Деформуючий остеоартроз

Деформуючий остеоартроз – прогресуюча дистрофічна зміна кісткових суглобів з первинним ушкодженням хрящових тканин та подальшою дегенерацією всього комплексу кістково-суглобового апарату. Деформуючий остеоартроз характеризується артралгією, функціональною недостатністю суглобів та вираженими змінами їхньої форми. Фармакотерапія деформуючого остеоартрозу спрямована на уповільнення прогресування дегенеративних процесів, зменшення болю та покращення функціонування суглобів; у деяких випадках показано ендопротезування суглобів. Течія деформуючого остеоартрозу повільно прогресує з розвитком анкілозу або патологічної нестабільності суглоба.

Остеоартроз, що деформує, – часта патологія суглобів, при якій порушення регенерації сполучнотканинних структур призводить до передчасного старіння суглобового хряща – його витончення, шорсткості, розтріскування, втрати міцності та еластичності. Субхондральна кістка оголюється і ущільнюється, у ній відбуваються остеосклеротичні зміни, утворюються кісти та крайові розростання – остеофіти.

Деформуючий остеоартроз за первинним типом розвивається спочатку здоровому хрящі при вродженому зниженні його функціональної витривалості. Випадки вторинного деформуючого остеоартрозу виникають на тлі наявних дефектів суглобового хряща, спричинених травматизацією, запаленням кістково-суглобових тканин, асептичним некрозом кісток, гормональними або обмінними порушеннями.

Відповідно до клініко-рентгенологічної картини у розвитку деформуючого остеоартрозу виділяють 3 стадії:

• I – характеризується незначним зменшенням рухливості суглоба, невеликим нечітким звуженням суглобової щілини, початковими остеофітами на краях суглобових площин;
• II – протікає зі зниженням рухливості та хрускотом у суглобі під час руху, помірною м’язовою атрофією, помітним звуженням суглобової щілини, формуванням значних остеофітів та субхондрального остеосклерозу в кістковій тканині;
• III – відрізняється деформацією суглоба та різким обмеженням його рухливості, відсутністю суглобової щілини, вираженою кістковою деформацією, наявністю великих остеофітів, субхондральних кіст, суглобових «мишей».

Автори Kellgren та Lawrence виділяють 0 стадію деформуючого остеоартрозу з відсутністю рентгенологічних проявів.

Для всіх різновидів деформуючого остеоартрозу характерні болючі відчуття в суглобах (артралгії). Механічний тип болю виникає під час навантажень на суглоб (внаслідок мікропереломів трабекулярної кісткової тканини, венозного застою та внутрішньосуглобової гіпертензії, дратівливої ​​дії остеофітів на навколишні тканини, спазму навколосуглобових м’язів) та стихає у стані спокою чи вночі. «Стартовий» біль триває короткочасно, з’являється з початком руху внаслідок розвитку набряку суглоба та реактивного синовіту. «Блокадна» біль у суглобі носить періодичний характер, виникає під час руху і «заклинює» суглоб при утиску частини зруйнованого хряща («суглобової «миші») між двома суглобовими поверхнями.

До проявів деформуючого остеоартрозу відносяться крепітація (хрускіт) у суглобах при русі; обмеженість рухливості суглобів, пов’язана із зменшенням суглобової щілини, розростанням остеофітів та спазмом періартикулярних м’язів; незворотна деформація суглобів, викликана дегенерацією субхондральних кісток.

Насамперед деформуючий остеоартроз зачіпає опорні колінні та тазостегнові суглоби, суглоби хребта, а також дрібні фалангові суглоби пальців ніг та рук. Найбільш важко протікає деформуючий остеоартроз із залученням кульшових суглобів – коксартроз. Пацієнта турбують болі в області паху, що іррадіюють у коліно, «заклинювання» суглоба. Розвиток гіпотрофії м’язів стегна та сідниці, що згинально-приводить контрактури веде до функціонального укорочення нижньої кінцівки, кульгавості, аж до нерухомості.

Деформуючий остеоартроз із зацікавленістю колінних суглобів (гонартроз) проявляється болем при тривалій ходьбі, підйомі в сходи, хрускотом та утрудненням при виконанні згинальних та розгинальних рухів. При артрозі дрібних суглобів кистей рук з’являються щільні вузлики по краях міжфалангових проксимальних і дистальних суглобів (вузлики Гебердена і Бушара), що супроводжуються болісністю та скутістю.

При генералізованій формі деформуючого остеоартрозу (хвороби Келлгрена, поліостеоартрозі) відзначаються численні зміни периферичних та міжхребцевих суглобів. Поліостеоартроз зазвичай поєднується з остеохондрозом міжхребцевих дисків, спондильозом у шийному та поперековому відділах хребта; періартритами та тендовагінітами.

Тривале прогресування деформуючого остеоартрозу може ускладнюватися розвитком вторинного реактивного синовіту, спонтанного гемартрозу, анкілозу, остеонекрозу виростка стегна, зовнішнього підвивиху надколінка.

У ході діагностики деформуючого остеоартрозу пацієнт проходить консультацію ревматолога та дослідження, що дозволяють визначити стан та ступінь функціональної повноцінності суглоба за характерними клінічними критеріями. Основними є дані рентгенодіагностики, що показують звуження суглобових щілин, розростання остеофітів, деформацію суглобових ділянок кістки: наявність кіст, субхондрального остеосклерозу. Для більш детальної оцінки змін хряща при остеоартрозі, що деформує, додатково проводять УЗД, КТ хребта і МРТ хворого суглоба.

За показаннями виконують пункцію суглоба. У складних випадках виконують артроскопію з прицільним забором матеріалу та морфологічним вивченням біоптатів синовіальної оболонки, суглобової рідини, хрящової тканини, що виявляє дистрофічні та дегенеративні зміни суглоба.

Терапія деформуючого остеоартрозу включає комплексний підхід з урахуванням етіологічних обставин, систематичність та тривалість лікування. У першу чергу потрібно розвантажити хворий суглоб (особливо опорний), знизити рухову активність, уникати тривалої ходьби, фіксованих поз і носіння ваг, при ходьбі користуватися тростиною.

Зменшення запалення та болю в суглобах при деформуючому остеоартрозі досягається призначенням НПЗЗ: диклофенаку, німесуліду, індометацину. Сильний больовий синдром знімають внутрішньосуглобові блокади з введенням гормональних препаратів. При ризик розвитку виразкової хвороби показані препарати мелоксикам, лорноксикам, місцево – протизапальні мазі, гелі. При повільному розсмоктуванні внутрішньосуглобового випоту виконують його пункційну евакуацію.

У початковій стадії деформуючого остеоартрозу ефективні хондропротектори (гідрохлорид глюкозаміну та хондроїтинсульфат), які допомагають призупинити подальше руйнування хряща та відновити його структуру. При деформуючому остеоартрозі призначають локальну фізіотерапію – аплікації парафіну та озокеритолікування, високочастотну електротерапію, електрофорез з новокаїном та анальгіном, магнітотерапію та лазеротерапію. Для зміцнення м’язово-зв’язувальних структур та поліпшення рухової функції суглобів показано лікувальну гімнастику, кінезотерапію, регулярне санаторне лікування та бальнеотерапію.

При тяжкому інвалідному ураженні тазостегнового або колінного суглобів виконують ендопротезування, у разі розвитку деформуючого остеоартрозу гомілковостопних суглобів ефективна операція повного знерухомлення суглоба (артродез). Інноваційним у лікуванні деформуючого остеоартрозу є застосування стовбурових клітин, що заміщають собою пошкоджені клітини хрящової тканини та активізують регенеративні процеси.

Швидкість та ступінь прогресування деформуючого остеоартрозу визначається його формою, локалізацією, а також віком та загальним тлом здоров’я пацієнта. Коксартроз може серйозно порушити функції кінцівки, спричинити непрацездатність і навіть інвалідність. При багатьох формах деформуючого остеоартрозу досягається усунення больової реакції, покращення функціонування суглоба, проте повного відновлення хряща у дорослого пацієнта досягти неможливо.

Профілактика деформуючого остеоартрозу полягає в обмеженні перевантажень суглобів, своєчасному лікуванні травм (розтягувань зв’язок, забій), захворювань кісткового апарату (дисплазії, плоскостопості, сколіозу), регулярних заняттях гімнастикою, підтримці оптимальної маси тіла.