Доброякісні пухлини язика

Доброякісні пухлини язика – чітко відмежовані утворення округлої або плоскої форми, що ростуть з різних тканин мови (епітелія, жирових клітин, нервів, м’язових волокон, лімфатичних та кровоносних судин), а також із зародків інших тканинних структур, що потрапили в язик внаслідок порушень ембріогенезу. До доброякісних пухлин мови відносяться папіломи, фіброми, ліпоми, міоми, ботріоміксоми, гемангіоми, лімфангіоми, ретенційні кісти, аденоми та нейрофіброми. Діагностика пухлини язика проводиться за результатами її огляду, пальпації та біопсії. Лікування полягає в радикальному видаленні освіти шляхом його висічення, електрокоагуляції, кріодеструкції, склерозування, радіохвильового або лазерного впливу.

Доброякісні пухлини мови порівняно з іншими пухлинами ротової порожнини є досить рідкісним захворюванням у стоматології. За своїм походженням вони поділяються на епітеліальні (що відбуваються з клітин епітелію слизової мови) та неепітеліальні. Загальними ознаками доброякісних пухлин мови є повільне неінвазивне зростання та відсутність метастазування. Однак будь-якої миті може статися злоякісне переродження пухлини. Цьому процесу сприяє постійна травматизація пухлини язика у ротовій порожнині при розмові чи пережовуванні їжі.

У дітей пухлини мови зазвичай мають вроджений характер і є результатом дизембріогенезу. Вроджені пухлини язика часто поєднуються з аномаліями розвитку щелепних кісток та язика.

Клінічний перебіг пухлини язика та особливості її росту пов’язані в основному з типом тканини, з якої вона бере свій початок. Наявність у структурі язика епітеліальної, м’язової, залізистої, жирової тканини, а також можливе попадання в тканини язика під час ембріогенезу зачатків інших тканинних структур (кісткової, хрящової, тиреоїдної тканини) зумовлюють велику різноманітність клінічних форм пухлин язика. Найчастіше стоматологія стикається з судинними пухлинами язика (ангіомами). Друге місце за поширеністю посідають папіломи, третє – фіброми мови.

Папілома. Ця пухлина мови виростає з багатошарового плоского епітелію його слизової оболонки. Найчастіше вона зустрічається на спинці та кінчику язика. Папіломи являють собою множинні або поодинокі утворення блідо-рожевого кольору, округлої або витягнутої форми, що рідко виростають до великих розмірів. Поява кератозу поверхні папіломи, як правило, говорить про її злоякісне переродження. В окремих випадках спостерігалася мимовільна інволюція папіломи.

Аденома. Формується із залоз слизової язика. На кінчику язика найчастіше спостерігаються кістоаденоми. В області кореня язика можлива поява поліпів із гетеротопованої слизової оболонки шлунка.

Ботріоміксома. Пухлина мови плоскої або кулястої форми, в окремих випадках розділена на кілька часточок. Спочатку має червоне забарвлення, згодом набуває бурого кольору. У своєму зростанні може досягати розмірів волоського горіха. Поверхня ботріоміксоми буває гладкою або крупнозернистою, часто вкрита кірками. До факторів, що провокують утворення цього виду пухлини язика, належать травма та тріщина язика.

Фіброма. Округла пухлина язика еластичної консистенції, що виростає із сполучнотканинних клітин. Фіброма може рости на ніжці. За своїм кольором часто не відрізняється від кольору слизової, в інших випадках має жовтуватий або білуватий відтінок.

Ретенційна кіста. Найчастіше розташовується на нижній поверхні язика в області його кінчика. Має множинний характер. Ця пухлина мови розвивається з розташованих у його поверхневому м’язовому шарі нуннієвих залоз.

Ліпома. Пухлина язика, що розвивається в підслизовому шарі, з дольчастою структурою і м’яко-еластичною консистенцією. Найчастіше зустрічається на нижній поверхні у задній частині язика. Ліпома відрізняється повільним зростанням та безболісним перебігом.

Міома. Пухлина язика, що виникає при проліферації клітин м’язів. Часто має розміри до 1 см і щільну консистенцію, але може розростатися до значної величини. Покрита слизовою оболонкою. Локалізується зазвичай на верхній поверхні язика. В окремих випадках на поверхні міоми відзначаються дрібні сосочкові вирости.

Нейрофіброму. Розвиваються з тканин нервових гілок, що проходять в мові, частіше в задній половині язика. Цей різновид пухлини мови зустрічається в окремих випадках і характеризується повільним зростанням. Може супроводжуватись різними больовими відчуттями.

Гемангіома. Пухлина язика, що бере свій початок із тканин кровоносних судин. Пов’язана з порушенням ембріогенезу, що частіше спостерігається у дівчаток. Ця пухлина мови зазвичай виявляється при народженні дитини або ранньому дитячому віці. Капілярна гемангіома проявляється плямами червоного кольору різноманітних розмірів та форми, що не піднімаються над поверхнею язика. Характерно збліднення плями при натисканні. Кавернозна гемангіома – пухлина язика синюшно-багряного кольору та м’якої консистенції. Нерідко височить над навколишньою її слизовою оболонкою. Характеризується глибоким проростанням в тканини, що підлягають. Натискання на пухлину призводить до зменшення її розмірів, які швидко відновлюються під час зняття тиску. Судинні пухлини язика можуть супроводжуватися кровотечею, найчастіше спричиненою їх травмуванням.

Лімфангіома. Виростає зі стінок лімфатичних судин язика і проявляється у перші роки життя дитини. Може зумовлювати дифузне ураження мови, що призводить до його значного збільшення. Локальні ураження представлені розростаннями бородавчастої структури з бульбашковими елементами і найчастіше розташовуються по верхній поверхні кореня або кінчика язика. При травмуванні їжею чи зубами ця пухлина язика часто запалюється.

Струмінь мови. Пухлина язика, що рідко зустрічається, що виникає з клітин тиреоїдної тканини, що потрапила в мову в результаті порушення ембріональної диференціювання. Є вузол діаметром до 3 см, що локалізується біля кореня язика.

Пухлина язика невеликого розміру не викликає у пацієнта жодних дискомфортних відчуттів і тому може залишатися непомітною. У міру зростання пухлини у пацієнта виникає відчуття стороннього тіла мовою. Найчастіше пухлини язика є безболісними утвореннями. Поява болю можлива при здавленні та травмуванні пухлини під час жування або розмови. Пухлина мови, що досягла у своєму зростанні значного розміру, може викликати зміну мови, утруднення при пережовуванні та ковтанні їжі.

Різка зміна характеристик пухлини язика (колір, консистенції, поверхні), поява швидкого зростання чи проростання у сусідні тканини свідчать про малігнізації освіти з розвитком раку язика. Можливе також приєднання запального процесу, який зазвичай є результатом травмування пухлини язика. Запалення проявляється типовими симптомами: набряклістю, хворобливістю та почервонінням освіти. В окремих випадках запалення пухлини язика супроводжується некротичними змінами.

Безсимптомний перебіг і повільне зростання призводять до того, що більшість доброякісних пухлин мови діагностується при досягненні ними вже значних розмірів. Невелика пухлина язика може стати випадковою знахідкою під час проведення стоматологом огляду ротової порожнини. Визначення типу пухлини ґрунтується на даних її огляду та пальпації. Остаточна верифікація здійснюється в результаті гістологічного дослідження, яке може проводитися після видалення пухлини або її біопсії.

Враховуючи постійне хімічне (під впливом слини) та механічне травмування пухлин язика, яке може призвести до їх малігнізації, перевагу віддають радикальній лікувальній тактиці – видаленню пухлини в межах здорових тканин. Вирішення питання про видалення струми мови здійснюється спільно з ендокринологом після обстеження рівня тиреоїдних гормонів.

Видалення пухлини мови залежно від її типу та розмірів може проводитися радіохвильовим методом, шляхом хірургічного висічення, електрокоагуляції, видалення лазером, кріодеструкції. Щодо судинних пухлин язика може застосовуватися склерозування.

Доброякісні пухлини язика при їх своєчасному видаленні до появи злоякісної трансформації мають сприятливий прогноз. Однак деякі з них, особливо гемангіоми та лімфангіоми, схильні рецидивувати.