguata, деякі фахівці вказують на можливість подібних проявів і зараження іншими грибками. У вологому та теплому кліматі суперечки грибів можуть тривалий час перебувати у навколишньому середовищі, зберігаючи свої інфекційні властивості. Тому заразитися чорним лишаєм можна від хворої людини (при рукостисканні), при використанні загальних рушників та інших предметів. Зі спор грибка проростає міцелій, який починає поширюватися всередині епідермісу, формуючи характерні осередки ураження чорного або бурого кольору.

Фактори ризику

Низький рівень вентиляції приміщень та густонаселеність житла сприяють тривалому збереженню суперечок грибків і, тим самим, підвищують ризик зараження. Значно збільшується ймовірність захворіти на чорний лишаєм при недотриманні правил особистої гігієни. З боку макроорганізму зараженню сприяють:

• Порушення цілісності шкіри. Обсіменіння дерми відбувається при осіданні спор збудника на її поверхні, ризик розвитку чорного лишаю при цьому підвищується у разі наявності на долонях або стопах мікроушкоджень, мацерації покривів шкіри.
• Низький рівень імунітету людини. Можливо наслідком цукрового діабету, онкологічних патологій, прийому антибіотиків та інших сильнодіючих ліків. У багатьох випадках чорний лишай розвивається на тлі ускладненої акліматизації людини до нового для неї теплого та вологого клімату.

Інкубаційний період

Після попадання суперечки на шкіру (зараження) прояви чорного лишаю виникають не відразу, а після інкубаційного періоду. Його тривалість залежить багатьох чинників – реактивності організму, активності імунітету, штаму збудника. Зазвичай тривалість інкубаційного періоду при чорному лишаї становить від 7 днів до кількох тижнів, але описані випадки як швидшого (за 2-4 дні), так і тривалішого розвитку захворювання. У виняткових випадках прихований період може протікати протягом багатьох років – аж до 20. Найчастіше чорний лишай вражає дітей та підлітків, а також осіб із ослабленим імунітетом та супутніми захворюваннями.

Стадія клінічних проявів

Після закінчення інкубаційного періоду на поверхні шкіри долонь, стоп, пальців виникають невеликі (розміром кілька міліметрів) осередки чорного або темнобурого кольору. Азіатський варіант чорного лишаю відрізняється тим, що подібні висипання можуть з’являтися на поверхні шкірних покривів передпліч, плечей або тулуба. Вогнища ураження мають тенденцію до периферичного зростання, у міру збільшення в розмірах їх колір трохи змінюється – вони можуть трохи світлішати в центрі і залишатися темними по краях. Поступово ці плями зростаються між собою, утворюючи ділянки неправильної (поліциклічної) форми – цьому етапі відрізнити чорний лишай від злоякісної меланоми буває найскладніше.

Як правило, жодних суб’єктивних симптомів (печіння, свербежу, болючості) при чорному лишаї не визначається. Вогнища ураження, на перший погляд, не мають схильності до лущення та атрофії шкіри, але при більш уважному розгляді (під лупою) можна виявити відставання від поверхні дрібних лусочок. Якісь загальні симптоми (підвищення температури, слабкість) при чорному лишаї відсутні, якщо вони не обумовлені супутніми захворюваннями. Ускладнення у вигляді системних або глибоких мікозів не зафіксовано навіть за вираженого імунодефіциту.

Для визначення чорного лишаю використовують метод дерматологічного огляду, а також мікроскопічне вивчення зіскрібка на гриби з вогнища ураження. Слід уважно проаналізувати анамнез пацієнта, дуже бажано призначити кілька додаткових загальноклінічних аналізів для визначення можливих супутніх захворювань:

• Збір анамнезу. При розпитуванні пацієнта слід звернути увагу на його переміщення – чи не відвідував він чи його близькі останні кілька років тропічні країни. При цьому слід враховувати, що інкубаційний період у чорного лишаю є досить тривалим і в деяких випадках може становити кілька років.
• Дерматологічний огляд. При огляді у хворих на чорний лишаєм визначаються плями чорного або темного бурого кольору на долонях, пальцях, стопах, іноді передпліччя і тулуб. Характер, форми та розміри вогнищ можуть бути різними залежно від стадії розвитку захворювання. На ранніх етапах це множинні (рідше одиночні) темні плями округлої форми, з однотонним забарвленням та чіткими контурами. За подальшого розвитку чорного лишаю вони починають зливатися, утворюючи поліциклічні утворення розміром до 5-7 сантиметрів. У центрі вогнища насиченість кольору дещо знижується, а периферії, навпаки, посилюється.
• Дерматоскопія. При більш уважному огляді під лупою можна помітити, що на поверхні вогнищ чорного лишаю знаходяться маленькі лусочки шкіри, хоча макроскопічно лущення не визначається.
• Лабораторна діагностика. Зішкріб за допомогою шпателя з подальшим мікроскопічним вивченням дозволяє виявити міцелій збудника на фоні порушення процесів зроговіння епідермісу. Загальноклінічні аналізи можуть виявити якесь інше захворювання, яке послабило організм настільки, що зробило його вразливим перед грибком.

Чорний лишай за своїми проявами схожий з деякими пухлинними процесами шкіри (пігментним невусом, меланомою), що може спричиняти помилкову діагностику, особливо в країнах, де цей стан зустрічається рідко.

Лікування чорного лишаю у клінічній дерматології здійснюється традиційними протигрибковими засобами. З огляду на те, що це захворювання супроводжується порушеннями процесів зроговіння, збільшення ефективності препаратів перед їх нанесенням слід видалити рогові нашарування. З цією метою використовують компреси зі спиртового розчину саліцилової кислоти або перекису водню. Така попередня обробка при чорному лишаї також знижує ризик рецидиву, оскільки розм’якшує рогові лусочки, в яких може ховатися грибок.

Після цього на уражені ділянки шкіри завдають місцеві протигрибкові мазі або креми на основі кетоконазолу, клотримазолу та інших фунгіцидних препаратів. Враховуючи виключно поверхневе ураження шкіри при чорному лишаї, використання системних протигрибкових препаратів не має сенсу та не застосовується. Важливо приділяти увагу загальному стану організму – усувати хронічні патології, зміцнювати імунітет, приймати вітамінні комплекси. Все це також сприяє більш швидкому лікуванню чорного лишаю.

Прогноз при чорному лишаї сприятливий, оскільки захворювання досить легко та швидко усувається традиційною місцевою протигрибковою терапією. При правильно проведеному лікуванні рецидиви дуже рідкісні. Однак не слід забувати про високу контагіозність чорного лишаю – після успішної терапії родичі або інші особи, що близько контактують з хворим, повинні звертатися до дерматолога при перших проявах патології. Слід випрати в гарячій воді всі рушники, постільна білизна та інше приладдя хворого на чорний лишаєм.

Для профілактики цього стану потрібно дотримуватися правил особистої гігієни під час поїздок до епідемічно небезпечних районів (будь-які тропічні країни), не використовувати там чужі речі чи рушники. Особам, які потенційно входять до групи ризику (хворі на цукровий діабет, онкологічними захворюваннями, з імунодефіцитом) слід по можливості утриматися від поїздок до країн, де поширений чорний лишай.