Дентофобія

Дентофобія – патологічний страх стоматологічних процедур, спілкування із зубним лікарем. Виявляється тривогою, емоційною напругою, острахом лікувальних та діагностичних процедур. При середній та вираженій формах присутні вегетативні симптоми: поверхневе дихання, прискорене серцебиття, підвищення кров’яного тиску. Можливі панічні стани, непритомність. Діагностика проводиться клінічним методом, включає бесіду, аналіз опитувальників. Лікування складається із психотерапії, медикаментозної корекції заспокійливими, седативними препаратами.

Термін «дентофобія» походить із давньогрецької мови, у перекладі означає «страх, пов’язаний із зубами». Синонімічні назви – одонтофобія, стоматофобія. Розлад відомий з давніх-давен, в записах лікарів стародавнього Єгипту знайдені згадки про стійкий страх пацієнтів, що заважає лікуванню. Лише з середини XX століття його почали називати дентофобією, а тяжкі випадки почали розглядати як варіант гострої реакції на стрес у рамках психічних розладів. Поширеність легких форм становить 85% загальної популяції, важких – 5%. Найчастіше страх відвідування стоматолога розвивається в дітей віком.

Розлад найчастіше розвивається в осіб з підвищеною тривожністю, недовірливістю, вразливістю. Дентофобія характерна для людей з низьким болючим порогом, підвищеною збудливістю нервової системи. Серед безпосередніх причин виділяють:

• Особистий негативний досвід. Побоювання стоматологічних втручань буває зумовлена ​​неякісним наданням послуг, недостатнім знеболенням, ускладненнями після процедур у минулому. Досвід може бути пов’язаний з отоларингологом, якщо процедури проводились у ротовій порожнині.
• Негативний досвід інших людей. Негативні відгуки родичів, друзів, знайомих іноді стають основою розвитку фобії. Незважаючи на суб’єктивність їх оцінок, поодинокі випадки, виникає стійкий страх, прагнення уникнути відвідування лікаря.
• Вплив батьків. Причиною може стати особистий приклад батьків: нервова напруга, дратівливість перед відвідинами зубного лікаря, озвучення побоювань. Інші варіанти впливу – залякування лікарем («Будеш погано поводитися, підемо уколи робити»), обман про безболісність лікування, висміювання переживань дитини («Такий дорослий, а боїшся»).
• Жахлива інформація зі ЗМІ. Люди, які відчувають напругу через необхідність відвідування стоматологічного кабінету, нерідко фокусують увагу на ситуаціях, що шокують, описаних в інтернеті або показаних по телебаченню. Як результат у них формуються ідеї щодо ризику смерті, ускладнень.

Фобічні реакції формуються на кшталт умовно-рефлекторного зв’язку, основа якої – негативні емоції, хворобливий стимул. Роздратування нервових закінчень пульпи зуба провокує формування больового імпульсу. Він поширюється провідними шляхами до різних центрів мозку. Біль є негативним стимулом, що викликає негативні емоції, створює мотивацію до уникаючої поведінки. Одночасно відбувається відбиток ситуації стоматологічного прийому, формується умовний зв’язок між ним та відчуттям болю, страхом. Щоб зруйнувати умовний рефлекс, потрібний позитивний досвід стоматологічного лікування.

У практичній психології існує дві класифікації дентофобії. За характером течії може бути прихованої, виявленої чи вираженої.

1. Прихована. Симптоми проявляються рідко, не оцінюються хворим як вимагають корекції.
2. Виявлена. Дискомфорт виникає лише в очікуванні конкретних процедур, пов’язаних із болем.
3. Виражена. Будь-яке відвідування лікаря викликає сильне негативне переживання.

За ступенем тяжкості виділяється три варіанти стоматофобії:

• Легка. Зустрічається у 80% людей. Виявляється незначною нервовою напругою. Чи не заважає проведенню процедур.
• Середня. Пацієнти зазнають помітної тривоги, страху, але можуть впоратися переживанням завдяки самоконтролю або легким заспокійливим препаратам. Відразу після виходу з кабінету стоматолога всі симптоми минають.
• Тяжка. Стоматофобія виражена, що починається за кілька днів до прийому, досягає піку під час лікарських маніпуляцій. Супроводжується емоційно-вегетативними реакціями, що вимагають медикаментозної корекції (панічні атаки, прискорене серцебиття, утруднення дихання).

Легка форма

Виявляється за кілька годин до походу до лікаря. Симптоми включають страх, тривогу, емоційну напруженість. Пацієнт стає трохи неспокійним, йому складніше сконцентруватися на поточних завданнях. Виникають думки, що повторюються, про майбутнє відвідування стоматолога. Іноді знижується апетит, з’являється легка нудота. Сон напередодні може бути поверховим, неспокійним.

Тривога досягає максимуму на стоматологічному кріслі, але долається завдяки доброзичливому, спокійному відношенню медичного персоналу. Усі неприємні переживання припиняються після закінчення лікарських маніпуляцій.

Помірна форма

Протікає довше: починається за кілька днів до походу в клініку, а закінчується через кілька годин після виходу з неї. Симптоми більш виражені, стійкі. Страх неухильно зростає. У жінок, дітей підвищується плаксивість. Деякі люди намагаються знайти причини для скасування процедур: у них виникають невідкладні справи, погіршується самопочуття.

Чим ближче до лікарського прийому, тим сильніше виявляються вегетативні зміни: посилюється потовиділення, з’являється тремор кінцівок, нудота. Нерідкі запаморочення, головний біль, відчуття нестачі повітря. У людей із серцево-судинними захворюваннями підвищується артеріальний тиск, порушується ритм серця.

Тяжка форма

Характеризується найбільш вираженими симптомами. Емоційна напруга і страх виникають за будь-якого нагадування про стоматолога (реклама, вивіска на клініці). Тривожність розвивається навіть за думки про необхідність відвідування лікаря. На кілька днів порушується апетит, сон. Виникають нав’язливі думки про можливий біль.

Пацієнти відчувають пригнічений настрій. Без зовнішньої організуючої допомоги можуть в останній момент відмовитися від лікарського прийому, нікого не попереджаючи, не пояснюючи причин. Можливі непритомності, непритомність, судоми. p align=”justify”> Також розвиваються всі вегетативні порушення, характерні для помірної форми.

Тяжка дентофобія, що супроводжується панікою, вегетативними порушеннями, здатна призвести до загострення хронічних захворювань, а також станів, що потребують невідкладної допомоги. На піку переживань пацієнти, особливо діти, можуть кричати, закривати рота руками, відштовхувати лікаря. У дорослих людей із патологіями серцево-судинної системи зростає ризик розвитку гіпертонічного кризу, інфаркту міокарда. Якщо є психічні розлади (наприклад, невроз), відбувається посилення симптомів.

Обстеження людей із дентофобією проводять психологи, психотерапевти, лікарі-психіатри. Основний метод діагностики – клінічний. Він включає застосування опитувальників, розмову. Більшість пацієнтів усвідомлює, чи визнає наявність страху стоматологічного втручання. Під час розмови вони описують симптоми, їхню вираженість, тривалість. Як додаток до клінічної бесіди використовується низка опитувальників:

• Шкала стоматологічної тривожності Кораха. Результат кількісно оцінює виразність тривоги пацієнтів. Показник 17 балів та вище підтверджує дентофобію. Для людей, спрямованих до хірурга-стоматолога, характерний показник понад 20-22 бали.
• Шкала Спілберга-Ханіна. Методика оцінює рівень реактивної та особистісної тривожності. За даними обстеження у всіх хворих значно підвищено показники реактивної шкали. Схильність до тривозі як риса особистості виявляється в усіх, але з домінує.
• Тест Айзенка. За даними методики у пацієнтів з дентофобією діагностується високий рівень нейротизму та емоційної лабільності. Ці риси щодо стійкими (нереактивними), допомагають попередньо оцінити ефективність різних лікувальних методик.

Терапія визначається ступенем вираженості симптомів. За легкої форми достатньо створити комфортну психологічну обстановку. Емоційна напруга знижується завдяки доброзичливому відношенню лікаря, його готовності провести попередню розмову, докладно розповісти про результати огляду. Важливо відкрито обговорювати вартість послуг, тривалість, болючість маніпуляцій, можливі ускладнення. Щоб сформувати позитивний досвід, запобігти прогресуванню дентофобії, необхідно використовувати сучасне обладнання, забезпечити відсутність больових відчуттів під час маніпуляцій.

Психотерапія

При середній формі розладу, крім заходів, описаних вище, потрібна допомога психолога або психотерапевта. Корекція емоцій та робота з фобіями проводиться за відсутності стоматологічного втручання, коли пацієнт не відчуває стресу. Найбільш поширене застосування технік когнітивно-поведінкової терапії. Їхня суть – змінити переконання про небезпеку стоматологічного прийому, усвідомити негативні емоції, змінити поведінку, яка підкріплює фобію.

Інший напрямок допомоги – раціональна психотерапія. Вона орієнтована на те, щоб надати максимально повну інформацію про стан його здоров’я, способи лікування, можливі ускладнення при відмові від нього. Завдання психотерапевта через раціоналізацію, міркування, донести до пацієнта ідею про те, що відмова від стоматологічної допомоги більш небезпечна і болюча в майбутньому, ніж процедури.

У випадках, коли терміни психотерапії дуже обмежені, застосовуються сугестивні методи, наприклад, гіпнотерапія. Під час глибокої розслабленості або гіпнотичного сну хворому вселяють стан впевненості, спокою, ідеї щодо безпеки лікарських маніпуляцій. Перевага цього методу – швидке досягнення результату. Обмеженням є нестійкість навіюваних уявлень, ризик прояву справжніх негативних емоцій.

Медикаментозна допомога

Тяжкий перебіг дентофобії потребує комплексного підходу, що включає психологічну підтримку з боку стоматолога, психотерапію (індивідуальну, групову), медикаментозну корекцію емоційного стану. Фармакологічна допомога представлена ​​премедикацією, спрямованою на зменшення тривоги та стресу. Використовуються препарати наступних груп:

• Седативні засоби рослинного походження. Чинять легку заспокійливу дію, підходять пацієнтам різних вікових груп. Можуть бути показані при дентофобії середнього ступеня.
• Транквілізатори. Призначаються для усунення сильної тривоги, що не піддається корекції іншими ліками. Через наявність побічних ефектів, вікових обмежень застосування анксіолітиків можливе не завжди.
• Протитривожні препарати. Дану групу представляють препарати хімічного походження із заспокійливою, седативною дією, але не відносяться до транквілізаторів. Вони мають менше протипоказань, діють менш інтенсивно, ніж анксіолітики.

Найчастіше дентофобія піддається повному лікуванню чи зберігаються її легкі прояви. Мета профілактики – сформувати позитивне ставлення до стоматологічних втручань. Лікар має обрати доброзичливу, відкриту тактику спілкування, проводити коротку розмову перед початком маніпуляцій. Батькам необхідно пояснювати дитині важливість, безпеку маніпуляцій, хвалити за сміливість і спокій на прийомі. Не варто лякати дітей можливим болем або повністю заперечувати її можливість.