Дерматит повік

Дерматит повік – Запальна поразка шкірних покривів повік. Основними симптомами захворювання є печіння, свербіж, специфічні висипання, гіперемія та набряк. Для встановлення діагнозу застосовуються лабораторні (ІФА, ПЛР, визначення рівня IgЕ, загальний аналіз крові, гістологічне дослідження біоптату) та інструментальні методи дослідження (біомікроскопія). Залежно від етіології хвороби, тактика лікування зводиться до використання антибактеріальних засобів, Н2-гістаміноблокаторів, глюкокортикостероїдів, противірусних препаратів або інгібіторів кальциневрину.

Дерматит повік є поширеною патологією, при якій відзначається ізольоване ураження шкіри повік або його поєднання з аналогічними шкірними проявами інших локалізацій. Згідно зі статистичними даними, кожна десята людина протягом життя відзначала у себе симптоми цієї хвороби. У структурі загальної захворюваності на дерматит повіки та періорбітальна область уражаються у 27% випадків. Зазвичай у патологічний процес залучаються верхні повіки. Себорейна форма частіше розвивається у жінок молодого віку, що пов’язане із вегетоневрозом. Епідеміологічні відомості про поширеність захворювання відсутні.

Запалення шкіри повік і окологлазничной області є патологічної реакцією, що у відповідь вплив безлічі екзогенних і ендогенних чинників. Встановити етіологію який завжди є можливим. У дитячому віці провідна роль приділяється атопічним реакціям. Основні причини розвитку патології:

• Інфекційні захворювання. Найчастіше поява симптомів дерматиту пов’язані з інфікуванням вірусом простого чи оперізувального герпесу. Вторинне запалення шкіри виявляється у хворих на кір, вітряну віспу, скарлатину.
• Алергічні реакції. У ролі алергенів виступають медикаменти, продукти харчування, пилок, шерсть тварин та інших. Запальні прояви виявляються й інших ділянках тіла. Локальна поразка повік характерна для алергії на косметичні засоби.
• Вплив фізичних факторів. Захворювання може бути наслідком надмірної інсоляції чи реакції на холод. Також описані випадки променевого ураження під впливом іонізуючого випромінювання.
• Вплив хімічних засобів. Патологічні зміни розвиваються при випадковому попаданні побутових хімікатів на шкірні покриви або через тривалий контакт шкіри повік з хімічними засобами у виробничих умовах при недотриманні техніки безпеки.
• Порушення функцій сальних залоз. Посилена продукція сальними залозами шкірного сала створює сприятливі умови виникнення себорейного дерматиту.

При зараженні вірусом простого герпесу поява клінічної симптоматики обумовлена ​​дермато-, мезо-і нейротропною дією патологічного агента. У пацієнтів із крапельними інфекціями в анамнезі (кір, вітряна віспа, скарлатина) дерматит є вторинною патологією, що розвивається через приєднання бактеріальної флори або атопічної реакції на місцеві антисептики. У патогенезі себорейної форми хвороби провідне значення приділяється порушенню нервової та нейроендокринної дисфункції сальних залоз. Часто перші симптоми виникають і натомість гормонального дисбалансу, зокрема – гормональної перебудови в пубертатному періоді.

Алергічний варіант хвороби обумовлений реакцією гіперчутливості негайного чи уповільненого типу, що визначається типом сенсибілізації організму. При негайному типі ознаки виявляються через 15-30 хвилин після дії тригера і повністю зникають через 1-2 години. При уповільненому типі клінічна симптоматика розвивається через 6-12 годин, зовнішні зміни нівелюються лише за кілька днів чи тижнів. Шкіра пальпебральної зони найбільш чутлива до несприятливого впливу фізичних факторів. Це зумовлено анатомо-фізіологічними особливостями будови (тонкі шкірно-м’язові та кон’юнктивально-хрящові шари).

За герпетичного походження захворювання розвивається гостро. На тлі гіперемії шкірних покривів обличчя та повік з’являються невеликі бульбашки, заповнені прозорим вмістом. Пацієнти зазначають, що специфічні елементи висипу утворюються на тлі загальної гіпертермії. Їх формуванню передує відчуття печіння та сверблячки в періорбітальній зоні. Згодом на місці бульбашок утворюються сухі скоринки, які безвісти зникають через 2 тижні. Для герпетичної форми характерна висока схильність до рецидивів. Якщо етіологічним фактором виступає зараження вірусом герпесу, що оперізує, то в клінічній картині домінують скарги на сильний біль в області висипань. Елементи висипу розташовуються в процесі нервових волокон.

При алергічному дерматиті хворі пред’являють скарги на набряклість та гіперемію пальпебральної ділянки. На шкірі виявляється везикульозний, рідше бульозний висип. Через сильну набряклість хворий часто не може розплющити очі. У куточках очної щілини спостерігається мацерація шкірних покривів. При уповільненому варіанті гіперчутливості шкіра поступово товщає і стає більш сухою. Далі з’являється плямистий або папуловезикулезний висип. При тяжкому перебігу алергічного процесу розвивається ангіоневротичний набряк навколоочкової зони (набряк Квінке), що часто поширюється на навколишні тканини: ніс, губи, щоки.

При себорейному походженні патології пацієнти відзначають жирний блиск, лущення шкіри та випадання вій. Роговий шар епідермісу потовщений. Рано виникає свербіж шкіри. Першим уражається передній пальпебральний край, що обумовлено розташуванням сальних залоз біля коріння вій. Далі ознаки дерматиту виявляються області скул, крил носа, чола. Найчастіше патологічний процес поширюється на шкіру волосистої частини голови. Для атопічного дерматиту століття властива поява вогнищ гіперпігментації. У дітей часто формується додаткова складка нижньої повіки (симптом Денье-Моргана).

Ускладнена течія характерна при утворенні пустул і везикул на шкірі повік. Розтин бульбашок нерідко супроводжується їх інфікуванням. Частими наслідками хвороби є гострий блефарит та блефарокон’юнктивіт. Формування ерозивних дефектів ускладнюється утворенням щільних келоїдних рубців та деформацією століття. Пацієнти відзначають порушення функції змикання очної щілини. Особи з дерматитом схильні до ризику запальних ускладнень переднього сегмента очей (кератит, кератокон’юнктивіт). У поодиноких випадках спостерігається формування абсцесу століття.

За підозри на дерматит проводиться фізикальне обстеження, призначаються специфічні методи діагностики. За допомогою біомікроскопії ока з використанням щілинної лампи визначається гіперемія, набряклість повік та патологічні висипання, характер яких залежить від етіології захворювання. За наявності герпетичних бульбашок показано їх пункцію з подальшим мікроскопічним аналізом вмісту. Лабораторні методи дослідження включають:

• Загальний аналіз крові (ОАК). При природі вірусної патології виявляється зсув лейкоцитарної формули вправо. Про бактеріальне походження захворювання свідчить зсув формули вліво. Рівень ШОЕ вищий за норму.
• Імуноферментний аналіз (ІФА). Дослідження застосовується за інфекційної природи хвороби. Титр Ig М підвищений у 4 і більше разів, що вказує на гостру форму патології. Наростання титру Ig G свідчить про хронічний перебіг.
• Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР). Метод дає можливість виявити у крові генетичний матеріал (ДНК, РНК) збудника. Це найінформативніша методика при вірусному походженні дерматиту.
• Визначення в крові імуноглобуліну Е. IgЕ – маркер гіперчутливості негайного типу. Збільшення його титру у сироватці крові говорить про розвиток алергічної реакції.
• Гістологічне дослідження. Гістологія біоптату здійснюється при себорейному ураженні. Візуалізуються фолікулярні пробки, периваскулярний інфільтрат, що складається з лімфоцитів та гістіоцитів.

Терапевтична тактика визначається етіологією захворювання. При герпетичній формі бульбашки на повіках змащують маззю, що містить у своєму складі ацикловір. Наносити лікарські засоби слід з появою перших клінічних симптомів. Крім місцевого лікування, показаний прийом імунотерапевтичних препаратів (рекомбінантний інтерферон, імуномодулятори). Тривалість курсу – 10-14 днів. Через 1-2 місяці після усунення симптоматики рекомендовано введення герпетичної вакцини для досягнення стійкої ремісії.

Перший етап у лікуванні алергічного дерматиту – усунення етіологічного фактора. Пацієнтам показано застосування антигістамінних засобів. На шкіру повік наносять кортикостероїдні мазі. При ускладненому перебігу призначають гормональні засоби коротким курсом. При себорейному генезі захворювання топічні глюкокортикостероїди застосовують у комбінації інгібіторами кальциневрину. У разі вираженої запальної реакції використовують протизапальні засоби у вигляді примочок. Для профілактики розвитку бактеріальних ускладнень на пальпебральну зону наносять 1-2% спиртові розчини анілінових барвників. При вираженому свербіж додатково показані Н2-гістаміноблокатори.

За своєчасного лікування прогноз сприятливий. Специфічні превентивні заходи не розроблені, неспецифічні спрямовані на запобігання контакту з етіологічним фактором. Працюючи з виробничими хімікатами необхідно використовувати засоби індивідуального захисту (окуляри, маска). Пацієнтам з рецидивною герпетичною інфекцією в анамнезі при розвитку перших симптомів (свербіж, печіння) слід наносити на повіку лікарський засіб, не чекаючи появи висипу. При себорейній природі основна увага має приділятись корекції гормональної дисфункції.