Дакріоаденіт

Дакріоаденіт – Запальне ураження слізної залози. Самостійно виникає рідко, частіше слугує ускладненням різних захворювань. Виділяють гостру та хронічну форму. Клінічно гострий дакріоаденіт проявляється набряком та болем у проекції слізної залози, зміною форми очної щілини. Хронічний процес проявляється помірним безболісним збільшенням залози, легкою гіперемією кон’юнктиви. Діагностика включає огляд, візометрію, тонометрію, біомікроскопію. Для уточнення етіології при хронічній формі додатково призначають низку досліджень. Лікування консервативне (антибіотики, фізіопроцедури), для формування абсцесу залози – хірургічне.

Дакріоаденіт (dacryoadenitis: грец. Dakryon сльоза + adēn заліза) – гостре або хронічне запалення слізної залози. Ця заліза є елементами придаткового апарату ока, відноситься до трубчастих залоз, має форму підкови і складається з двох частин. Її функціонування створює оптимальні умови для нормальної життєдіяльності очного яблука. Захворювання слізної залози – явище нечасте, у популяції сягає 0,56%. Дакріоаденіти становлять приблизно 25% від усіх уражень слізної залози. Гострий дакріоаденіт в офтальмології зустрічається досить рідко, як правило, у дітей із ослабленим імунітетом на тлі інфекційних захворювань. У дорослих патологія проявляється у хронічній формі. Чоловіки та жінки хворіють з однаковою частотою.

Виділяють гострий та хронічний дакріоаденіт. Гостра форма є ускладненням багатьох інфекційних захворювань, наприклад грипу, ангіни, епідемічного паротиту, кишкових інфекцій та інших. Хронічний процес виникає на тлі активної форми туберкульозу, сифілісу, хвороб крові (хронічних лімфолейкозів). В останні роки у розвитку хронічних дакріоаденітів основну роль відводять неспецифічним запаленням слізної залози при саркоїдозі, гранулематозі Вегенера, реактивному артриті. Рідше в основі хронічного дакріоаденіту лежить хвороба Микулича, що протікає з лімфоматозною гіперплазією, що стосується також слинних, підщелепних і привушних залоз.

Симптоми гострої форми дакріоаденіту характеризуються різким початком, пацієнт скаржиться на біль при пальпації в проекції слізної залози. Виникає гіперемія та набряк зовнішньої частини верхньої повіки, які призводять до розвитку специфічного S-подібного птозу та легкого відхилення ока досередини та донизу. Порушується рух ока у повному обсязі. Візуалізується ін’єкція кон’юнктивальної частини слізної залози та склери. Пацієнт також наголошує на сухості в оці за рахунок зниження сльозопродукції. Поразка частіше одностороння та супроводжується симптомами загальної інтоксикації: гіпертермією, головним болем, слабкістю та збільшенням регіонарних лімфовузлів.

Перебіг хронічної форми дакріоаденіту при різних захворюваннях схоже між собою. Слізна залоза збільшена у розмірах, ущільнена та безболісна при пальпації. Можлива легка гіперемія кон’юнктиви та поверхнева ін’єкція судин склери. За рахунок незначного птозу на тлі збільшеної сльозової залози очна щілина зменшена у розмірах із зовнішнього боку. Рухи ока не порушені. Синдром сухого ока не характерний, частіше сльозопродукція довго не порушується. Симптоми розвиваються поступово і до звернення до офтальмолога може пройти не один місяць. Патологія має одно- чи двосторонній характер.

Діагностика гострої форми дакріоаденіту здійснюється офтальмологом за допомогою візуального огляду та збору анамнезу, проведення візометрії, тонометрії, біомікроскопії ока. Клінічна картина гострої форми яскраво виражена, складнощів не викликає. Для діагностики хронічного дакріоаденіту додатково проводять УЗД очного яблука, МРТ або КТ (при підозрі на новоутворення століття або слізної залози). З метою уточнення етіології запалення додатково виконують рентгенологічне дослідження грудної клітки (для визначення змін у легеневій тканині), пробу Манту, трепонемні серологічні тести, біопсію легеневої тканини (при підозрі на саркоїдоз легень) або слинної залози (при підозрі на хворобу Мікуліча).

Лікування гострої форми частіше консервативне, хронічної форми – залежно від основного захворювання. Консервативний курс лікування гострого дакріоаденіту проводиться в стаціонарі, включає фізіопроцедури (УВЧ-терапія, сухе тепло), призначення антибактеріальних (перорально або внутрішньом’язово), протизапальних препаратів, анальгетиків. Інтенсивно проводиться лікування основного захворювання. Хірургічне втручання потрібне при утворенні абсцесу слізної залози. Гнійник розкривають, рану ретельно промивають розчином перекису водню або іншим антисептиком, дренаж встановлюють до повного очищення ранової поверхні.

Лікування хронічного дакріоаденіту залежить від етіології основного захворювання та проводиться спільно з іншими фахівцями (гематологом, венерологом чи фтизіатром). При тривалому поточному, погано піддається лікуванні дакріоаденіт, необхідно проведення рентгенологічного опромінення області слізної залози (помірні дози). Прогноз при гострій формі сприятливий, при хронічному дакріоаденіті залежить від перебігу основного захворювання.

Найефективнішим способом профілактики дакріоаденіту є зміцнення імунітету. Заняття спортом, правильне харчування, прогулянки на свіжому повітрі, відмова від алкоголю та сигарет – це значно знижує ризик виникнення інфекційних захворювань, які можуть призвести до гострого дакріоаденіту. У період епідемії грипу чи ГРВІ необхідно регулярно проводити вологе прибирання квартири, частіше мити руки, уникати місць масових скупчень людей. Крім того, своєчасне виявлення та грамотне лікування основних захворювань (сифіліс, туберкульоз, саркоїдоз) значно знижує ризик виникнення дакріоаденіту.