Делінквентна поведінка підлітків

Делінквентна поведінка підлітків – Система вчинків, що порушують правила громадського порядку. Виявляється у формі зневаги морально-етичними нормами (асоціальність), а також злочинних дій, які караються згідно з Кримінальним кодексом (кримінальність). Основні види делінквентної поведінки – проституція, крадіжки, вандалізм, насильство, викрадення автомобілів, наркоманія, участь у незаконному обігу наркотиків. Діагностикою розладів поведінки займається психіатр, психолог. Методи обстеження – клінічний, психологічний. Лікування ґрунтується на когнітивно-біхевіоральній, сімейній психотерапії, доповнюється медикаментозною корекцією.

Слово «делінквентний» походить з латинської мови, означає «провина», «правопорушення, провина». Основним критерієм такої поведінки є антисуспільний протиправний характер, завдання шкоди окремим особам або суспільству в цілому. Термін широко застосовується у соціальній педагогіці, психології, соціології, кримінології. Точних епідеміологічних даних про поширеність делінквентної поведінки підлітків відсутні. Частота в популяції визначається статевими, віковими особливостями: незважаючи на зростання жіночої злочинності, протиправна та асоціальна поведінка найбільш характерна для представників чоловічої статі, вік більшості злочинців – 14-29 років.

Підлітковий вік відрізняється прагненням до самостійності, соціальної активності та нерозумінням, нездатністю нести відповідальність за свої вчинки. Через несформованість особистості дівчата та юнаки легко піддаються сторонньому впливу, копіюють поведінку, наслідують, захоплюються ідеєю ризику, авантюри, швидкого отримання вигоди. Найбільше зростання асоціальних, протиправних дій спостерігається із 14 до 20-25 років. Серед причин, що провокують делінквентну поведінку підлітків, виділяють:

• Мікросоціальні умови. Асоціальне та антисоціальне оточення підлітків формує відповідну поведінку. Факторами делінквентності є алкоголізм, наркоманія батьків, внутрішньосімейні конфлікти, бездоглядність, демонстрація насильства, психологічна жорстокість, відсутність батьківського кохання, турботи, гостра психотравма (смерть/зміна батька, зґвалтування).
• Макросоціальні умови. Підвищення рівня злочинності відбувається за несприятливих економічних умов, політичної нестабільності, слабкості влади, недосконалості законодавства, соціальних катаклізмах. Низький рівень життя, падіння моральності провокують делінквентність як спосіб досягнення цілей (отримання матеріальних благ, суспільного стану).
• Конституційні причини. Соціопатія формується на основі високої базальної агресії, зниженої реактивності нервової системи. Дані особливості проявляються потягом до гострих відчуттів, недостатньою пластичністю – здатністю переймати соціально прийнятну поведінку. Інтенсивність, неконтрольованість потягу провокує епізоди крадіжок, нападів.
• Особливості мотиваційної сфери. Спрямованість поведінки підлітків пояснюється різноманіттям, суперечливістю, невизначеністю, нестійкістю мотивів. В основі делінквентних вчинків часто лежить бажання здатись сміливим, похвалитися, отримати повагу з боку однолітків, придбати матеріальні блага, помститися, пережити пригоду. Провини часто ситуативні, відсутнє чітке розуміння меж соціальної прийнятності.

Делінквентна поведінка підлітків виникає на основі внутрішнього конфлікту між бажаннями, цілями та необхідністю дотримуватися вимог суспільства. Нездатність правильно оцінити ситуацію, поставити себе місце іншого, бути відповідальним за вчинки стає основою закріплення делінквентності. Внутрішньоособистісний конфлікт згладжується шляхом виправдання своїх дій обставинами, засудження оточуючих, спотвореної оцінки завданої шкоди, заперечення статусу жертви у потерпілого. Правова непоінформованість підлітків, впевненість у безкарності збільшують ймовірність криміногенної поведінки. З іншого боку, девіація є окремим проявом соціальних взаємодій суспільства. Зразок поведінки існує поза особи підлітка.

Розмаїття суспільних норм формує велику кількість класифікацій делінквентної поведінки. У соціально-правовій галузі широко поширений поділ протиправних вчинків на насильницькі та корисливі. У психології, педагогіці, медицині враховується ступінь виразності делінквентності, характеру особистісних деформацій підлітка. Виділяють три типи поведінки:

• Послідовно-криміногенний. Злочинні дії є проявом звичного поведінки. У підлітка переважають асоціальні погляди, настанови та цінності.
• Ситуативно-криміногенний. Злочини відбуваються під впливом зовнішніх обставин, несистематичні (іноді). Підлітки ведені, що легко захоплюються, з нестійкою системою цінностей.
• Ситуативний. Несприятливий збіг обставин призводить до порушення моральних норм, скоєння адміністративних провин. Прояви поодинокі.

Відсутність потреби у пізнанні нового, самореалізації, досягненні цілей та переважання примітивних тенденцій (секс, їжа, алкоголь) визначають поведінку підлітків. Коло спілкування зазвичай звужене, знайомства обмежуються місцем проживання – двором, кварталом, районом. Вільний час витрачається на відвідування “тусовок”, “зборищ” компанії. Делінквентні підлітки не ходять до спортивних секцій, хоча часто мають гарне здоров’я, фізичний розвиток. Їм нецікаві заняття у гуртках, творчих студіях. Відносини із однокласниками не складаються.

Делінквенти негативно ставляться до навчання. Неуспішність наростає з початкових класів, посилюється неблагополучними відносинами з учителями, однолітками. Часто спостерігаються прогули уроків, відмови від відвідування школи. Дозвілля беззмістовне, примітивне. Підлітки вважають за краще споживати легку інформацію, яка не вимагає інтелектуальної переробки та провокує бурхливі емоції – комедії, бойовики, жахи, мультфільми, гумористичні та еротичні фото, картинки. Поверхневі соціальні контакти спрямовані обмін думками про переглянутому. Наростаюча потреба у гострих відчуттях сприяє захопленню азартними іграми, алкоголем, наркотиками.

Конкретними проявами делінквентності є адміністративні правопорушення – недотримання правил дорожнього руху, лихослів’я, нецензурна лайка, образи, приниження оточуючих, розпивання спиртних напоїв, поява у стані алкогольного сп’яніння у громадських місцях. Кримінальна поведінка реалізується через злочини. Серед підлітків найпоширеніша псування майна – підпали, вандалізм. Рідше трапляються крадіжки, викрадення автомобілів, шахрайство, поширення наркотиків, вбивства, насильство. Злочин тягне за собою покарання – громадські роботи, штраф, арешт, позбавлення волі.

Ускладненням делінквентної поведінки підлітків є відставання в інтелектуальному та особистісному розвитку. Відсутність пізнавального інтересу, конфлікти з педагогами, прогули шкільних занять призводять до зниження пам’яті, мислення, уваги, обмеженості кругозору. Педагогічна занедбаність часто доповнюється органічними ураженнями мозку, пов’язаними з алкогольною, наркотичною інтоксикацією, черепно-мозковими травмами. Особистісний розвиток гальмується, спотворюється, оскільки відсутня стійка система цінностей, немає різноманіття відносин. У підлітків немає потреби змінювати себе, удосконалювати адаптивні можливості.

Медична діагностика делінквентної поведінки підлітків виконується психіатром, психологом. Крім клінічного збирання матеріалу існують різні опитувальники, карти спостережень, плани інтерв’ю. Дані доповнюються характеристиками освітян, дільничних, витягами з амбулаторної картки лікарів вузьких спеціальностей. У процесі діагностики бере участь підліток та батьки. Схема обстеження виглядає так:

• Розмова, спостереження. Лікар-психіатр збирає анамнез, розпитує про особливості внутрішньосімейної взаємодії, асоціальні та протиправні вчинки підлітка, їх початок, періодичність, частоту. Оцінює продуктивність контакту, особливості поведінки пацієнта прийомі (адекватність, агресивність, емоційну нестійкість).
• Анкетування. Питання спеціалізованих методик визначають відхилення у моральній сфері, схильність до протиправних вчинків, адикції, афективну, агресивну поведінку, відхилення сексуальної сфери. Результати можуть бути свідомо спотворені підлітком. Використовується тест «Визначення схильності до поведінки, що відхиляється», «Схильність до девіантної поведінки».
• Психологічне тестування. Особові опитувальники, проективні методи застосовуються для глибшого вивчення емоційно-вольової сфери, характерологічних рис підлітка. Результати використовуються для встановлення діагнозу та підбору технік психотерапії. Застосовується Патохарактерологічний діагностичний опитувальник (ПДО), Методика багатостороннього дослідження особистості (ММІЛ), Тест руки (Hand-тест), Фрустраційний тест Розенцвейга.

Важлива диференціація делінквентної та девіантної поведінки. Відмінною рисою обох типів розладів і те, що вчинки суперечать правилам, які у суспільстві. Але при девіації дії є аморальними, а при делінквентності вони завдають моральної, фізичної та матеріальної шкоди окремій людині чи суспільству.

Лікування є комплексним, передбачає участь психіатра, психотерапевта, психолога, соціального педагога, батьків. Корекція поведінки ґрунтується на розвитку позитивних особистісних рис, усуненні спотвореного сприйняття соціальних ситуацій. Адаптація спрямована на витіснення небезпечних процесів, стимуляцію суспільно корисної активності. Поширені такі методи допомоги підліткам:

• Когнітивно-поведінкова психотерапія. Сеанси спрямовані на корекцію емоційного стану, деструктивних думок та ідей щодо власного «Я», взаємин у соціальних групах. Психотерапевт навчає підлітка рефлексивному мисленню, формує навички соціально-ефективної поведінки.
• Сімейна психотерапія. Заняття з підлітком та батьками проводяться у вигляді ігор, тренінгів. Мета – виробити та закріпити способи продуктивної взаємодії. Члени сім’ї навчаються вибудовувати спілкування, співпрацювати, планувати дозвілля. Паралельно відбувається виявлення та корекція поведінкових патернів, що підтримують делінквентність.
• Терапія творчістю. Перспективний напрямок роботи з делінквентними підлітками – арт-терапія. Творчі заняття дозволяють відкрито висловити емоції та думки, об’єктивно оцінити їх, подолати відхилення мотиваційно-вольової та емоційної сфери. Малювання, танці, ліплення, участь у театралізованих виставах розглядаються як альтернативний спосіб проведення вільного часу.
• Медикаментозне лікування. Застосування ліків є додатковим методом, необхідним для виражених емоційних відхилень, психопатологічних розладів. Психіатр призначає седативні препарати, антидепресанти, нейролептики.

Прогноз делінквентної поведінки підлітків сприятливий за комплексної педагогічної, психологічної та медичної допомоги. Позитивний результат визначається 50-70% випадків. Профілактика повинна починатися з раннього віку. Важливо приділяти час та сили вихованню, розумовому розвитку дитини, організовувати різноманітне та корисне дозвілля, підтримувати захоплення спортом, творчістю. Необхідно виключити ситуації неробства, але зберегти можливість пасивного відпочинку. У відносинах потрібно виявляти повагу до дитини, хвалити та заохочувати за досягнення, формуючи позитивну самооцінку. Успіх стимулює інтерес, захопленість діяльністю. Правильні цінності, моральні підвалини, закладені у дитині до підліткового віку, дозволяють протистояти негативній інформації, яка отримується з різних джерел.