Доброякісні пухлини стравоходу

Доброякісні пухлини стравоходу – це гістологічно різнорідні епітеліальні та неепітальні новоутворення езофагеальної стінки з внутрішньопросвітним або внутрішньостінковим зростанням. Проявляються симптомами дисфагії, болями за грудиною, нудотою, відрижкою, зниженням маси тіла. Діагностика ґрунтується на проведенні контрастної рентгенографії стравоходу, езофагоскопії, ендоскопічної біопсії, КТ, гістологічного дослідження біоптату. Лікування полягає у видаленні новоутворень шляхом ендоскопії чи порожнинного втручання (енуклеація пухлини, резекція стравоходу).

Доброякісні пухлини стравоходу є рідкісними знахідками в сучасній гастроентерології, становлячи від 0,5 до 5% всіх езофагеальних новоутворень. Найчастіше об’ємні освіти розвиваються у чоловіків; переважний вік хворих – від 25 до 60 років. Етіологія доброякісних езофагеальних неоплазій невідома; виняток становлять кісти стравоходу, які є ембріональними вадами розвитку. Улюбленими місцями локалізації служать природні звуження та нижня третина стравоходу.

Аденоми та поліпи можуть розташовуватися в будь-якій ділянці стравоходу; найчастіше вони виявляються у шийному чи абдомінальному відділі. Дані пухлини можуть рости на широкій основі або довгій ніжці; в останньому випадку не виключається їхнє випадання зі стравоходу в горлянку або утиск у кардіальному відділі, що супроводжується відповідною симптоматикою. При ендоскопічному дослідженні аденоми і поліпи визначаються як червоні, чітко відмежовані від стінок стравоходу новоутворення, іноді з дольчастим будовою. Зважаючи на поверхневе розташування судин, пухлини легко кровоточать при контакті.

Кісти стравоходу не належать до справжніх пухлин; їх утворення пов’язане із закупоркою слизових залоз при порушенні ембріогенезу. Найчастіше кісти утворюються у нижній третині стравоходу. Вони є тонкостінними утвореннями, заповненими прозорою, опалесцентною, жовтуватою або геморагічною рідиною. Вміст кісти може бути слизовим, серозним, желеподібним, серозно-гнійним. Стінки кісти зовні утворені гладком’язовою або фіброзною тканиною, зсередини вистелені плоскоклітинним, миготливим або циліндричним епітелієм. Кісти можуть виразкуватись, інфікуватися мікробною флорою, іноді – озлоякісляться.

Серед неепітеліальних утворень стравоходу більшість (70-95%) складають лейоміоми, що виходять з гладком’язового шару стравоходу або м’язових елементів його слизової оболонки. Зазвичай лейоміоми ростуть у вигляді одиночного вузла та мають поліциклічні контури; рідше утворені кількома вузлами, пов’язаними між собою. Лейоміоми розвиваються в товщі м’язового шару стравоходу, що призводить до розтягування та витончення стінок.

У 90% спостережень лейоміоми утворюються у грудному відділі стравоходу, у 7% випадках – у шийній частині. Пролабування пухлини у просвіт стравоходу викликає його звуження та явища дисфагії. Мікроскопічно лейоміома утворена пучками гладком’язових волокон, які чергуються з фіброзними сполучнотканинними ділянками. При переважанні у будові пухлини сполучної тканини, новоутворення розцінюється як фіброміома.

Серед рідкісних форм доброякісних пухлин зустрічаються фіброми, ліпоми, невриноми, лімфангіоми, гемангіоми. Невриноми та фіброми мають більш щільну консистенцію; тісно спаяні зі стравохідною стінкою, виходять із нервових структур або параезофагеальної клітковини, можуть мати змішану будову – нейрофіброми. Судинні (лімфангіоми, гемангіоми) та жирові пухлини (ліпоми), як правило, м’якої консистенції, не завжди мають чіткі межі, можуть поширюватися по стінці стравоходу та в навколишні тканини.

За гістологічною будовою виділяють епітеліальні та неепітеліальні доброякісні пухлини стравоходу. До новоутворень епітеліального типу належать папіломи, аденоми та кісти стравоходу (ретенційні, ентерогенні, бронхогенні, редуплікаційні, кістозний езофагіт та ін.). До неепітеліальних пухлин належать фіброми, лейоміоми, ліпоми, капілярні і кавернозні гемангіоми, лімфангіоми, нейрофіброми, невриноми, остеохондроми, тератоми, міксоми та ін. Рідкісні форми.

За способом росту пухлини можуть бути внутрішньопросвітними (поліпоподібними) та внутрішньостіночними (інтрамуральними). До внутрішньопросвітних неоплазій належать папіломи, аденоми, поліпи; до внутрішньостінкових – кісти, лейоміоми та ін. Інші типи доброякісних новоутворень в області стравоходу зустрічаються досить рідко.

Специфіка проявів обумовлена ​​типом зростання, локалізацією та розмірами неоплазій; меншою мірою на симптоматику впливає гістологічне будова. Пухлини, що ростуть у просвіт стравоходу, викликають явища дисфагії – порушення пасажу харчових мас стравоходом: труднощі при ковтанні твердої їжі, відчуття грудки за грудиною. Виразність дисфагії наростає зі збільшенням пухлини. Часто при внутрішньопросвітних неоплазіях відзначаються помірні болі за грудиною тупого або спастичного характеру, відчуття дискомфорту в горлі або грудній клітці, які посилюються в момент їди.

У симптоматиці може відзначатися слинотеча, нудота, відрижка, відрижка. Внутрішньопросвітні пухлини великих розмірів часто викликають блювання, внаслідок чого пацієнти стрімко худнуть. Внутрішньопросвітні пухлини нерідко травмуються їжею, покриваються виразками, що супроводжується кровотечею з стравоходу, анемією. Повна обтурація стравоходу, зазвичай, немає. Зрідка внутрішньопросвітні пухлини на довгій ніжці при блюванні мігрують у просвіт гортані, приводячи до асфіксії, іноді з летальним кінцем.

Неоплазії з внутрішньостіночним зростанням частіше розташовуються в дистальній частині стравоходу і тривалий час розвиваються безсимптомно. Новоутворення, що досягли значних розмірів, спричиняють дисфагію, нудоту, загрудинний біль помірного ступеня інтенсивності, погіршення апетиту. У разі екстраезофагеального росту пухлини може розвиватися компресійний синдром, спричинений здавленням органів середостіння (блукаючого нерва, бронхів, великих вен). Відзначається осиплість голосу, посилення болю за грудиною, поява сухого кашлю, тахікардії, аритмії. При кістах стравоходу може відбуватися їхнє нагноєння і перфорація.

Діагноз встановлюється лікарем-гастроентерологом чи онкологом. У діагностиці провідна роль належить рентгенологічним та ендоскопічним методам дослідження. Контрастна рентгенографія стравоходу дозволяє виявити пухлинне утворення, з’ясувати його локалізацію, вираженість звуження просвіту стравоходу та деформації його стінок.

Рентгенологічна картина при внутрішньостінкових пухлинах характеризується виявленням різко окресленого дефекту наповнення, зміщенням просвіту стравоходу, супрастенотичного розширення стравоходу, згладжування складок стравохідної стінки в місці пухлини. При внутрішньопросвітних пухлинах визначається дефект наповнення з гладкими, чіткими контурами, «обтічний» контрастною суспензією і зміщується разом з езофагеальної стінкою. Перистальтика стінок стравоходу у місці розташування пухлини збережена.

Проведення езофагоскопії необхідне визначення типу зростання та характеру освіти, його розмірів та локалізації. Для кращої візуалізації змін езофагеальних стінок виконується хромоскопія стравоходу. При внутрішньопросвітних пухлинах під час езофагоскопії здійснюється ендоскопічна біопсія, що дозволяє провести наступне цитологічне та морфологічне дослідження тканин пухлини. При внутрішньостінковому зростанні пухлини біопсія протипоказана через глибоке розташування новоутворення в стінці стравоходу, небезпеку травмування та інфікування слизової оболонки.

При екстраезофагеальному зростанні новоутворення та його взаємодії з органами середостіння вдаються до проведення рентгенографії грудної клітки та пневмомедіастинографії. У сумнівних випадках використовується КТ та МРТ середостіння.

У зв’язку з тим, що подібні новоутворення часто ускладнюються виразкою, кровотечею, нагноєнням, малигнізацією, щодо них показана хірургічна тактика. Епітеліальні внутрішньопросвітні пухлини, що мають довгу вузьку ніжку, можна видалити шляхом електроексцизії через ендоскоп. Неоплазії на широкій основі доцільніше висікати у процесі відкритої езофаготомії. До резекції стравоходу вдаються у тих випадках, коли не можна виключити малігнізацію, або при значних розмірах пухлини.

Внутрішньостінкові новоутворення вимагають проведення торакотомії, енуклеації пухлини та подальшого відновлення цілості езофагеальної стінки. При значному руйнуванні м’язової стінки виконується резекція частини стравоходу з його пластикою шлунковим, тонкокишковим або товстокишковим трансплантатом або накладенням езофагогастроанастомозу.

Післяопераційний прогноз, зазвичай, сприятливий. Рецидиви захворювання трапляються рідко; практично у всіх випадках функція стравоходу повністю відновлюється, працездатність зберігається. Після хірургічного втручання показано динамічний нагляд гастроентеролога. При відмові операції можливий ускладнений варіант розвитку аж до малігнізація пухлин з розвитком раку стравоходу. Профілактика не розроблена.