ДЕОНТОЛОГІЯ В АКУШЕРСТВІ

Медична деонтологія – сукупність етичних норм виконання медичними працівниками своїх
професійні обов’язки. У деонтології розглядають переважно норми взаємин з
хворим, у той час як медична етика присвячена вивченню ширшого кола проблем (взаємини з
хворим, медичних працівників між собою, із родичами хворого, зі здоровими людьми).
Деонтологія походить від грецьких deon – належне та logos – вчення.
Деонтологічні норми, якими має керуватися у своїй роботі лікар акушер-гінеколог, перераховано
нижче.
• Незалежність: хвора має право діяти відповідно до власних принципів.
• Дія на благо: всі свої зусилля лікар повинен спрямовувати на користь хворого.
• Дотримання таємниці: лікар зобов’язаний зберігати у таємниці всі відомості, що стосуються хворої (лікарська таємниця може
бути порушена лише за згодою з хворою або за рішенням суду).
• Згода: всі діагностичні та лікувальні заходи проводять лише за згодою хворої.
• Знання: лікар, перш ніж отримати згоду на процедуру, повинен ознайомити хвору із суттю та метою цієї
процедури, з користю та ризиком від її проведення та можливою альтернативою.
• Довіра – основа взаємовідносин лікаря та хворий.
• Справедливість: хвора має право отримати те, що їй належить.
При лікуванні хворих з акушерсько-гінекологічними захворюваннями виникає безліч проблем інтимно-
сексуального, психологічного, соціального та етичного характеру, що суттєво ускладнює діяльність
медичних працівників. При огляді цілком природно прояв сором’язливості у жінок, і до цього
психологічного явища слід відноситися з належною повагою. Для встановлення гарного контакту з
пацієнтами необхідні тактовність та обережність при розмові та обстеженні.
Медичні працівники повинні дотримуватись відповідного такту, бути уважними та добрими, розташовувати до
відвертості. Отримані при відвертій розмові відомості сприяють точнішій діагностиці та вибору
адекватне лікування.
Важливою проблемою в акушерсько-гінекологічній практиці вважають страх перед вагітністю. Вагітність та
пологи є однією з актуальних психологічних проблем, що виникають на життєвому шляху жінки. При зачатті
з’являються побоювання за долю майбутньої дитини: чи буде вона здорова, чи не можуть виникнути будь-які аномалії в
його фізичному та психічному розвитку та ін. До кінця вагітності природна тривога, пов’язана з майбутніми
пологами (страх болю, побоювання смерті від різних ускладнень, страх можливих розривів промежини та ін.).
Імовірність розвитку психічних порушень при вагітності залежить насамперед від властивостей особистості жінки,
соціально-побутових умов та інших факторів, про які лікар жіночої консультації повинен мати певне
подання та проводити відповідну коригувальну психотерапію. Особливо складні психологічні
переживання у жінки виникають при вагітності від позашлюбного зв’язку (забобони, проблема виховання
дитини без батька, матеріальні складнощі). Працівникам охорони здоров’я необхідно надавати цим жінкам
особливу увагу. Формування переконання у сприятливому результаті вагітності, пологів та подальшого життя
гуманне та благородне завдання лікаря жіночої консультації та пологового будинку.
Біль, що виникає у процесі пологів, — складна проблема акушерства. На думку багатьох дослідників,
причиною її слугує укорінене уявлення про те, що пологи обов’язково сильний біль. основна ціль
лікаря в жіночій консультації при підготовці вагітної до пологів полягає в усуненні побоювань, пов’язаних з
майбутніми пологами. Для цього ще в жіночій консультації проводять фізіопсихопрофілактичну підготовку до
пологам, демонструють кінофільми про пологи. Необхідно пояснити жінці, що істотну допомогу під час пологів
вона надасть собі сама, якщо виконуватиме всі вказівки лікаря та акушерки.
Сучасні правила медичної етики наведені нижче.
• Робота у відділенні або стаціонарі повинна бути строго дисциплінована. Слід дотримуватись субординації,
тобто. службове підпорядкування молодшого за посадою старшому.
• Медичний працівник щодо хворих має бути коректним, уважним, не допускати
панібратства.
• Лікар має бути спеціалістом високої кваліфікації.
• Не можна критикувати чи давати оцінку діям колеги у присутності хворого.
• Лікар зобов’язаний радитися при постановці діагнозу, визначенні показань, протипоказань та виборі методу
операції, а також при виникненні непередбачених ситуацій та технічних складностей під час проведення
маніпуляцій.
• Взаємини із середнім та молодшим медичним персоналом мають бути демократичними.
• Тактику лікаря, його поведінку слід планувати в залежності від характеру хворого, рівня його культури,
тяжкості захворювання, особливостей психіки.
• Лікар щодо родичів хворого має бути ввічливий, дотримуватися лікарської таємниці. При наявності
ускладнень допустимо коректну розмову з найближчими родичами.