Дермографічна кропив’янка

Дермографічна кропив’янка – Дерматологічне захворювання неясної етіології, що характеризується розвитком шкірних реакцій у вигляді почервоніння і появи пухирів у відповідь на механічні подразнення. Її симптоми характерні для інших різновидів уртикарії – поява еритеми, висипів, свербежу, проте такі явища виникають у відповідь на фізичний тиск, наприклад від одягу, ременя сумки або інших предметів. Діагностика дермографічної кропив’янки зводиться до проведення спеціальних шкірних тестів та оцінки їх результатів. Лікування в легенях не потрібно, при більш серйозних формах призначаються антигістамінні засоби, проводиться терапія супутніх захворювань.

Дермографічна кропив’янка, або уртикарний дермографізм – один із варіантів аномальної реакції шкіри на механічні подразники. Згідно з даними медичної статистики, є одним із найпоширеніших варіантів кропив’янки, випереджаючи навіть її алергійну форму. Від дермографічної кропив’янки страждає, за деякими відомостями, майже 5% населення Землі, що є дуже високим показником, проте до дерматолога звертається лише незначна кількість пацієнтів. Це пов’язано з тим, що більшість випадків цього стану мають досить слабко виражені симптоми, і багато хворих просто їх не помічають або не вважають за необхідне звертатися до фахівця. Дослідження механізмів розвитку дермографічної кропив’янки відбувається досі, проте достовірних гіпотез із цього приводу поки що немає. У деяких випадках було доведено її генетичний характер з аутосомно-домінантним механізмом спадкування.

Етіологія дермографічної кропив’янки на сьогодні точно невідома, передбачається, що захворювання є гетерогенним станом, до розвитку якого може призвести безліч факторів. Це пояснює високу поширеність даного типу уртикарії серед різних національностей та рас. Для деяких випадків захворювання було доведено роль спадкового фактора, також помічено, що дермографічна кропив’янка може розвиватися на тлі емоційних стресів, ендокринних розладів після перенесених вірусних захворювань. Але більшість випадків цього стану відносять до так званої ідіопатичної дермографічної кропив’янки – оскільки їхня етіологія невідома.

Механізм розвитку почервонінь та висипань при уртикарному дермографізмі аналогічний до інших типів кропив’янки – відбувається активація лаброцитів (огрядних клітин) шкіри з виділенням гістаміну та інших біологічно активних сполук. Вони розширюють артеріоли, підвищують проникність судинної стінки, уповільнюють резорбцію тканинної рідини, призводячи до набряку, а також подразнюють рецептори шкіри, викликаючи відчуття сверблячки. Однак головним секретом дермографічної кропив’янки залишається той факт, чому і як саме активуються лаброцити шкіри – передбачається, що через генетичні або обмінні фактори їхня мембрана стає нестабільною, і їхня дегрануляція відбувається при простому механічному впливі.

Інші дерматологи стверджують, що у здорової людини при механічному впливі на тканини відбувається активація невеликої кількості опасистих клітин. Однак кількість біологічно активних речовин, що виділяються, при цьому настільки мала, що не може викликати сильної реакції. Тоді як у хворих на дермографічну кропив’янку з тих чи інших причин сильно підвищується чутливість тканин до гістаміну, тому навіть його мікроскопічні кількості здатні викликати уртикарію. Іншими словами, прихильники цієї гіпотези вважають, що проблема уртикарного дермографізму полягає не в лаброцитах, а в порушеннях реактивності тканин організму. Цілком можливо, що у розвитку дермографічної кропивниці грають роль обидва вищеописані механізми.

Дермографічна кропив’янка найчастіше проявляється розвитком еритеми, висипаннями у вигляді пухирів, шкірним свербінням на тих ділянках, які зазнали механічного впливу – від швів одягу, ременів сумки. У деяких випадках причиною розвитку таких симптомів може бути незначний удар по тілу, проведення по шкірі пальцем або іншим предметом з легким натисканням – іноді на шкірі можна навіть таким чином «малювати». Висипання та почервоніння при дермографічній кропивниці можуть зберігатися від кількох годин до кількох днів, після чого безвісти зникають за відсутності повторних фізичних впливів. Жодних атрофічних чи інших наслідків на шкірі навіть при багаторазових висипаннях не спостерігається.

Деякі форми так званої «алергії на воду» (в дерматології зветься «аквагенної кропив’янки») насправді є різновидом уртикарного дермографізму. При цьому після відвідування душа у хворого проявляються еритема у вигляді поздовжніх смуг, свербіж шкіри, висипання у вигляді пухирів. Доведено, що це обумовлено механічним впливом струменів води на шкірні покриви, тобто причина розвитку таких симптомів така сама, як і при дермографічній кропив’янці. У багатьох випадках прояви цього стану можуть спостерігатися на тлі ендокринних розладів, проблем із шлунково-кишковим трактом, глистних інвазій та деяких інших патологій.

Визначення дермографічної кропив’янки не є особливими проблемами – як правило, використовується діагностичний тест у вигляді впливу на шкіру твердим предметом з подальшою оцінкою результатів через 2, 12 або 48 годин. Найкраще для цієї мети використовувати спеціальний прилад – дермографометр, який дозволяє дозувати ступінь натискання на шкірні покриви і таким чином виявити той поріг подразнення, що призводить до появи висипів. Крім того, можна використовувати інші види дій – холодом, теплом, водою (змочування вологою серветкою). Це необхідно для диференціальної діагностики дермографічної кропив’янки від інших видів уртикарії.

Загальні аналізи, такі як дослідження картини крові, рідко відображають якісь зміни при дермографічній кропив’янці. Лише у вкрай тяжких і тривалих випадках захворювання можливе незначне підвищення рівня еозинофілів; водночас сильна еозинофілія на тлі таких шкірних проявів свідчить про глистну інвазію, що може бути провокуючим фактором уртикарного дермографізму. Крім дерматолога, хворому на дермографічну кропив’янку бажано пройти обстеження у гастроентеролога, ендокринолога та алерголога-імунолога – цілком можливо, що шкірні прояви є наслідком прихованих внутрішніх патологій.

Як правило, у легких випадках дермографічної кропив’янки лікування не потрібно – висипання та еритема спонтанно та безслідно зникають через кілька годин після свого виникнення. Однак у більш важких випадках може знадобитися призначення антигістамінних засобів – їх приймають або разово з появою висипів, або систематично – при рецидивуючих та хронічних формах. До цієї групи препаратів відносять лоратадин, цетиризин та інші лікарські засоби. До профілактичних препаратів відносять також кетотифен, який здатний стабілізувати мембрани опасистих клітин та утруднити вихід гістаміну в тканини, проте він неоднаково ефективний у різних пацієнтів. Якщо дермографічна кропив’янка була спровокована іншим захворюванням, то при його лікуванні шкірні прояви також зменшуватимуться.

Прогноз дермографічної кропив’янки найчастіше сприятливий – при правильному лікуванні (зокрема й провокуючих захворювань) може бути навіть повне одужання. Але в більшості випадків пацієнтам достатньо лише ослаблення виразності симптомів, просте та тимчасове почервоніння шкіри, що пропадає за пару годин, їх не турбує. Також бажано уникати емоційних стресів, які можуть посилити перебіг дермографічної кропив’янки.