Знижка - 10% на весь медичний одяг по промокоду HALAT5

Головна unsorted Деперсоналізація

Деперсоналізація

Деперсоналізація – Це розлад самосвідомості, що характеризується стійким або періодично почуттям зміни і відчуження, роздвоєння власної особистості, тіла, розумових процесів. Основні симптоми – відчуття спостереження за собою з боку, втрата звичних переживань, поява нових незнайомих почуттів, способів мислення та сприйняття. Постановка діагнозу ґрунтується на клінічних даних, доповнюється результатами спеціальних особистісних опитувальників. Лікування складається із різних видів психотерапії, застосування транквілізаторів, антидепресантів.

Загальні відомості

Термін «деперсоналізація» у перекладі з латинської означає: «втрата, відсутність особистості». Стан деперсоналізації часто поєднується з дереалізацією – почуттям відчуженості оточуючого. Згідно зі статистикою, ці симптоми хоча б одного разу переживали 50% людей, проте лише у 2% населення виявлено клінічні ознаки, що відповідають діагнозу синдрому деперсоналізації-дереалізації. Розлад з однаковою частотою діагностується у чоловіків та жінок. Середній вік дебюту – 16 років. Близько 5% випадків виявляється після 25 років, дуже рідко діагноз встановлюється пацієнтам віком від 40 років.

Причини деперсоналізації

Сучасні класифікації психічних захворювань відносять деперсоналізацію до дисоціативних порушень та невротичних, пов’язаних зі стресом, соматоформних розладів. Крім цього, змінене сприйняття особистості виникає як симптом психопатологічного синдрому, як ефект від прийому наркотиків та деяких лікарських препаратів. Деперсоналізація розвивається з наступних причин:

  • Психотравмуючі ситуації. У психічно здорових людей тимчасові деперсоналізаційні явища можливі у гострому періоді переживання психотравми. Зміна сприйняття себе може бути викликана актом фізичного насильства, зрадою чоловіка, смертю близької людини. Ефективне лікування – сеанси індивідуальної психотерапії.
  • Стресові фактори. Тимчасова деперсоналізація буває спровокована стресом. Симптоми відчуження особистості виявляються при інформаційному навантаженні, напруженій розумовій роботі без відпочинку, щоденних конфліктах на роботі чи сім’ї. Терапія спрямовано підвищення стрессоустойчивости.
  • Психічні розлади. Деперсоналізація спостерігається при шизофренії, панічних атаках, депресивній фазі біполярного афективного розладу. Вона може виступати домінуючим компонентом психопатологічного стану, наприклад, у депресивних хворих, або залишатися незначним симптомом, що проходить.
  • Органічні захворювання центральної нервової системи. Органічні патології мозку – нейроінфекції, інсульти, черепно-мозкові травми – часто супроводжуються деперсоналізацією. При епілепсії вона проявляється у формі пароксизмів. Навіть за наявності маячних симптомів зберігається критичне ставлення пацієнтів до цього розладу. Основне лікування проводиться неврологом.
  • Застосування психотропних антибіотиків. Деперсоналізаційні прояви можливі як побічний ефект прийому психотропних препаратів. Причини – призначення нейролептиків при тривожних та депресивних розладах, використання СІЗЗЗ, що викликають акатизію та зниження дофамінергічної передачі.
  • Наркоманія. Деперсоналізаційні симптоми можуть бути індуковані застосуванням дисоціативних наркотичних засобів. До них відносяться блокатори NMDA-рецепторів – кетамін, фенциклідин, декстрометорфан, а також марихуана. Лікування зводиться до скасування наркотику, лише окремих випадках розлад стає стійким.

Патогенез

На психічному рівні деперсоналізація сприймається як захисний механізм, що розгортається при стресах, психотравмах, під час початку важких психічних розладів. Найчастіше вона розвивається у осіб із високим рівнем тривожності, емоційною лабільністю. Виникає відчуження від переживань, думок і тіла дозволяє більш об’єктивно оцінити події, що відбуваються, зміни у власному організмі. Коли деперсоналізація затягується і перетворюється на патологічну, її захисна функція зникає, а симптоми стають основним змістом патологічного процесу.

На фізіологічному рівні патогенез пов’язані з реакцією мозку стрес. Гіпофіз поряд з АКТГ починає посилено виробляти бета-ендорфіни, що взаємодіють з опіоїдними рецепторами. Їх активація супроводжується розвитком дисоціації як із вживанні опіатів. Порушуються механізми зворотного зв’язку, необхідні підтримки гомеостазу, каскадно змінюються процеси в інших рецепторних системах. Блокується центр, що відповідає за переживання насолоди, формується ангедонія. Змінюється робота лімбічної системи, знижується здатність психіки відповідати зовнішні і внутрішні стимули.

Симптоми деперсоналізації

Згідно з провідними клінічними ознаками, розрізняють три типи деперсоналізації: аутопсихічну, алопсихічну та соматопсихічну. Автопсихічний варіант найпоширеніший, характеризується порушенням сприйняття особистості, відчуженням образу «Я». Алопсихічна деперсоналізація – дереалізація, розлад сприйняття зовнішнього світу. Соматопсихічна деперсоналізація – відчуження власного тіла та його функцій. У всіх випадках необхідне лікування, що включає психотерапію, медикаментозну підтримку.

Окремою групою виділяються деперсоналізаційні розлади з роздвоєнням сприйняття, у яких хворі відчувають у собі якості та функції двох особистостей: подвійні думки, почуття, дії. Симптоми легких форм деперсоналізації – відчуття внутрішньої зміненості почуттів, некерованості думок. Переживання, що виникають, і ідеї здаються хворим несхожими на колишні, ніколи раніше не випробуваними. Можлива деперсоналізація зі втратою почуттів, коли зникає відчуття радості, горя, смутку. Такий стан супроводжується безсонням та тривогою.

Коли деперсоналізація прогресує, посилюється відчуження всіх властивостей, властивих конкретної особистості – доброти, цілеспрямованості, емоційності та інших. Більшість хворих характерна втрата чи зниження емоційності: притуплюється любов, почуття прихильності до членів сім’ї. Все навколо здається тьмяним, плоским, що переглядається через плівку або завісу диму. Формується відчуття нереальності особи чи тіла. Пацієнти повідомляють, що почуваються роботами, автоматами, манекенами.

Симптоми деперсоналізації пам’яті та мислення проявляються як відсутність спогадів, думок, ідей. При соматопсіхіческій варіанті розлади притуплюється почуття голоду, насичення, болю. Знижується температурна, тактильна та пропріоцептивна чутливість. Додаткові симптоми – порушення сприйняття навколишнього оточення та часу. Знайомі місця здаються вперше побаченими, чужими, а час розтягнутим, що зупинився.

Ускладнення

Тривала деперсоналізація призводить до порушення соціальної адаптації людини, розвитку апатії, депресії. Хворий не може визначити, що він відчуває, які події доставляють йому радість, тому замикається в собі, вважає за краще проводити час на самоті, не бажає вести активний спосіб життя, відмовляючись від виконання побутових обов’язків, гігієнічних процедур. Якщо деперсоналізація розвивається періодично, у пацієнта наростають невротичні симптоми – почуття тривоги та страху через постійне очікування чергового нападу. Існує ризик формування панічного розладу.

Діагностика

При підозрі на деперсоналізацію слід звернутися за допомогою до лікаря-психіатра чи невролога. Обстеження починається з клінічних методів – опитування, спостереження. Для правильного вибору лікування необхідно підтвердити або виключити органічні причини розладу. Призначається неврологічний огляд, інструментальні методи діагностики (ЕЕГ, МРТ, КТ мозку). З метою визначення наявності токсичних речовин в організмі проводяться аналізи крові та сечі. Безпосередньо деперсоналізація діагностується такими методами:

  • Клінічна розмова. Пацієнти знають, що їхні відчуття відчуженості своєї особистості суб’єктивні, є симптомом захворювання або стресового стану, тому відкрито описують свої переживання, повідомляють про їх характер та тривалість. Критеріями деперсоналізації є періодичне чи постійне відчуття зміненості особистості, збережене відчуття реальності, дискомфорт, зниження соціальної активності.
  • Спостереження. У період стаціонарного лікування хворого можливе проведення польових спостережень за його поведінкою. У деперсоналізаційному стані він стає скутим, замкнутим, апатичним. Часті симптоми – розгубленість, втрата інтересу до того, що відбувається. Періодична деперсоналізація проявляється як зміна періодів активності та комунікабельності раптовою пасивністю, мовчазністю.
  • Психодіагностичні методи. Спеціальні психологічні опитувальники та анкети дозволяють визначити виразність та стійкість деперсоналізації, її становище у структурі особистості хворого. Варіанти таких методик – опитувальник А. Кокошкарава, шкала Нуллера. Результат вважається позитивним, якщо за шкалою деперсоналізації-дереалізації отримано показники, що перевищують нормативні значення.

Диференціальна діагностика включає розрізнення деперсоналізації із тривогою, депресією, психічними автоматизмами. Для виключення депресії та тривоги проводиться діазепамовий тест. Деперсоналізація підтверджується, якщо через 20-30 хвилин симптом зникає або редукується. Ключова відмінність від психічного автоматизму – відсутність відчуття управління кимось ззовні, «зробленості», «навіювання» думок іншою людиною чи образом.

Лікування деперсоналізації

Терапія визначається етіологічним фактором даного стану, пацієнтам може бути показаний прийом ноотропів, транквілізаторів чи антидепресантів; лікування наркотичної залежності; психотерапія для усунення стресових та посттравматичних розладів. На сьогоднішній день найбільш ефективним вважається підхід, що поєднує психотерапевтичні методи та медикаментозну корекцію. До схеми лікування включаються:

  • Психодинамічна терапія. Сеанси психоаналізу спрямовані на усунення деперсоналізації як підсвідомого психічного захисту. Терапевт проводить аналіз внутрішніх конфліктів пацієнта, допомагає усвідомити та пережити травматичний досвід, визначити джерела стресів у повсякденному житті. Якщо лікування справляє позитивний ефект, потреба у захисті власного «Я» поступово знижується, деперсоналізація зникає.
  • Гештальт-терапія. Основне завдання даного напряму – допомогти хворому відчути та усвідомити себе зараз. Для цього використовуються техніки відстеження та реєстрації думок, емоцій, відчуттів у тілі. Для підвищення навички «повернення до тіла» застосовуються різноманітні на органи почуттів (гучна музика, яскраві візуальні стимули).
  • Когнітивно-біхевіоральна терапія. Деперсоналізація психогенного походження усувається через усвідомлення та уявну переробку причин симптому, за допомогою освоєння нових розумових та поведінкових шаблонів, що перешкоджають виникненню відчуття відчуження свого «Я». Психотерапевт розповідає, як утворюється деперсоналізація, якими емоціями підтримується, навчає навичкам розслаблення, відволікання, концентрації уваги реальних відчуттях, керованих думках.
  • Медикаментозна терапія. Більшості пацієнтів призначаються бензодіазепінові транквілізатори. Ці препарати мають доведену ефективність щодо деперсоналізації, знижують або повністю усувають симптом. Додаткове медикаментозне лікування – антидепресанти, ноотропи, що стимулюють ліки рослинного походження, вітаміни, антиоксиданти.

Прогноз та профілактика

При своєчасному початку лікування прогноз позитивний, деперсоналізація успішно усувається методами психотерапії та медикаментозно. Рецидивуючий перебіг деперсоналізації завдає мінімальної шкоди при психотерапевтичному супроводі. Профілактичні заходи включають підвищення стійкості до стресів (правильне харчування, режим дня, фізичні навантаження), допомога психолога при переживанні травмуючих ситуацій, правильне лікування психічних і неврологічних хвороб, відмова від вживання наркотиків.

Ansiktsbehandlinger fra zo skin health.