Діастрофічна дисплазія

Діастрофічна дисплазія – один з різновидів скелетних дисплазій, що характеризується порушенням формування деяких типів хрящової тканини та пов’язаним із цим утрудненим утворенням ендохондральної кістки. Симптоми захворювання виявляються відразу при народженні або в рамках пренатальної діагностики і полягають у зменшеній довжині тіла новонародженого та низькорослості надалі, контрактурі суглобів, сколіозі та інших вадах розвитку. Діагностика діастрофічної дисплазії проводиться на підставі даних огляду хворого, рентгенологічних та молекулярно-генетичних досліджень. Специфічного лікування патології немає, використовують симптоматичну терапію. При виявленні характерних порушень на ранніх термінах виношування дитини здійснюють переривання вагітності за медичними показаннями.

Діастрофічна дисплазія – спадкове захворювання із групи кістково-хрящових дисплазій, що характеризується численними вадами розвитку скелета. Вперше ця патологія була описана в 1960 році французьким лікарем-генетиком М. Ламі спільно з його учнем, педіатром П. Марото. Дослідники змогли визначити особливості скелетних аномалій при цьому стані та встановити їхній спадковий характер. Діастрофічна дисплазія є захворюванням з аутосомно-рецесивним механізмом спадкування. Зустрічається дуже рідко, що дещо ускладнює достовірне визначення його поширеності. При цьому вдалося з’ясувати, що такий стан найчастіше зустрічається у країнах балтійського регіону, особливо у Фінляндії. Через аутосомно-рецесивну передачу діастрофічної дисплазії статевий розподіл захворювання не має якихось особливостей – від нього однаково страждають як хлопчики, так і дівчатка.

Основною причиною розвитку діастрофічної дисплазії є мутація у гені SLC26A2, який розташовується на 5-й хромосомі. Цей ген широко відомий у медичних колах, оскільки його дефекти зумовлюють велику кількість спадкових та вроджених аномалій розвитку скелета, у тому числі деяких типів ахондрогенезу та ателостеогенезу, множинної епіфізарної дисплазії та синдрому Де ля Шапеля. Причина полягає в тому, що SLC26A2 кодує особливий білок-переносник сульфат-іонів, що бере активну участь в утворенні протеогліканів хрящів та інших сполучних тканин. Різні за своїм типом мутації гена ведуть до різних структурних змін даного протеїну, що, у свою чергу, по-різному змінює його функціональну активність і зумовлює різноманітність вад розвитку.

За даними сучасної генетики, причиною розвитку діастрофічної дисплазії (особливо фінляндського типу) є мутація IVS1+2T>C. При цьому сульфування протеогліканів хрящів стає недостатнім, що призводить до накопичення «необроблених» продуктів у матриксі хрящової тканини. Порушується щільність хряща та його функціональна активність, що веде до проблем при формуванні кісток з ендохондральним окостенінням (кістків тулуба, кінцівок та основи черепа). Саме цими процесами зумовлені практично всі симптоми діастрофічної дисплазії, які спостерігаються у хворих та виявляються під час пренатальної діагностики. Всі мутації гена SLC26A2 поділяються на летальні та нелетальні. Діастрофічна дисплазія відноситься до останньої групи, хворі в ряді випадків здатні доживати до похилого віку.

Перші симптоми діастрофічної дисплазії можна виявити відразу при народженні дитини. Лікарі-неонатологи реєструють зменшену довжину тіла (не більше 42 сантиметрів) та масу тіла (до 2800 грам) при нормальних термінах виношування. Це свідчить про внутрішньоутробну затримку розвитку плода, що нерідко може бути виявлено і при профілактичних ультразвукових дослідженнях. З інших ранніх постнатальних проявів діастрофічної дисплазії можна відзначити мікроцефалію та запалення хрящів вушних раковин, що розвивається протягом 1-5 місяців життя дитини. Після згасання запалення відбувається деформація хрящової основи органу.

Надалі у хворого на діастрофічну дисплазію розвивається ціла низка інших патологій: деформації кисті з тугорухливістю в міжфалангових суглобах, короткі пальці, виражене проксимальне розташування великого пальця. Виникають контрактури кульшових та колінних суглобів. Довгі трубчасті кістки кінцівок укорочені щодо пропорцій тіла. Зменшення довжини кісток кінцівок веде до низькорослості хворих на діастрофічну дисплазію, середнє зростання чоловіків з даною патологією становить 132 сантиметри, жінок – 126 сантиметрів. Виявляються прогресуючі викривлення хребта (сколіоз, кіфоз). Інших порушень (зокрема – розладів інтелекту та ендокринної системи) при діастрофічній дисплазії, як правило, не спостерігається.

Діагностика діастрофічної дисплазії проводиться на підставі даних фізикального огляду, рентгенологічного дослідження скелета та молекулярно-генетичного аналізу. При огляді новонародженого відзначаються ознаки пренатального відставання у фізичному розвитку (зменшена довжина та маса тіла, мікроцефалія), надалі ці показники залишаються нижчими, ніж у здорових однолітків. У старшому віці при діастрофічній дисплазії виявляються короткі кінцівки, деформації кистей та пальців, контрактури колінних та кульшових суглобів, низьке зростання. Майже у 80% хворих спостерігаються потовщення та деформація хрящів вушних раковин як наслідок перенесеного в ранньому дитинстві запалення.

Рентгенологічно у хворих на діастрофічну дисплазію визначається зменшення відносної довжини трубчастих кісток кінцівок, що часто поєднується з їх дугоподібною деформацією. Виявляються розширення метафізів, деформація головок стегнових кісток, підвивихи та вивихи великих суглобів (колінних, ліктьових, тазостегнових). П’ястки і фаланги пальців нерідко укорочені, аналогічні зміни проглядаються і на кістках плюсни. Практично завжди при діастрофічній дисплазії виявляються викривлення хребта – сколіоз та кіфоз різного ступеня вираженості. Молекулярно-генетична діагностика захворювання зводиться до прямого секвенування гена SLC26A2 для підтвердження характерних генетичних дефектів. Цей метод дозволяє найбільш точно диференціювати діастрофічну дисплазію від інших скелетних аномалій, зумовлених мутаціями SLC26A2.

Специфічного лікування діастрофічної дисплазії немає, здійснюють симптоматичну корекцію порушень, зокрема – хірургічними методами. До можливих операцій входять втручання з усунення викривлень та фіксації хребетного стовпа, показані при тяжкому пошкодженні спинномозкових корінців. При помірному радикуліті використовують протизапальні засоби, фізіопроцедури, лікувальну гімнастику та інші методики. Прогноз діастрофічної дисплазії щодо виживання хворих невизначений, навіть за сприятливого результату стан стає причиною інвалідизації. У ряді випадків хворі з такою патологією доживають до дорослого і навіть похилого віку.

Профілактика діастрофічної дисплазії

Профілактичні заходи при діастрофічній дисплазії зводяться до своєчасної пренатальної діагностики захворювання та визначення носійства патологічної форми гена SLC26A2. За допомогою ультразвукового дослідження патологію можна виявити у плода другого триместру гестації. При виявленні дисплазії порушується питання про переривання вагітності за медичними показаннями, але остаточне рішення з цього приводу приймають батьки. Молекулярно-генетичними техніками пренатальної діагностики підтвердити діастрофічну дисплазію у плода можна ще до початку другого триместру, матеріал для дослідження одержують за допомогою біопсії ворсин хоріону або аміноцентезу. Використання таких технік особливо актуально, коли батьки імовірно входять до числа носіїв патологічної форми гена SLC26A2 (захворювання виявлялося у кровних родичів) або коли генетичними методами було доведено, що обидва батьки є гетерозиготами за мутантною формою SLC26A2 – у подібних випадках ймовірність народження дитини складає 25%.