Чума

Чума – це висококонтагіозна бактеріальна інфекція з множинними шляхами передачі та епідемічним поширенням, що протікає з гарячково-інтоксикаційним синдромом, ураженням лімфовузлів, легень та шкіри. Клінічному перебігу різних форм чуми властива висока лихоманка, важка інтоксикація, збудження, болісна спрага, блювання, регіонарний лімфаденіт, геморагічний висип, ДВС-синдром, а також свої специфічні симптоми (некротичні виразки, чумні бубони). Діагностика чуми здійснюється лабораторними методами (бакпосів, ІФА, РНГА, ПЛР). Лікування проводиться в умовах суворої ізоляції: показані тетрациклінові антибіотики, дезінтоксикація, патогенетична та симптоматична терапія.

Чума являє собою гостре інфекційне захворювання, що передається переважно за трансмісивним механізмом, що проявляється запаленням лімфовузлів, легень, інших органів, що мають серозно-геморагічний характер, або протікає в септичній формі. Чума відноситься до групи особливо небезпечних інфекцій.

Чума відноситься до групи особливо небезпечних інфекцій. У минулому пандемії «чорної смерті», як називали чуму, забирали мільйони людських життів. В історії описані три глобальні спалахи чуми: у VI ст. у Східній Римській імперії («юстиніанова чума»); у XIV ст. у Криму, Середземномор’ї та Західній Європі; у к. ХІХ ст. у Гонконгу. В даний час завдяки розробці ефективних протиепідемічних заходів та протичумної вакцини реєструються лише спорадичні випадки інфекції у природних осередках. У Росії до ендемічних по чумі районах відносяться Прикаспійська низовина, Ставропілля, Східний Урал, Алтай та Забайкалля.

Характеристика збудника

Yersinia pestis є нерухомою факультативно-анаеробною грамнегативною паличкоподібною бактерією з роду ентеробактерій. Чумна паличка може довго зберігати життєздатність у відокремлюваних хворих людей, трупах (у бубонному гною ієрсинії живуть до 20-30 днів, у трупах людей і полеглих тварин – до 60 днів), переносить заморожування. До чинників довкілля (сонячні промені, атмосферний кисень, нагрівання, зміна кислотності середовища, дезінфекція) ця бактерія досить чутлива.

Шляхи зараження

Резервуар та джерело чуми – дикі гризуни (сурки, полівки, піщанки, пищухи). У різних природних осередках резервуаром можуть бути різні види гризунів, у міських умовах – переважно щури. Резистентні до людської чуми собаки можуть бути джерелом збудника для бліх. У поодиноких випадках (при легеневій формі чуми, або при безпосередньому зіткненні з бубоним гноєм) джерелом інфекції може стати людина, блохи також можуть отримувати збудника від хворих на септичну форму чуми. Нерідко зараження відбувається безпосередньо від чумних трупів.

Чума передається за допомогою різноманітних механізмів, чільне місце серед яких займає трансмісивний. Переносниками збудника чуми є бліхи та кліщі деяких видів. Блохи заражають тварин, які переносять збудника з міграцією, поширюючи також бліх. Люди заражаються при втиранні в шкіру при розчісування екскрементів бліх. Комахи зберігають заразність близько 7 тижнів (є дані про контагіозність бліх протягом року).

Зараження чумою також може відбуватися контактним шляхом (через пошкоджені шкірні покриви при взаємодії з мертвими тваринами, обробці туш, заготівлі шкур та ін.), аліментарно (при вживанні м’яса хворих тварин на їжу).

Люди мають абсолютну природну сприйнятливість до інфекції, захворювання розвивається при зараженні будь-яким шляхом і в будь-якому віці. Постінфекційний імунітет відносний, від повторного зараження не захищає, проте повторні випадки чуми зазвичай протікають у легшій формі.

Чума класифікується за клінічними формами залежно від переважної симптоматики. Розрізняють локальні, генералізовані та зовнішньодісеміновані форми:

• Локальна чума поділяється на шкірну, бубонну та шкірно-бубонну.
• Генералізована чума буває первинно-і вторинно-септичною.
• Зовнішньодісемінована форма поділяється на первинно-і вторинно-легеневу, а також – кишкову.

Інкубаційний період чуми загалом займає близько 3-6 діб (максимально до 9 днів). При масових епідеміях або у разі генералізованих форм інкубаційний період може коротшати до одного – двох днів. Початок захворювання гострий, характеризується швидким розвитком лихоманки, що супроводжується приголомшливим ознобом, вираженим інтоксикаційним синдромом.

Хворі можуть скаржитися на біль у м’язах, суглобах, крижової ділянці. З’являється блювання (часто – з кров’ю), спрага (нестерпна). З перших годин хворі перебувають у збудженому стані, можуть відзначатися розлади сприйняття (марення, галюцинації). Порушується координація, втрачається виразність мови. Помітно рідше виникають млявість і апатія, хворі слабшають до неможливості піднятися з ліжка.

Обличчя хворих одутле, гіперемоване, склери ін’єктовані. При тяжкому перебігу відзначаються геморагічні висипання. Характерною ознакою чуми є «крейда» – сухий, потовщений, густо покритий яскравим білим нальотом. Фізикальне обстеження показує виражену тахікардію, що прогресує артеріальну гіпотензію, задишку та олігурію (аж до анурії). У початковий період чуми ця симптоматична картина відзначається за всіх клінічних формах чуми.

Шкірна форма

Виявляється як карбункула у сфері застосування збудника. Карбункул прогресує, проходячи послідовно наступні стадії: спочатку на гіперемованій, набряклій шкірі утворюється пустула (виражено болюча, наповнена геморагічним вмістом), яка після розтину залишає виразку з піднятими краями та жовтуватим дном. Виразка схильна збільшуватись. Незабаром у її центрі утворюється некротичний чорний струп, який швидко заповнює все дно виразки. Після відторгнення струпа карбункул гоїться, залишаючи грубий рубець.

Бубонна форма

Є найпоширенішою формою чуми. Бубона називають специфічно змінені лімфатичні вузли. Таким чином, при цій формі інфекції переважним клінічним проявом виступає регіонарний щодо галузі впровадження збудника гнійний лімфаденіт. Бубони, як правило, поодинокі, в деяких випадках можуть бути множинними. Спочатку в області лімфовузла відзначається болючість, через 1-2 дні при пальпації виявляються збільшені болючі лімфатичні вузли, спочатку щільні, при прогресуванні процесу розм’якшуються до тістоподібної консистенції, зливаючись в єдиний спаяний з навколишніми тканинами конгломерат. Подальший перебіг бубона може вести як до самостійного розсмоктування, так і до формування виразки, області склерозування або некрозу. Розпал захворювання триває протягом тижня, потім настає період реконвалесценції, і клінічна симптоматика поступово вщухає.

Шкірно-бубонна форма

Характеризується поєднанням шкірних проявів із лімфаденопатією. Локальні форми чуми можуть прогресувати у вторинно-септичну та вторинно-легеневу форму. Клінічний перебіг цих форм не відрізняється від їх первинних аналогів.

Первинно-септична форма

Розвивається блискавично, після укороченої інкубації (1-2 дні), характеризується швидким наростанням тяжкої інтоксикації, вираженим геморагічним синдромом (чисельними геморагіями в шкірних покривах, слизових оболонках, кон’юнктиві, кишковими та нирковими кровотечами), швидким розвитком інфекцій. Септична форма чуми без належної медичної допомоги закінчується смертю.

Первинно-легенева форма

Виникає у разі аерогенного шляху зараження, інкубаційний період при цьому також скорочується, може становити кілька годин або тривати два дні. Початок гострий, характерний всім форм чуми – наростаюча інтоксикація, лихоманка. Легенева симптоматика проявляється до другого – третього дня захворювання: відзначається сильний виснажливий кашель, спочатку з прозорою склоподібною, пізніше – з пінистим кров’янистим мокротинням, має місце біль у грудях, утруднення дихання. Прогресуюча інтоксикація сприяє розвитку гострої серцево-судинної недостатності. Результатом цього стану може стати сопор і наступна кома.

Кишкова форма

Характеризується інтенсивними різкими болями в животі при тяжкій загальній інтоксикації та лихоманці, незабаром приєднується часте блювання, діарея. Стілець багатий, з домішками слизу та крові. Нерідко – тенезми (нестерпні позиви до дефекації). Враховуючи широке поширення інших кишкових інфекцій, нині так і не вирішено питання: чи є кишкова чума самостійною формою захворювання, що розвинулася внаслідок попадання мікроорганізмів у кишечник, чи пов’язана з активізацією кишкової флори.

Зважаючи на особливу небезпеку інфекції та вкрай високу сприйнятливість до мікроорганізму, виділення збудника проводиться в умовах спеціально обладнаних лабораторій. Забір матеріалу виробляють з бубонів, карбункулів, виразок, мокротиння та слизу з ротоглотки. Можливе виділення збудника із крові. Специфічну бактеріологічну діагностику виробляють на підтвердження клінічного діагнозу, або, при тривалій інтенсивній лихоманці у хворих, в епідеміологічному вогнищі.

Серологічна діагностика чуми може здійснюватися за допомогою РНГА, ІФА, РНАТ, РНАГ та РТПГА. Можливе виділення ДНК чумної палички за допомогою ПЛР. Неспецифічні методи діагностики – аналіз крові, сечі (відзначається картина гострого бактеріального ураження), при легеневій формі – рентгенографія легень (відзначаються ознаки пневмонії).

Лікування проводиться у спеціалізованих інфекційних відділеннях стаціонару, за умов суворої ізоляції. Етіотропна терапія проводиться антибактеріальними засобами відповідно до клінічної форми захворювання. Тривалість курсу триває 7-10 днів.

1. Специфічна терапія. При шкірній формі призначають ко-тримоксазол, при бубонні – внутрішньовенно хлорамфенікол зі стрептоміцином. Також можна застосовувати антибіотики тетрациклінового ряду. Тетрацикліном або доксицикліном доповнюється комплекс хлорамфеніколу зі стрептоміцином при чумній пневмонії та сепсисі.
2. Неспецифічна терапія. Включає комплекс дезінтоксикаційних заходів (внутрішньовенна інфузія сольових розчинів, декстрану, альбуміну, плазми) у поєднанні з форсуванням діурезу, засоби, що сприяють поліпшенню мікроциркуляції (пентоксифілін). При необхідності призначаються серцево-судинні, бронхолітичні засоби, жарознижувальні препарати.

В даний час в умовах сучасних стаціонарів при застосуванні антибактеріальних засобів смертність від чуми досить низька – не більше 5-10%. Рання медична допомога, запобігання генералізації сприяють одужанню без наслідків. У поодиноких випадках розвивається швидкоплинний чумний сепсис (блискавична форма чуми), що погано піддається діагностуванню та терапії, нерідко закінчується швидким летальним кінцем.

В даний час у розвинених країнах інфекція практично відсутня, тому основні профілактичні заходи спрямовані на виключення завезення збудника з епідеміологічно небезпечних регіонів та санацію природних вогнищ. Специфічна профілактика полягає у вакцинації живою чумною вакциною, що проводиться населенню в районах з несприятливою епідеміологічною обстановкою (поширеність чуми серед гризунів, випадки зараження домашніх тварин) та особам, що вирушають до регіонів із підвищеною небезпекою зараження.

Виявлення хворого на чуму є показанням до вжиття термінових заходів щодо його ізолювання. При вимушених контактах із хворими використовують засоби індивідуальної профілактики – протичумні костюми. Контактні особи спостерігаються протягом 6 днів, у разі контакту з хворим на легеневу форму чуми проводиться профілактична антибіотикотерапія. Виписка хворих із стаціонару проводиться не раніше 4 тижнів після клінічного одужання та негативних тестів на бактеріовиділення (при легеневій формі – після 6 тижнів).