Дефіцит імуноглобуліну А

Дефіцит імуноглобуліну А – група первинних імунодефіцитних станів, що зумовлені порушенням синтезу або прискореним руйнуванням молекул імуноглобулінів цього класу. Симптомами захворювання є часті бактеріальні інфекції (особливо респіраторної системи та ЛОР-органів), порушення з боку шлунково-кишкового тракту, алергії та аутоімунні ураження. Діагностика дефіциту імуноглобуліну А проводиться шляхом визначення його кількості у сироватці крові, також застосовують молекулярно-генетичні техніки. Лікування симптоматичне, зводиться до профілактики та своєчасної терапії бактеріальних інфекцій та інших порушень. У деяких випадках здійснюють замісну імуноглобулінову терапію.

Дефіцит імуноглобуліну А – поліетиологічна форма первинного імунодефіциту, коли він спостерігається нестача цього класу імуноглобулінів при нормальному вмісті інших класів (G, M). Дефіцит може бути повним, з різким зниженням усіх фракцій глобуліну А, та селективним, з нестачею лише певних підкласів цих молекул. Селективний дефіцит імуноглобуліну А є дуже поширеним станом, за деякими даними, його зустрічальність становить 1:400-600. Явища імунодефіциту при селективному нестачі сполуки досить стерті, майже у двох третин хворих захворювання не діагностується, оскільки вони не звертаються за медичною допомогою. Лікарі-імунологи встановили, що дефіцит імуноглобуліну А може виявлятися не тільки інфекційними симптомами, у пацієнтів також нерідко спостерігаються обмінні та аутоімунні розлади. З огляду на цю обставину можна припустити, що встречаемость цього стану ще вище, ніж передбачалося раніше. Сучасні генетики вважають, що захворювання виникає спорадично або є спадковою патологією, причому як механізм передачі може виступати як аутосомно-домінантний, так і аутосомно-рецесивний шлях успадкування.

Етіологія та патогенез як повного, так і селективного дефіцитів імуноглобуліну А на сьогоднішній момент до кінця не визначені. Поки що вдалося встановити лише генетично-молекулярні механізми окремих форм захворювання. Наприклад, селективний дефіцит імуноглобуліну А типу 2 обумовлений мутаціями гена NFRSF13B, локалізованого на 17 хромосомі і кодує однойменний білок. Даний протеїн є трансмембранним рецептором на поверхні В-лімфоцитів, відповідає за розпізнавання фактора некрозу пухлин і деяких інших імунокомпетентних молекул. З’єднання бере активну участь у регуляції інтенсивності імунної відповіді та секреції різних класів імуноглобулінів. За даними молекулярних досліджень, генетичний дефект гена TNFRSF13B, що призводить до розвитку аномального рецептора, робить певні фракції В-лімфоцитів функціонально незрілими. Такі клітини замість продукції оптимальних кількостей імуноглобулінів А виділяють суміш класів А і D, що призводить до зменшення концентрації класу А.

Мутації гена TNFRSF13B являють собою поширену, але далеко не єдину причину розвитку дефіциту імуноглобуліну А. При відсутності ураження цього гена і при наявних клінічних проявах імунодефіциту даного типу передбачається наявність мутацій в 6-й хромосомі, де розташовуються гени головного комплексу гістосумісних. Крім того, у ряду хворих з дефіцитом імуноглобуліну А спостерігаються делеції короткого плеча 18-ї хромосоми, але однозначно пов’язати ці дві обставини між собою поки що не вдається. Іноді недолік молекул класу А поєднується з дефіцитом імуноглобулінів інших класів та порушенням активності Т-лімфоцитів, що формує клінічну картину загального варіабельного імунодефіциту (ОВІД). Деякі лікарі-генетики припускають, що дефіцит імуноглобуліну А та ОВІД провокуються дуже схожими чи однаковими генетичними дефектами.

Імуноглобулін А відрізняється від інших споріднених молекул тим, що зумовлює перший етап неспецифічного імунологічного захисту організму, оскільки виділяється у складі секрету залоз слизових оболонок. При його нестачі патогенним мікроорганізмам стає легше впроваджуватися в слабко захищені ніжні тканини слизових дихальних шляхів, шлунково-кишкового тракту та ЛОР-органів. Механізми аутоімунних, обмінних та алергічних порушень при дефіциті імуноглобуліну А досі невідомі. Існує припущення, що його низька концентрація вносить дисбаланс на всю імунну систему.

Усі прояви дефіциту імуноглобуліну А в імунології поділяють на інфекційні, обмінні (або шлунково-кишкові), аутоімунні та алергічні. Інфекційні симптоми полягають у підвищеній частоті бактеріальних інфекцій дихальних шляхів – у хворих часто виникають ларингіти, трахеїти, бронхіти та пневмонії, які можуть приймати тяжкий перебіг та супроводжуватись розвитком ускладнень. Крім того, для дефіциту імуноглобуліну А характерний швидкий перехід гострих запальних процесів у хронічні форми, що особливо показово щодо уражень ЛОР-органів – у пацієнтів нерідко діагностуються отити, гайморити та фронтити. Поєднаний дефіцит імуноглобулінів А і G2, що досить часто зустрічається, призводить до важких обструктивних уражень легень.

У меншій мірі інфекційні ураження торкаються шлунково-кишкового тракту. При дефіциті імуноглобуліну А спостерігається деяке почастішання лямбліозу, можуть реєструватися гастрити та ентерити. Найбільш характерними для цього імунодефіциту симптомами з боку шлунково-кишкового тракту є непереносимість лактози та целіакія (несприйнятливість білка злакових глютена), які за відсутності корекції харчування можуть призвести до атрофії кишкових ворсин та синдрому мальабсорбції. Серед хворих на дефіцит імуноглобуліну А також часто реєструються виразковий коліт, біліарний цироз печінки та хронічні гепатити аутоімунного генезу. Перелічені захворювання супроводжуються болями в животі, частими епізодами діареї, схудненням та гіповітамінозами (внаслідок порушення всмоктування нутрієнтів через мальабсорбцію).

Крім вищеописаних захворювань шлунково-кишкового тракту, аутоімунні та алергічні ураження при дефіциті імуноглобуліну А проявляються підвищеною частотою розвитку системного червоного вовчаку та ревматоїдного артриту. Можливі також тромбоцитопенічна пурпура та аутоімунна гемолітична анемія, нерідко – з тяжким перебігом. Більш ніж у половини хворих у крові визначаються аутоантитіла проти власного імуноглобуліну А, що ще більше посилює явища нестачі цієї сполуки. У пацієнтів з дефіцитом імуноглобуліну А часто виявляють кропив’янку, атопічні дерматити, бронхіальну астму та інші захворювання алергічного походження.

Діагностика дефіциту імуноглобуліну А проводиться на підставі даних історії хвороби пацієнта (часті інфекції дихальних шляхів та ЛОР-органів, ураження ШКТ), але найточнішим способом підтвердження діагнозу є визначення кількості сироваткових імуноглобулінів різних класів. При цьому може виявлятись ізольоване зменшення рівня цього компонента гуморального імунітету нижче 0,05 г/л, що свідчить про його дефіцит. На цьому фоні рівень імуноглобулінів G та M залишається в межах норми, іноді виявляється зниження фракції G2. При частковому дефіциті імуноглобуліну його концентрація залишається в межах 0,05-0,2 г/л. При оцінці результатів аналізу важливо пам’ятати про вікові особливості кількості глобулінів у плазмі крові – наприклад, концентрація фракції А 0,05-0,3 г/л у дітей віком до 5-ти років має назву транзиторного дефіциту і може зникати надалі.

Іноді виявляється парціальний дефіцит імуноглобуліну А, при якому його кількість у плазмі знижена, але концентрація сполуки у виділеннях слизових оболонок є досить високою. Жодних клінічних симптомів захворювання у пацієнтів із парціальним дефіцитом не виявляється. В імунограмі слід звернути увагу на кількість та функціональну активність імунокомпетентних клітин. При дефіциті імуноглобуліну А кількість Т- та В-лімфоцитів зазвичай збережена на нормальному рівні, зниження кількості Т-лімфоцитів свідчить про можливу наявність загального варіабельного імунодефіциту. Серед інших методів діагностики допоміжну роль відіграють визначення у плазмі антинуклеарних та інших аутоантитіл, автоматичне секвенування гена TNFRSF13B та алергологічні проби.

Специфічне лікування цього імунодефіциту відсутнє, у деяких випадках виробляють замісну імуноглобулінову терапію. В основному використовують антибіотики для лікування бактеріальних інфекцій, іноді призначають профілактичні курси антибактеріальних засобів. Необхідна корекція раціону харчування (виключення небезпечних продуктів) при розвитку харчової алергії та целіакії. У разі виключають страви з урахуванням злаків. Бронхіальну астму та інші алергічні патології лікують загальноприйнятими препаратами – антигістамінними та бронхолітичними засобами. При виражених аутоімунних порушеннях призначають імуносупресивні препарати – кортикостероїди та цитостатики.

Прогноз при дефіциті імуноглобуліну А загалом сприятливий. У багатьох хворих патологія протікає абсолютно безсимптомно та не потребує спеціального лікування. При підвищенні частоти бактеріальних інфекцій, аутоімунних ураженнях та порушеннях всмоктування (синдромі мальабсорбції) прогноз може погіршуватися відповідно до тяжкості симптомів. Для профілактики розвитку перелічених проявів необхідне використання антибіотиків за перших ознак інфекційного процесу, дотримання правил щодо режиму харчування та складу раціону, регулярне спостереження у імунолога та лікарів інших спеціальностей (залежно від супутніх порушень). Слід бути обережними при переливанні цільної крові або її компонентів – у поодиноких випадках у хворих спостерігається анафілактична реакція через наявність у крові аутоантитіл до імуноглобуліну А.