Доброякісні пухлини сечового міхура

Доброякісні пухлини сечового міхура – Це група епітеліальних і неепітеліальних новоутворень, що виходять з різних шарів стінки сечового міхура і ростуть всередину порожнини. Неоплазії можуть проявлятися гематурією різної інтенсивності, прискореним сечовипусканням та хибними позивами, хворобливістю. Діагностика потребує проведення УЗД, цистоскопії з біопсією, низхідної цистографії. Лікування при доброякісних пухлинах хірургічне – трансуретральне видалення новоутворень, резекція сечового міхура.

Група доброякісних пухлин сечового міхура включають епітеліальні (поліпи, папіломи) і неепітеліальні (фіброми, лейоміоми, рабдоміоми, гемангіоми, невриноми, фіброміксоми) новоутворення. Новоутворення сечового міхура становлять близько 4-6% всіх пухлинних уражень та 10% серед інших захворювань, діагностикою та лікуванням яких займаються фахівці у сфері клінічної урології. Пухлинні процеси в сечовому міхурі діагностуються переважно в осіб старше 50 років. У чоловіків пухлини сечового міхура розвиваються у 4 рази частіше, ніж у жінок.

Причин розвитку пухлин сечового міхура достовірно не з’ясовані. Велика значущість у питаннях етіології відводиться впливу виробничих шкідливостей, зокрема ароматичних амінів (бензидину, нафтиламіну та ін.), оскільки високий відсоток новоутворень діагностується у робітників, зайнятих у лакофарбовій, паперовій, гумовій, хімічній промисловості.

Провокувати утворення пухлин може тривалий застій (стаз) сечі. Ортоамінофеноли, що містяться в сечі (продукти кінцевого обміну амінокислоти триптофану) викликають проліферацію епітелію (уротелія), що вистилає сечовивідний тракт. Чим довше сеча затримується в сечовому міхурі і чим вище її концентрація, тим більше виражена пухлинна дія хімічних сполук, що містяться в ній, на уротелій. Тому в сечовому міхурі, де сеча знаходиться порівняно довго, частіше, ніж у нирках або сечоводах, розвиваються різноманітні пухлини.

У чоловіків у зв’язку з анатомічними особливостями будови сечостатевого тракту досить часто виникають захворювання, що порушують відтік сечі (простатит, стриктури та дивертикули сечівника, аденома простати, рак передміхурової залози, сечокам’яна хвороба) і існує велика ймовірність розвитку пухлин сечового міхура. У деяких випадках виникнення пухлин у сечовому міхурі сприяють цистити вірусної етіології, трофічні, виразкові ураження, паразитарні інфекції (шистосомоз).

Поліпи сечового міхура – папілярні утворення на тонкій або широкій фіброваскулярній основі, покриті незміненим уротелієм і звернені в просвіт органу. Папіломи сечового міхура – зрілі пухлини з екзофітним зростанням, що розвиваються з покривного епітелію. Макроскопічно папілома має сосочкову бархатисту поверхню, м’яку консистенцію, рожево-білуватий колір. Іноді в сечовому міхурі виявляються множинні папіломи, рідше – дифузний папіломатоз.

За морфологічним критерієм всі доброякісні пухлини сечового міхура діляться на епітеліальні та неепітеліальні. Переважна частина новоутворень (95%) – епітеліальні. До доброякісних епітеліальних неоплазій відносяться папіломи та поліпи. Ці типи пухлин мають багато перехідних форм і часто малигнизируются. Крім того, група доброякісних неепітеліальних новоутворень сечового міхура представлена ​​фібромами, міомами, фіброміксомами, гемангіомами, невриномами, які в урологічній практиці трапляються рідко.

Пухлини сечового міхура часто розвиваються непомітно. Найбільш характерними клінічними проявами є гематурія та дизуричні розлади. Наявність крові в сечі може виявлятись лабораторно (мікрогематурія) або бути видимим оком (макрогематурія). Гематурія може бути одноразовою, періодичною або тривалою, але завжди має бути приводом для негайного звернення до уролога.

Дизуричні явища зазвичай виникають при приєднанні циститу і виражаються в почастішанні позивів на сечовипускання, тенезмах, розвитку странгурии (утрудненого сечовипускання), ішурії (гострої затримки сечовипускання). Болі при пухлинах сечового міхура, як правило, відчуваються над лобком і в промежині та посилюються в кінці сечовипускання.

Великі пухлини сечового міхура або поліпи на довгій рухомій ніжці, розташовані поблизу сечоводу або уретри, можуть перекривати їх просвіт і викликати порушення випорожнення сечових шляхів. Згодом це може призвести до розвитку пієлонефриту, гідронефрозу, хронічної ниркової недостатності, уросепсису, уремії. Поліпи та папіломи можуть перекручуватися, супроводжуючись гострим порушенням кровообігу та інфарктом пухлини. При відриві пухлини спостерігається посилення гематурії.

Новоутворення є фактором, що підтримує рецидивні запалення сечових шляхів – цистити, що висять уретеро-пієлонефрити. Імовірність зловживання папілом особливо велика у курців. Папіломи сечового міхура схильні до рецидиву через різні періоди часу, при цьому рецидиви відрізняються більшою злоякісністю, ніж раніше віддалені епітеліальні неоплазії.

Для виявлення та верифікації пухлин сечового міхура виробляється цистоскопія, ендоскопічна біопсія з морфологічним дослідженням біоптату, цистографія, КТ. УЗД сечового міхура є неінвазивним скринінговим методом для діагностики новоутворень, з’ясування їх розташування та розмірів. Для уточнення характеру процесу ехографічні дані доцільно доповнювати комп’ютерною або магнітно-резонансною томографією органів малого тазу з контрастуванням.

Основна роль серед досліджень дослідження сечового міхура відводиться цистоскопії – ендоскопічному огляду порожнини міхура. Цистоскопія дозволяє оглянути стінки сечового міхура зсередини, виявити локалізацію пухлини, розміри та поширеність, виконати трансуретральну біопсію виявленого новоутворення. При неможливості забору біоптату вдаються до виконання цитологічного дослідження сечі на клітини атипові.

Серед променевих досліджень найбільше діагностичне значення надається екскреторної урографії з низхідною цистографією, що дозволяє додатково оцінити стан верхніх сечовивідних шляхів. У процесі діагностики пухлинні процеси слід диференціювати з виразками сечового міхура при туберкульозі та сифілісі, ендометріозом, метастазами раку матки та прямої кишки.

Лікування безсимптомних неепітеліальних пухлин зазвичай не потрібне. Пацієнтам рекомендується спостереження лікаря-уролога з виконанням динамічного УЗД та цистоскопії. При поліпах та папіломах сечового міхура виконується операційна цистоскопія з трансуретральною електрорезекцією або електрокоагуляцією пухлини. Після втручання проводиться катетеризація сечового міхура на 1-5 діб, залежно від обширності операційної травми, призначення антибіотиків, анальгетиків, спазмолітиків. Сучасною малоінвазивною методикою є лазерна en-bloc резекція, що дозволяє видаляти освіту із захопленням м’язового шару, що є надзвичайно важливим для подальшого гістологічного дослідження.

Рідше (при виразках, прикордонних новоутвореннях) виникає необхідність у трансвезикальній (на відкритому сечовому міхурі) електроексцизії пухлини, частковій цистектомії (відкритій резекції стінки сечового міхура) або трансуретральної резекції (ТУР) сечового міхура.

Після резекції пухлин сечового міхура цистоскопічний контроль виконується кожні 3-4 місяці протягом року протягом наступних 3-х років – 1 раз на рік. Виявлення папіломи сечового міхура є протипоказанням до роботи у шкідливих галузях промисловості. До стандартних заходів профілактики належить дотримання питного режиму з вживання щонайменше 1,5 – 2 л рідини на добу; своєчасне спорожнення сечового міхура при позовах до сечовипускання, відмова від куріння.