Дерматиломанія

Дерматиломанія – це невротичний розлад, що характеризується компульсивними діями, орієнтованими на пошкодження шкірних покривів. Основний симптом – неконтрольовані епізоди розчісування, подряпування, здавлювання шкіри з подальшим почуттям полегшення. Діагностика проводиться клінічними методами з використанням критеріїв захворювання. Лікування засноване на когнітивно-біхевіоральній терапії, що включає прийом трициклічних антидепресантів, СІОЗС.

Термін «дерматиломанія» походить із давньогрецької мови, складається з трьох слів: «шкіра», «рвати» та «пристрасть». Назва відбиває ключове прояв розладу – неконтрольоване бажання пошкоджувати шкірний покрив. У науковій літературі також зустрічаються синоніми: невротична чи психогенна екскоріація, компульсивне колупання шкіри. Дерматиломанія найчастіше дебютує у підлітковому віці. Поширеність у загальній популяції – близько 1-2%, серед людей з обсессивно-компульсивным розладом – 23%. Серед пацієнтів 75% становлять жінки.

Компульсивне пошкодження шкіри провокується надмірною нервовою напругою, яка не може бути усунена іншим способом через обставини або деякі особливості особистості. Часто провокуючим фактором служать висипання, корости, шрами – освіти, що завдають дискомфорту (свербіж, біль). Серед причин, що формують схильність до компульсивних дій, виділяють:

• Особливості виховання. Якщо в людини з дитинства присутня невпевненість, почуття провини, занижена самооцінка, то завдання шкоди самому собі постає як спосіб покарання. Переживання фізичного болю відволікає від тяжких емоцій, думок.
• Психічні розлади. Дерматиломанія найчастіше розвивається у людей з неврозом нав’язливих станів (ГКР), з дисморфофобією. При ДКР механізм компульсії вже закріплений, пошкодження власної шкіри приєднується до наявних симптомів. При дисморфофобії основою стає незадоволеність станом шкіри.
• Психологічні особливості. У людей з підвищеною тривожністю, недовірливістю, залежністю від думки оточуючих емоційна напруга часто не знаходить виходу зовні. Тоді заподіяння шкоди стає способом «розрядки».

Дерматиломанія розвивається як спосіб перемикання уваги з емоційного стану на фізіологічний. Під час нервової напруги в головному мозку формуються вогнища збудження, що підтримують тривогу, страх, почуття провини та інші негативні переживання. Шкіра добре іннервується, має високу чутливість і доступна для стимуляції. Наносячи собі подряпини, порізи, людина провокує утворення сильнішого вогнища збудження, спричиненого фізичним болем. В результаті емоційний дискомфорт зменшується.

Психологічний компонент патогенезу – підсвідоме сприйняття пошкоджень шкіри самопокарання. Завдяки цьому процесу знижується почуття провини, зменшується невдоволення собою. При стресових станах виникає відчуття втрати контролю над тим, що відбувається, а тіло залишається єдиною сферою, яку людина здатна контролювати.

Хворі розчісують, здавлюють чи щипають шкіру. Ушкодження наносяться нігтями. Рідше трапляються порізи, використання голок, пінцетів, лез. Іноді після нанесення ран пацієнти застосовують подразнюючі рідини: йод, медичний спирт, розчин діамантової зелені. Самоушкодження носять нападоподібний характер, кожен епізод завершується тимчасовим емоційним полегшенням.

Ушкодження наносяться на здорову чи уражену хворобою шкіру. У першому випадку перед нападом у хворих виникають легкі відчуття дискомфорту на кшталт сверблячки, печіння, відчуття розпирання. Деякі повідомляють про «мурашки», почуття «повзання комахи» або уколи. Всі ці симптоми мають характер тілесних сенсацій – відчуттів, які пов’язані з реальними фізичними чи фізіологічними процесами. Області, на яких виникає дискомфорт, асиметричні, частіше розташовані на обличчі, руках, ногах. Щоб позбутися неприємного відчуття, пацієнти починають чухати, дряпати, здавлювати шкіру.

Нав’язливі ушкодження можуть розвинутися і натомість шкірного захворювання, наприклад, акне. Видавлювання прищів та комедонів часто поєднується з дисморфофобією, надцінними ідеями про красу. Хворі вважають, що їх зовнішність зіпсована висипаннями, намагаються їх позбутися. Після кожного епізоду дерматиломанії виникає почуття ненависті до себе, тому що зовнішній вигляд лише погіршується. Але «очищення шкіри» стає певним ритуалом, необхідним підтримки емоційної стабільності.

Дерматиломанія зазвичай протікає хронічно, симптоми хвилеподібно наростають та слабшають залежно від наявності стресу у повсякденному житті. Області пошкоджень поступово видозмінюються: з’являються шрами, виступає судинний малюнок, втрачається волосяний покрив. Багато хворих намагаються приховати ці області одягом чи макіяжем. Вони відчувають сором, незручність через нездатність контролювати власну поведінку. Нерідко дерматиломанія поєднується з нав’язливим обкушуванням нігтів, висмикуванням волосся.

За відсутності лікування дерматиломанія призводить до значного погіршення стану шкіри: утворюються рубці, розвивається інфекція, сильна кровотеча. Пацієнти намагаються приховати наслідки екскоріацій, але коли це стає неможливим, уникають взаємодії з іншими людьми. Спочатку вони перестають ходити на заходи, де потрібно носити відкритий одяг (плавання в басейні, відпочинок на пляжі). Якщо уражені ділянки на обличчі, кистях, то відмовляються від будь-яких контактів: кидають навчання, звільняються з роботи. Ізоляція провокує депресію, що призводить до соціальної дезадаптації.

Незважаючи на те, що дерматиломанія – захворювання обсесивно-компульсивного типу, за первинною консультацією пацієнти часто звертаються до дерматолога. Спеціаліст проводить огляд, опитування, з’ясовує причину утворення ушкоджень. Діагноз дерматологічного захворювання є вторинним, супутнім. Основну діагностику проводить лікар-психіатр. Приблизно у половини пацієнтів є симптоми депресії, ДКР, тривожного та біполярного розладів.

Психіатричне обстеження виконується методом клінічної розмови. Застосування опитувальників допомагає виявити супутні розлади, підвищену тривожність, порушення соціальної адаптації. Для дерматиломанії існує три діагностичні критерії, наявність яких обов’язкова:

1. Шкірні ушкодження наносяться періодично, мають рецидивний характер.
2. Пацієнт не в змозі самостійно припинити травмування шкіри.
3. Епізоди самоушкоджень не викликані прийомом ліків, наркотичних засобів, а також є наслідком психічного захворювання.

Диференційна діагностика

У процесі діагностики виконується диференціація дерматиломанії з патомімією. У другому випадку самоушкодження обумовлені важким психічним захворюванням, наносяться з певним, іноді маревним, наміром чи стані афекту. Клінічно вони виражені тяжким травмуванням: порізами, виразками, некрозами. Патомімії розвиваються при психопатіях, істеричному розладі, шизофренії. Також вони діагностуються в осіб із інтоксикаційними, органічними психозами.

Психотерапія

Основний метод лікування – когнітивно-поведінкова психотерапія. Суть полягає у заміні деструктивних уявлень пацієнта про себе та своє здоров’я на позитивні, а також у формуванні поведінкових шаблонів, що підтримують фізичне та психічне здоров’я. Поєднання кількох методів даного напряму дозволяє досягти стійких позитивних змін у самопочутті. Приклади найпоширеніших технік:

• Когнітивна реструктуризація. Передбачає заміну негативних думок, що виникають перед епізодом ушкодження на позитивні. Тим самим знижується емоційна напруга та бажання чіпати шкіру. Спочатку пацієнта навчають виявляти ці думки, потім змінювати їх.
• Переучування звички. Проводиться аналіз подій, що передують епізоду екскоріації. Виявляються тригери, які провокують патологічну реакцію. Вивчаються, впроваджуються у поведінку інші (нейтральні, позитивні) варіанти процесів.
• Контроль тригерів. Після аналізу провокуючих чинників розглядається можливість їхнього «блокування». В результаті самоушкодження стає неможливим. Наприклад, варто прибрати із квартири дзеркала, щоб мінімізувати ризик точкового контакту зі шкірою обличчя.

Існує безліч методів КПТ, але очікуваний результат однаковий: пацієнт повинен навчитися усвідомлювати причини екскоріації, вміти зупиняти автоматичні негативні думки, емоції та дії, замінювати їх на конструктивні. На початку терапії це вимагає великої уваги та контролю, але при регулярному тренуванні правильна реакція стає автоматичною.

Медикаментозна терапія

Крім психотерапії пацієнту може бути показане медикаментозне лікування. Воно має симптоматичний характер. Препарати N-ацетилцистеїну знижують потяг до контакту зі шкірними покривами. Для поліпшення емоційного стану, зменшення компульсивної симптоматики використовують трициклічні антидепресанти, селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну.

Дерматиломанія потребує тривалого лікування, психотерапевтична підтримка необхідна пацієнтам протягом кількох років: від регулярних сеансів до епізодичних зустрічей у моменти загострень. За виконання всіх рекомендацій лікаря настає поліпшення самопочуття, але щоб мінімізувати ризик рецидивів, потрібен регулярний самоконтроль емоційного стану, думок, поведінки.

Профілактика полягає у формуванні стабільної самооцінки, впевненості, незалежності від оточуючих. Також важливо освоювати навички ефективної подолання стресу: вчитися зменшувати емоційну напруженість без завдання шкоди своєму тілу (самопошкодження, переїдання, вживання алкоголю тощо).