Знижка - 10% на весь медичний одяг по промокоду HALAT5
Деформації стоп
Косолапість
Досить поширена патологія. Косолапість супроводжується укороченням стопи та її супінацією, обумовленою підвивихом гомілковостопного суглоба. Може бути вродженою та набутою. Вроджена клишоногість становить 1-2% від загальної кількості вроджених аномалій розвитку і частіше зустрічається у чоловіків. Придбана клишоногість може розвинутися внаслідок парезу, паралічу, травм кісток та м’яких тканин. Як вроджена, так і набута клишоногість буває одно-або двосторонньою.
При огляді виявляється 4 основні види деформації стопи: підошовне згинання, супінація, виражене поздовжнє склепіння і плюсневе приведення. Найпостійнішою ознакою є положення супінації, вираженість інших патологічних змін може сильно змінюватись. При ходьбі основне навантаження лягає на зовнішній бік стопи, при виражених деформаціях пацієнти спираються на бічну і навіть тильну поверхню.
Повертання стопи досередини та підйом шкарпетки неможливі. Плюсневе приведення призводить до того, що хворі змушені вивертати назовні ноги при ходьбі для запобігання провисанню дистальної частини стопи. В областях, що зазнають аномального навантаження, утворюються омозолілості. Діагноз встановлюється з урахуванням даних зовнішнього огляду, плантографії, рентгенографії стопи та рентгенографії гомілковостопного суглоба. При необхідності призначається КТ та МРТ. При паралітичній клишоногості необхідна консультація невролога.
Лікування вродженої клишоногості починають з перших днів життя. Ніжку поступово виводять у правильне положення вручну та фіксують гіпсовою пов’язкою. Спочатку редресуючі пов’язки змінюють через кожні 3 дні, потім інтервал між змінами гіпсу збільшують. Після виведення стопи у правильне положення та усунення підвивиху гомілковостопного суглоба гіпс замінюють нічними шинами. Якщо потрібного ефекту не вдається досягти початку ходьби, застосовують спеціальні вкладиші. Після досягнення 3-4 років призначають ЛФК. За відсутності результату виконують хірургічні втручання на м’яких тканинах, а важких випадках – і кістках.
Тактику лікування набутої клишоногості визначають з урахуванням причини та ступеня деформації стопи. При неможливості усунути клишоногість консервативними методами виконують оперативні втручання (артродези дрібних суглобів). У ряді випадків показано використання ортопедичного взуття та спеціальних вкладишів. Хворим призначається ЛФК та фізіотерапія, видаються напрямки на санаторно-курортне лікування.
Зовнішня клишоногість з плоскостопістю
Ця патологія є поєднанням декількох деформацій стопи і характеризується сплощенням поздовжнього склепіння, супинацією передніх відділів і вальгусною позицією тильної поверхні стопи. Може бути вродженою чи набутою. Вроджена клишоногість з плоскостопістю зустрічається нечасто, набута є наслідком недостатньої пружності зв’язок та м’язів стопи. Сприятливими факторами є надмірні професійні навантаження, зайва вага, паралічі, травми та рубцеві деформації.
Пацієнтів турбують болі, що посилюються після тривалого навантаження, та підвищена стомлюваність при ходьбі. При огляді виявляється «перекручування» області між тильною поверхнею та переднім відділом стопи, сплощення поздовжнього склепіння і зовнішня клишоногість, обумовлена вальгусним положенням стопи. По внутрішній поверхні суглоба вистоїть таранна кістка (симптом «подвійної кісточки»). Для підтвердження діагнозу призначають рентгенографію стопи та плантографію.
На початкових стадіях проводять консервативну терапію. Якщо пацієнт може активно випрямити поздовжнє склепіння, призначають спеціальний комплекс ЛФК, рекомендують носити зручне, добре підігнане взуття, ходити босоніж по траві, піску та каменю. У випадках, коли поздовжнє склепіння випрямляється лише пасивно, необхідно використовувати спеціальні вкладиші та устілки. При вираженій деформації стопи показано носіння ортопедичного взуття. За відсутності покращень проводять хірургічні операції на кістках стопи та м’яких тканинах.
Поперечна плоскостопість
Розвивається поступово, причиною виникнення є недостатня пружність зв’язкового апарату та м’язів, що стабілізують передні відділи стопи. Виявляється збільшенням відстані між головками плеснових кісток. У цьому головка I плюсневой кістки зміщується досередини, а головки II-V плюсневых кісток – назовні й у бік підошви. Це спричиняє збільшення навантаження на передні відділи та зумовлює утворення хворобливих мозолів. Згиначі пальців стопи постійно перебувають у стані підвищеної напруги, що може призводити до формування кігтеподібних або молоткоподібних пальців.
Діагноз уточнюють за допомогою плантографії та рентгенографії. Лікування консервативне. Хворим із такою деформацією стопи рекомендують виконувати спеціальні вправи та використовувати вкладиші. Носіння ортопедичного взуття показано тільки при поєднанні із зовнішньою клишоногою і при порушенні положення пальців стопи.
П’яткова стопа
Стопа знаходиться в положенні тильного згинання, підошовне згинання неможливе або обмежене. Патологія може бути вродженою, проте п’яткова стопа не є справжньою аномалією розвитку нижніх кінцівок – її формування зумовлене неправильним становищем плода. Крім того, ця патологія буває і набутою, що виникає внаслідок травм або паралічів. При вродженій деформації спостерігається різке відхилення стопи в тильний бік, стопа розташовується біля переднього краю гомілки, активне пасивне відведення у бік підошви неможливо. При набутій патології, що розвинулася внаслідок паралічу, спочатку пасивне згинання підошви зберігається в повному обсязі. Надалі через переважання тяги розгиначів та переростання згиначів пасивне підошовне згинання стає неможливим.
Діагноз виставляється на підставі даних огляду, результатів рентгенографії, МРТ та КТ стопи. Лікування вродженої патології полягає в поступовому виправленні положення стопи з використанням шин і гіпсових пов’язок, що редресують. Отримані деформації стопи усуваються хірургічним шляхом. У деяких випадках можливе використання ортопедичного взуття та нічних шин.
Кінська стопа
Стопа знаходиться в положенні згинання підошви, тильне згинання неможливе або обмежене. Причиною розвитку даної деформації стопи, як правило, є млявий параліч триголового м’яза гомілки. Крім того, кінська стопа у деяких випадках формується при спастичних паралічах внаслідок переважання тяги згиначів пальців. Іноді патологічні зміни виникають через тривалий постільний режим у положенні на спині або неправильну іммобілізацію. Активне тильне згинання неможливе. У ряді випадків через переростання одних м’язів і контрактури інших стопу неможливо вивести в положення 90% по відношенню до гомілки навіть пасивно.
Діагноз виставляється на підставі даних огляду, стан кісток, суглобів та м’яких тканин оцінюється за допомогою додаткових досліджень (рентгенографія, електроміографія, МРТ, КТ). Лікування цієї деформації стопи зазвичай консервативне. При свіжому паралічі застосовують нічні шини та спеціальні ортопедичні засоби. Якщо стопу не вдається пасивно вивести в правильне положення, накладають пов’язки, що рересують. Під час ходьби використовують бандажі, ортопедичне взуття, шини п’яти і спеціальні тяги. При неефективності консервативних заходів проводиться хірургічне подовження сухожилля п’яти або артродез гомілковостопного суглоба.
Порожня стопа
Стопа деформована рахунок посилення поздовжнього склепіння. Патологія може бути вродженою або розвинутися через параліч. При візуальному огляді визначається високий підйом, на тильній поверхні видається I клиноподібна кістка. Ходьба у звичайному взутті може завдавати біль через здавлення області передплюсни. При комбінованій патології (поєднанні з деформацією пальців та поперечним плоскостопістю) можливі інтенсивні болі навіть після нетривалої ходьби або стояння. Для уточнення діагнозу виконують плантографію, рентгенографію та, при необхідності – електроміографію. Лікується порожниста стопа зазвичай консервативно, використовуються вкладиші, устілки та ортопедичне взуття. Хірургічні втручання показані лише за важких деформаціях стопи.