Дакріоцистит

Дакріоцистит – запальний процес у слізному мішку, що розвивається на тлі облітерації або стенозу носослізного каналу. Дакріоцистит проявляється постійним сльозотечею, слизово-гнійним відокремлюваним з очей, гіперемією та набряком слізного м’яса, кон’юнктиви та напівмісячної складки, припухлістю слізного мішка, локальною хворобливістю, звуженням очної щілини. Діагностика дакріоциститу включає консультацію офтальмолога з оглядом та пальпацією області слізного мішка, проведення слізно-носової проби Веста, рентгенографії сльозовідвідних шляхів, інстиляційної флюоресцеїнової проби. Лікування дакріоциститу може полягати в зондуванні та промиванні слізно-носового каналу антисептичними розчинами, застосуванні антибактеріальних крапель та мазей, фізіопроцедур; при неефективності показано проведення дакріоцистопластики або дакріоцисторіностомії.

Дакріоцистит становить 5-7% від усієї патології слізних органів, що діагностується в офтальмології. У жінок слізний мішок запалюється у 6-8 разів частіше, ніж у чоловіків, що пов’язано з вужчою анатомічною будовою каналів. Дакріоциститом переважно хворіють особи віком 30-60 років; в окрему клінічну форму виділяється дакріоцистит новонароджених. Небезпека дакріоциститу, особливо у дітей, полягає у високій ймовірності розвитку гнійно-септичних ускладнень з боку підшкірної клітковини повік, щік, носа, м’яких тканин очної ямки, головного мозку (гнійного енцефаліту, менінгіту, абсцесу мозку).

У нормі секрет, що продукується слізними залозами (слізна рідина) омиває очне яблуко і відтікає до внутрішнього кута ока, де є, так звані, слізні точки, що ведуть у слізні канальці. Через них сльоза надходить спочатку в слізний мішок, а потім через нососльозний канал відтікає в порожнину носа. При дакріоциститі через непрохідність носослезного каналу порушується процес сльозовідведення, що призводить до скупчення сльози в слізному мішку – циліндричної порожнини, розташованої у верхній частині носослезного каналу. Застій сльози та інфікування слізного мішка призводить до розвитку в ньому запалення – дакріоциститу.

За клінічними формами розрізняють хронічний, гострий дакріоцистит (абсцес або флегмону слізного мішка) та дакріоцистит новонароджених. Залежно від етіології дакріоцистит може бути вірусним, бактеріальним, хламідійним, паразитарним, посттравматичним.

В основі патогенезу дакріоциститу будь-якої форми лежить непрохідність нососльозного каналу. У разі дакріоциститу новонароджених це може бути пов’язано з вродженою аномалією сльозовідвідних шляхів (справжньою атрезією нососльозного каналу), яка не розсмокталася на момент народження желатинозною пробкою або наявністю щільної епітеліальної мембрани в дистальному відділі носослізного каналу.

У дорослих стеноз або облітерація нососльозного каналу, що призводить до дакріоциститу, може виникати в результаті набряку навколишніх тканин при ГРВІ, хронічному риніті, синуситі, поліпах порожнини носа, аденоїдах, переломах кісток носа і орбіти, пошкодженнях слізних точок і канальців в результаті раніння. .

Застій слізної рідини призводить до втрати її антибактеріальної активності, що супроводжується розмноженням у слізному мішку патогенних мікроорганізмів (частіше стафілококів, пневмококів, стрептококів, вірусів, рідше – туберкульозної палички, хламідій та іншої специфічної флори). Стінки слізного мішка поступово розтягуються, в них розвивається гострий або млявий запальний процес – дакріоцистит. Секрет слізного мішка втрачає свою абактеріальність і прозорість і перетворюється на слизово-гнійний.

Сприятливими факторами розвитку дакріоциститу служать цукровий діабет, зниження імунітету, професійні шкідливості, різкі перепади температур.

Клінічні прояви дакріоциститу досить специфічні. При хронічній формі дакріоциститу спостерігається наполеглива сльозотеча та припухлість у проекції слізного мішка. Натискання на область припухлості призводить до виділення зі слізних точок слизово-гнійного або гнійного секрету. Відзначається гіперемія слізного м’яса, кон’юнктиви повік та півмісячної складки. Тривалий перебіг хронічного дакріоциститу призводить до ектазії (розтягування) слізного мішка – у цьому випадку шкіра над ектазованою порожниною мішка стоншується і набуває синюватого відтінку. При хронічному дакріоциститі висока ймовірність інфікування інших оболонок ока з розвитком блефариту, кон’юнктивіту, кератиту або гнійної виразки рогівки з подальшим утворенням більма.

Гострий дакріоцистит протікає з більш яскравою клінічною симптоматикою: різким почервонінням шкіри та хворобливою припухлістю в ділянці запаленого слізного мішка, набряком повік, звуженням або повним змиканням очної щілини. Гіперемія та набряк можуть поширюватися на спинку носа, повіки, щоку. На вигляд шкірні зміни нагадують бешихове запалення обличчя, проте при дакріоциститі відсутня різке відмежування вогнища запалення. При гострому дакріоциститі відмічаються біль у ділянці орбіти, озноб, лихоманка, головний біль та інші ознаки інтоксикації.

Через кілька днів щільний інфільтрат над слізним мішком розм’якшується, з’являється флюктуація, шкіра над ним стає жовтою, що свідчить про формування абсцесу, що може мимоволі розкритися. Надалі на цьому місці може утворитися зовнішня (в ділянці шкіри обличчя) або внутрішня (в порожнині носа) фістула, з якої періодично виділяється сльоза або гній. При поширенні гною на навколишню клітковину розвивається флегмона очниці. Гострий дакріоцистит часто приймає рецидивуючий характер течії.

У новонароджених дакріоцистит супроводжується припухлістю над слізним мішком; натискання на цю область викликає виділення слизу або гною зі слізних точок. Дакріоцистит новонароджених може ускладнюватися розвитком флегмони.

Розпізнавання дакріоциститу проводиться на підставі типової картини захворювання, характерних скарг, даних зовнішнього огляду та пальпаторного обстеження області слізного мішка. При огляді пацієнта з дакріоциститом виявляється сльозотеча та припухлість у галузі газу; при пальпації запаленої ділянки визначається болючість та виділення зі слізних точок гнійного секрету.

Дослідження прохідності слізних шляхів при дакріоциститі проводиться за допомогою проби Веста (канальцевої). Для цього у відповідний носовий хід вводиться тампон, а в око закопують розчин коларголу. При слізних шляхах, що проходять, протягом 2-х хвилин на тампоні повинні з’явитися сліди барвника. У разі більш тривалого часу фарбування тампона (5-10 хв) у прохідності слізних шляхів можна засумніватися; якщо колларгол не виділився протягом 10 хв. Проба Веста розцінюється як негативна, що свідчить про непрохідність слізних шляхів.

Для уточнення рівня та довжини ураження проводиться діагностичне зондування слізних каналів. Проведення пасивної слізно-носової проби при дакріоциститі підтверджує непрохідність слізних шляхів: у цьому випадку при спробі промивання слізно-носового каналу рідина в ніс не проходить, а струменем витікає через слізні точки.

У комплексі офтальмологічної діагностики дакріоциститу використовують флюоресцеїнову інстиляційну пробу, біомікроскопію ока. Контрастна рентгенографія сльозовідвідних шляхів (дакріоцистографія) з розчином йодоліполу необхідна для чіткого уявлення про архітектоніку сльозовідвідних шляхів, локалізації зони стриктури або облітерації. Для ідентифікації мікробних збудників дакріоциститу досліджують відокремлюване зі слізних точок шляхом бактеріологічного посіву.

З метою уточнюючої діагностики пацієнта з дакріоциститом слід оглянути отоларингологом з проведенням риноскопії; за показаннями призначаються консультації стоматолога чи щелепно-лицевого хірурга, травматолога, невролога, нейрохірурга. Диференціальна діагностика дакріоциститу проводиться з каналікулітом, кон’юнктивітом, бешихою.

Гострий дакріоцистит лікується стаціонарно. До розм’якшення інфільтрату проводять системну вітамінотерапію, призначають УВЧ-терапію та сухе тепло на область слізного мішка. З появою флюктуації абсцес розкривають. Надалі проводять дренування та промивання рани антисептиками (р-ром фурациліну, діоксидину, перекису водню). У кон’юнктивальний мішок закопують антибактеріальні краплі (левоміцетин, гентаміцин, сульфацетамід, мірамістин та ін.), Закладають протимікробні мазі (еритроміцинову, тетрациклінову, офлоксацин і т. д.). Одночасно при дакріоциститі проводиться системна антибактеріальна терапія препаратами широкого спектру дії (цефалоспоринами, аміноглікозидами, пеніцилінами). Після усунення гострого процесу в «холодному» періоді виконується дакріоцисторіностомія.

Лікування дакріоциститу у новонароджених проводиться поетапно і включає виконання низхідного масажу слізного мішка (протягом 2-3 тижнів), промивання слізно-носового каналу (протягом 1-2 тижнів), проведення ретроградного зондування слізного каналу (2-3 тижні). , зондування носослізних шляхів через слізні точки (2-3 тиж.) При неефективності лікування після досягнення дитиною віку 2-3 років проводиться ендоназальна дакріоцисторіностомія.

Основним методом лікування хронічного дакріоциститу служить операція – дакріоцисторіностомія, яка передбачає формування анастомозу між порожниною носа та слізним мішком для ефективного дренажу слізної рідини. У хірургічній офтальмології набули широкого поширення малоінвазивні методи лікування дакріоциститу – ендоскопічна та лазерна дакріоцисторіностомія. У деяких випадках прохідність носослезного каналу при дакріоциститі можна спробувати відновити за допомогою бужування або балонної дакріоцистопластики – введення в порожнину протоки зонда з балоном, при роздмухуванні якого внутрішній просвіт каналу розширюється.

Щоб уникнути утворення гнійної виразки рогівки, пацієнтам з дакріоциститом забороняється використовувати контактні лінзи, накладати пов’язки на очі, проводити будь-які офтальмологічні маніпуляції, пов’язані з дотиком до рогівки (тонометрію, УЗД ока, гоніоскопію та ін.).

Зазвичай прогноз за неускладненого дакріоциститу сприятливий. Результатом виразки рогівки може бути більмо, яке призводить не тільки до косметичного дефекту, але і до стійкого зниження зору; при перфорації виразки відбувається розвиток ендофтальміту та субатрофії ока. Перебіг дакріоциститу може ускладнитися флегмоною орбіти, тромбофлебітом орбітальних вен, тромбозом кавернозного синуса, запаленням мозкових оболонок та тканини мозку, сепсисом. У цьому випадку висока ймовірність інвалідизації та загибелі пацієнта.

Профілактика дакріоциститу потребує адекватного та своєчасного лікування захворювань ЛОР-органів, уникнення травм очей та лицьового скелета.