Десквамативний глосит (Географічна мова)

Десквамативний глосит – Запально-дистрофічне ураження слизової оболонки язика, що характеризується утворенням гладких, яскраво-червоних вогнищ з білуватою облямівкою, тріщин і борозен через нерівномірне відшарування епітелію. Десквамативний глосит може супроводжуватися почуттям печіння, поколювання язика, роздратуванням прийому їжі, порушенням смакових відчуттів. Діагноз десквамативного глоситу заснований на клінічній картині, даних візуального огляду ротової порожнини, морфологічних, біохімічних, мікробіологічних, імунологічних досліджень, УЗДГ. При десквамативному глоситі лікування спрямоване на усунення причинно значимих факторів.

Десквамативний глосит («географічна» мова») – виражене осередкове відторгнення епітелію слизової мови, пов’язане з порушенням процесу зроговіння та дистрофічними змінами ниткоподібних сосочків. На тлі нормальної слизової язика виникають різні за розміром і формою осередки десквамації, що своїми обрисами нагадують географічну карту. Вогнища десквамативного глоситу дуже швидко з’являються, видозмінюються або зникають, зазвичай, мігруючи з однієї області мови в іншу. Десквамативний глосит відносно часто зустрічається у дітей, переважно у дошкільнят та школярів, але нерідко може виявлятися і у дорослих пацієнтів. Десквамативний глосит найпоширеніший в осіб жіночої статі.

Причини десквамативного глоситу однозначно не визначено. Передбачається, що в основі змін слизової оболонки язика лежать трофічні порушення. Десквамативний глосит може бути самостійним захворюванням (первинним) або виникати на тлі патології (вторинний). Первинний десквамативний глосит може розвинутися внаслідок травми язика гострими краями зубів або неправильно припасованими зубними протезами, термічного та хімічного опіку ротової порожнини. Діти молодшого віку десквамативний глосит може бути наслідком прорізування молочних зубів.

Оскільки слизова язика вкрай чутлива до всіх функціональних змін, що протікають в організмі, розвиток вторинного десквамативного глоситу може бути обумовлено різними патологічними процесами. Десквамативний глосит може супроводжувати хронічним захворюванням ШКТ, печінки та жовчного міхура, порушення харчування та вітамінно-мінерального обміну (гіповітаміноз В1, В3, В6, пантотенової та фолієвої кислот, дисбалансу заліза).

Десквамативний глосит зустрічається при захворюваннях кровотворної системи, ендокринних змінах (у період вагітності), вегетативних розладах, аутоімунної патології (системному червоному вовчаку, системній склеродермії, ревматизмі), хронічних дерматозах (ексудативному діазезі).

У виникненні десквамативного глоситу певну роль відіграють гострі інфекції (грип, скарлатина, черевний тиф та ін), глистяні інвазії, дисбактеріоз. Випадки десквамативного глоситу виявляються при лікарській інтоксикації – безконтрольному прийомі антибіотиків та сильнодіючих медикаментів. Десквамативний глосит може мати спадковий (сімейний) характер.

У стоматології виділяють три клінічні форми десквамативного глоситу. Для поверхневої форми захворювання характерні чітко обмежені гладкі, блискучі яскраво-червоні смуги та плями, оточені здоровою слизовою оболонкою, що супроводжуються невеликим свербінням і печінням.

При гіперпластичній формі Десквамативного глоситу визначаються осередкові ущільнення за рахунок гіпертрофії ниткоподібних сосочків язика з нальотом білого, жовтого або сірого кольору. Пацієнти відчувають відчуття стороннього тіла у роті.

Ліхеноїдна форма десквамативного глоситу з мігруючими осередками десквамації, збільшеними грибоподібними сосочками та відчуттям печіння зазвичай зустрічається при підвищеній чутливості слизової язика до різних металів, що застосовуються при протезуванні зубів.

Прояви десквамативного глоситу зазвичай виникають спонтанно, без видимих ​​причин. Іноді розвитку десквамативного глоситу передують глоссалгії та парестезії слизової порожнини рота та язика. У половині випадків десквамативний глосит поєднується зі складчастою мовою.

Спочатку на поверхні язика з’являються невеликі ділянки з нальотом біло-сірого відтінку, який поступово набухає і відшаровується з утворенням гладкої плями яскраво-рожевого або червоного кольору, що виділяється на тлі навколишнього епітелію. Процес дезепітелізації поширюється по периферії вогнища, яке швидко збільшується у розмірах. У його центрі відзначається атрофія ниткоподібних сосочків, але через 1-3 дні відбувається швидка регенерація епітелію та його відновлення.

Вогнища десквамативного глоситу частіше множинні, різної форми та величини і можуть охоплювати значну площу слизової спинки та бічних поверхонь язика. По краю осередку десквамації видно слабо виражену запальну реакцію. За рахунок зміни процесів зроговіння та відшарування «географічний малюнок» мовою постійно змінюється.

У більшості пацієнтів десквамативний глосит не супроводжується скаргами, а виявляється випадково при огляді ротової порожнини у стоматолога або отоларинголога. Іноді можуть виникати дискомфорт і неприємні поколюючі відчуття на мові, що посилюються при їді; порушення смакових відчуттів, проблеми із дикцією; може турбувати неприродний вид мови.

Перебіг десквамативного глоситу тривалий, хронічний, його вогнища можуть ненадовго зникати і з’являтися знову на тій самій ділянці мови. Загострення десквамативного глоситу спостерігається при емоційних стресах чи рецидивах соматичної патології, і натомість якої він розвинувся. Відсутність нормальної слизової оболонки в осередках десквамативного глоситу сприяє проникненню інфекції з розвитком тріщин, хворобливих відчуттів, загального нездужання, збільшення регіонарних лімфовузлів.

Діагноз десквамативного глоситу встановлюється стоматологом за даними анамнезу та скарг пацієнта, візуального огляду ротової порожнини, дослідження лімфатичних вузлів та додаткового лабораторного обстеження, що включає морфологічні, біохімічні, мікробіологічні, імунологічні, серологічні методи.

Для десквамативного глоситу властиве зниження індексу кератинізації на 20-50% та збільшення у кілька разів кількості епітеліоцитів, готових до апоптозу. При десквамативному глоситі відзначається зниження рівня сироваткового IgА та активності лізоциму, що беруть участь у місцевому імунітеті. Перевищення рівня норадреналіну в слині в кілька разів при десквамативному глоситі говорить про спазму капілярів слизової оболонки язика, що сприяє утворенню дистрофічних вогнищ. Збільшення рівня гістаміну в слині може свідчити про алергійну форму десквамативного глоситу.

Бактеріологічний посів мазка з ротової порожнини на мікрофлору, ПЛР-діагностика та ІФА допомагають виключити або підтвердити мікробну, вірусну або грибкову природу десквамативного глоситу; мікроскопія зіскрібка на бліду трепонему, RPR-тест і РІФ – ураження мови при сифілісі; аналіз калу на яйця гельмінтів – паразитарну інвазію

УЗДГ судин дозволяє встановити зниження рівня капілярного кровотоку у мові на 20-30%. Диференціальна діагностика десквамативного глоситу здійснюється з вторинним сифілісом, ліхеноїдною формою червоного плоского лишаю, плоскою формою лейкоплакії, хворобою Аддісона-Бірмера, системною склеродермією, арібофлавінозом, гальванозом, багатоформною.

Лікування десквамативного глоситу включає загальні та місцеві заходи, консультації гастроентеролога, ендокринолога, алерголога, дерматолога, психотерапевта, психолога. Показано лікування основних соматичних захворювань, нормалізація функції шлунково-кишкового тракту, санація порожнини рота (у т. ч., проведення професійної гігієни порожнини рота, усунення травмуючих факторів), дієта, що щадить, при необхідності – психотерапія.

При десквамативному глоситі можуть застосовуватися седативні, антигістамінні, судинні, протизапальні препарати, вітамінно-мінеральні комплекси, біостимулятори. При відчутті печіння та болю рекомендуються антисептичні полоскання розчинами цитралю, соди, хлоргексидину; аплікації на уражені ділянки кератопластичних засобів (масляного розчину вітаміну А, олії шипшини,), місцевих анальгезирующих препаратів (анестезину в гліцерині, піромекаїну). За потреби застосовуються антибактеріальні, протигрибкові препарати, імуномодулятори. При вираженій хворобливості призначаються новокаїнові блокади в ділянку язичного нерва. Фізіолікування десквамативного глоситу включає лікарський електрофорез, ультрафонофорез, СМТ-терапію, УЗ-терапію.

Десквамативний глосит не становить загрози здоров’ю пацієнта, ймовірність малігнізації вогнищ виключена. Для попередження первинного десквамативного глоситу необхідне усунення травмуючих факторів (шліфування пломб, припасування зубних протезів), виключення куріння, вживання алкоголю, дратівливої ​​їжі. Профілактика вторинного десквамативного глоситу полягає у лікуванні основних захворювань, проявами яких він є.