Доброякісні пухлини порожнини носа

Доброякісні пухлини порожнини носа — група новоутворень порожнини носа, що мають різне тканинне походження, що відрізняються відсутністю виразки пухлини та її метастазування. Доброякісні пухлини порожнини носа проявляються утрудненням носового дихання, порушенням сприйняття запахів, почуттям стороннього тіла в носі, головним болем, слизово-гнійними виділеннями з носа. Основними у діагностиці доброякісних пухлин порожнини носа є дані риноскопії та гістологічного дослідження. Поширеність пухлинного процесу оцінюється під час проведення рентгенографії носових пазух, фарингоскопії, КТ черепа, КТ і МРТ мозку, офтальмологічного обстеження. Лікування доброякісних пухлин порожнини носа полягає у їх висіченні, електрокоагуляції, лазеродеструкції, склерозуванні.

Серед доброякісних пухлин порожнини носа зустрічаються папілома, ангіома, поліп, що кровоточить, хондрому, остеома, фіброма, аденома, хордома, міксома, ліпома. Доброякісні пухлини порожнини носа в отоларингології спостерігаються у пацієнтів будь-якого віку. У дітей переважають пухлини вродженого характеру, пов’язані з порушеннями диференціювання зародків ембріона та виникненням аномалій у процесі внутрішньоутробного розвитку. До них відносяться ангіоми, дермоїдні кісти, гангліоневроми, хордоми.

Щодо вроджених доброякісних пухлин порожнини носа причинними факторами є різні екзо- та ендогенні тератогенні дії на жінку в період вагітності. Тригерними факторами появи доброякісних пухлин порожнини носа у дорослих є тривалі несприятливі на слизову носа. Вони можуть бути пов’язані з наявністю хронічного захворювання інфекційного носоглотки (хронічний риніт, гайморит, синусит, ринофарингіт, аденоїди) або алергічного (алергічний риніт, поліноз) генезу; запиленістю чи задимленістю робочого приміщення; вдихання різних дратівливих речовин (наприклад, у працівників хімічної або фармацевтичної промисловості); частим травмуванням носа та його слизової оболонки.

Доброякісні пухлини порожнини носа на початку свого розвитку протікають без будь-яких клінічних проявів. Симптоматика виникає, коли пухлина досягає істотних розмірів і починає перешкоджати нормальному надходженню повітря до носоглотки. При цьому пацієнт відчуває утруднення носового дихання, що зазвичай і є приводом для його звернення до отоларинголога. Відзначається також зниження сприйнятливості запахів (гіпосмія), відчуття стороннього тіла в порожнині носа та носові кровотечі, особливо інтенсивні при судинному характері пухлини.

Внаслідок порушення вентиляції носової порожнини часто відбувається приєднання вторинної інфекції з розвитком риніту або риносинуситу. У таких випадках пацієнти з доброякісними пухлинами порожнини носа пред’являють скарги на слизові або слизово-гнійні виділення з носа, головний біль та біль у ділянці запаленої пазухи.

Деякі доброякісні пухлини порожнини носа (ангіома, хондрому, остеома) мають інфільтративне зростання і можуть поширюватися в навколоносові пазухи, горлянку, порожнину орбіти, головний мозок. Розростання таких пухлин з ураженням глотки має клінічну картину, подібну до доброякісних пухлин глотки і проявляється порушенням ковтання (дисфагія) та дихання. Проростання пухлини в орбіту характеризується екзофтальмом, диплопією, звуженням полів зору, обмеженням рухливості очного яблука, зниженням гостроти зору. Поширення доброякісної пухлини порожнини носа на структури головного мозку може виявлятися посиленням головного болю, односторонньою згладженістю носогубної складки, епілептичними нападами, порушеннями черепно-мозкових нервів та іншими симптомами.

Остеоми та хондроми найчастіше проростають у кісткові структури, що формують порожнину носа, та стінки навколоносових пазух, викликаючи при цьому їх руйнування. В результаті клінічної картини цих доброякісних пухлин порожнини носа спостерігається викривлення носової перегородки та різні деформації обличчя.

У зв’язку з порушенням нормальної дихальної функції, небезпекою малігнізації та розростання доброякісні пухлини порожнини носа є показанням до хірургічного лікування. Обмеженням до проведення оперативного втручання може бути літній вік пацієнта та наявність хронічних декомпенсованих захворювань (серцева недостатність, ІХС, тяжка гіпертонічна хвороба, дихальна недостатність, бронхіальна астма, цукровий діабет, ниркова недостатність, цироз печінки та ін.).

Спосіб видалення пухлини порожнини носа залежить від її виду, розмірів та характеру її зростання. Невеликі фіброми, аденоми та папіломи видаляють ендоскопічним методом під місцевою анестезією із застосуванням електрокоагулюючої петлі. Кровоточивий поліп носа січуть разом із ділянкою носової перегородки у місці його прикріплення. Для профілактики рецидивів основу пухлини припікають шляхом кріообробки або електрокоагуляції. Великі доброякісні пухлини порожнини носа січуть скальпелем, радіохвильовим ножем або із застосуванням лазера. Для чіткої диференціації пухлинних клітин від навколишніх тканин у ході операції застосовується хірургічний мікроскоп.

Судинні доброякісні пухлини порожнини носа невеликого розміру видаляють лазером шляхом електрокоагуляції або кріодеструкції. Вилучення великих ангіом пов’язане з небезпекою масивної кровотечі, тому їх видаляють після попередньої перев’язки сонних артерій. При поширенні ангіоми глибоко в навколишні тканини застосовується оклюзія судин, що живлять її, або склерозування пухлини.

Остеоми і хондроми, що проростають у кісткові стінки та сусідні з носом структури, нерідко доводиться видаляти частинами, використовуючи не тільки ендоназальний, а й зовнішні операційні доступи. Операція може супроводжуватися резекцією кісткових структур та значного обсягу тканин особи з утворенням дефектів, що потребують реконструкції методами пластичної хірургії.

Більшість доброякісних пухлин порожнини носа відрізняються повільним неінвазивним зростанням і не схильні до малігнізації, що робить їх прогностично сприятливими для повного одужання пацієнта, особливо при своєчасному лікуванні. Папіломи та кровоточивий поліп носа часто ускладнюються післяопераційними рецидивами. Найбільш несприятливими з доброякісних пухлин порожнини носа є остеоми і хондроми, що в міру росту викликають руйнування навколишніх тканин і схильні до озлоякісності з розвитком остеосаркоми та хондросаркоми. Після видалення остеом і хондром часто залишаються великі дефекти тканин, у порожнині носа можуть утворюватися синехії, можливий розвиток атрезії хоан. Ці фактори призводять до стійкого порушення носового дихання та повної втрати нюху.