Чинга (Звірова цинга, Морська цинга, Специфічний моноартрит)

Чинга – це інфекційне захворювання, що характеризується запаленням суглобів та навколосуглобових тканин пальців рук. На цю патологію частіше страждають люди, які працюють у морській промисловості. Клінічно проявляється вираженим набряком, болем та різким обмеженням рухів в одному із суглобів пальців рук. Діагноз ставиться на підставі симптоматики, анамнестичних даних та рентгенографічної картини. Лікування здійснюється за допомогою розтину набрякових тканин, застосування антибактеріальних засобів та нестероїдних протизапальних препаратів. У тяжких випадках проводиться артротомія.

Чинга (звірова цинга, морська цинга, специфічний моноартрит) – професійна інфекційна хвороба, що вражає суглоби кистей рук (частіше за один суглоб) з прилеглими тканинами. Вперше була описана в 1885 році російським дослідником А. Підвисоцьким, який помітив, що у багатьох людей після обробки туш тюленів виникають болі та набряклість суглобів великих пальців рук. У самостійну нозологічну одиницю захворювання виділив радянський лікар Н.А. Вірховський 1937 року. Саму назву «чингу» було дано радянським хірургом Г.А. Орловим. У Росії захворювання поширене серед населення узбереж Білого та Баренцевого морів. Здебільшого хворіють дорослі чоловіки. Точних епідеміологічних даних немає.

Збудниками звірової цинги є грампозитивні диплококи. Зараження відбувається через дрібні рани в шкірних покривах при обробці або обробці морських промислових тварин – морських зайців, тюленів, нерп, у яких бактерії живуть на шкірі та слизовій оболонці внутрішніх органів травної системи. При цьому самі тварини на чингу не хворіють. У групі підвищеного ризику знаходяться працівники морського звіробійного промислу в північних морях, які постійно контактують з тваринами і не дотримуються техніки безпеки. До розвитку інфекції привертають різні патології, що знижують реактивність імунної системи – цукровий діабет, хронічний алкоголізм, хвороби крові (анемії, гемобластози).

При проникненні бактерій у пошкоджену шкіру у ній утворюються запальні інфільтрати, що поширюються на підшкірну клітковину, суглоб та періартикулярні тканини (м’язи, зв’язки, сухожилля). Диплококи продукують екзотоксин, що призводить до поступового руйнування хрящових поверхонь суглобів та метаепіфізарних кінців кісток. При патологоанатомічному дослідженні відзначаються ознаки продуктивного запального процесу – велика кількість лімфоцитів, плазматичних клітин та фібробластів, які розташовані навколо судин. Кісткові трабекули витончені, заміщені менш міцною остеоїдною тканиною та запальними інфільтратами.

За клінічним перебігом, тяжкістю та ймовірністю ускладнень у клінічній ревматології виділяють такі форми чинги:

• Параартикулярна. Найбільш доброякісний варіант. Перебіг хвороби поступовий і дуже м’який, деструкції кісток не відбувається. Найчастіше настає одужання.
• Артикулярна. Характерна виражена набряклість та біль у суглобі. Відзначається схильність до хронічної течії із постійними загостреннями. Майже завжди закінчується анкілозом і деформуючим остеоартрозом, що значно утруднює рухи в суглобі.
• Змішана. Найважча форма. Приєднується гострий гнійний артрит внаслідок нашарування вторинної бактеріальної інфекції (стафілококів, стрептококів).

Інкубаційний період (час безпосереднього зараження до появи симптомів) може коливатися від 2 до 20 днів. Найраніша ознака – слабкий тупий біль у місці поранення. Через 1-2 дні починає хворіти на суглоб (найчастіше – проксимальний міжфаланговий). Одночасно з цим виникає набряк суглоба, що практично відразу обмежує рух у ньому. Зі збільшенням набряклості наростає і біль у суглобі, який стає ниючим і пульсуючим. Місце ураження тверде, напружене, шкіра над суглобом набуває блідого, потім синюшного відтінку.

Будь-який рух викликає сильний біль. Втрачається шкірна чутливість. Набряк захоплює весь палець, може поширитися на кисть та передпліччя. Можливі вивихи та підвивихи суглоба. Приблизно через 2 тижні запальний процес стихає, що дещо полегшує стан хворого. Зворотний розвиток повільний, зазвичай близько 2-3 місяців. Типовий перехід у хронічну фазу. Загострення сприяють охолодження, фізичне навантаження, вживання алкоголю. У гострий період погіршується загальне самопочуття слабкість, втрата апетиту, порушення сну. Температура при цьому залишається нормальною.

Чинг вважається щодо доброякісним захворюванням з високим відсотком одужань. Серйозні наслідки, які становлять загрозу життю хворого, настають вкрай рідко. Найчастіший несприятливий результат – анкілоз і остеоартроз, що виникають через руйнування метаепіфізарних платівок суглобів і призводять до деформації пальців і згинальних контрактур. Тяжкі ускладнення можливі при нашаруванні вторинної бактеріальної кокової флори. Головним чином, до них відносяться гнійний артрит та панартрит. При подальшому поширенні інфекції може розвинутись остеомієліт та септичний стан, що потребує негайного медичного втручання.

Пацієнтів чингою ведуть лікарі-ревматологи. Постановці діагнозу допомагають досить специфічна клінічна картина та анамнестичні дані – професія, обробка туш морських тварин (тюленів, нерп). Під час огляду відзначається крепітація (хрускіт) під час натискання на ділянку суглоба. Іноді пальпуються великі регіональні лімфатичні вузли. Додаткові методи обстеження хворих з чингою включають:

• лабораторні аналізи. Загальний аналіз крові інформативний лише у гостру стадію (перші 2 тижні). Виявляються маркери запалення – підвищений рівень лейкоцитів, зсув лейкоцитарної формули вліво, прискорена швидкість осідання еритроцитів. У біохімічному аналізі крові може бути високий С-реактивний білок. Для виділення збудника проводиться бактеріальний посів, що відокремлюється з уражених тканин.
• Рентгенологічні дослідження. Рентгенографія кистей та уражених суглобів – найбільш достовірний метод діагностики чинги. На початку хвороби спостерігаються звуження суглобової щілини та вогнища розрідження кісткової тканини. При подальшому прогресуванні чинги на рентгенограмах виявляються стоншення надхрящниці та руйнування хрящової поверхні суглоба.

Чингу слід диференціювати з ревматичними патологіями, що супроводжуються гострим моноартритом – подагрою та іншими мікрокристалічними артритами (пірофосфатною та гідроксиаппатитною артропатіями). Також необхідно відрізняти чингу від інших інфекційних захворювань, здатних викликати біль та набряк у суглобах кисті – бруцельозу, туберкульозного артриту.

Залежно від тяжкості стану пацієнта лікування може проходити як амбулаторно, і у стаціонарі. Основним методом лікування вважається хірургічна операція. Після попередньої місцевої анестезії виробляють множинні розсічення м’яких тканин з різних боків. В операційні рани вводяться марлеві турунди для відтоку відділяється, зверху накладається пов’язка. При деструкції суглоба виконується артротомія (розтин суглобової порожнини).

Для боротьби з інфекційним збудником застосовують антибіотики ряду тетрациклінів (доксициклін, тетрациклін). При розвитку гнійного артриту використовують комбінацію з двох антибактеріальних препаратів різних груп. Для полегшення болю призначають нестероїдні протизапальні засоби (диклофенак, анальгін). Придушити сильний запальний процес та зняти інтоксикацію допомагає протидиплококова сироватка.

У більшості пацієнтів чингу має доброякісний перебіг. Часто настає повне одужання. При несвоєчасно розпочатому лікуванні у ряді випадків (при артикулярній формі) може виникнути згинальна контрактура та деформація суглобів. Летальні результати дуже рідкісні і можливі лише за розвитку вторинного гнійного артриту. Профілактика полягає у дотриманні гігієнічних правил догляду за руками. Обов’язкове миття рук після контакту з морськими тваринами. У разі виявлення ран чи подряпин необхідно негайно обробити місце ушкодження спиртом чи йодним розчином.