Долихосигма

Долихосигма – аномальне збільшення довжини сигмовидної кишки та її брижі, що призводить до порушення моторики та спорожнення товстого кишечника. Долихосигма проявляється хронічними запорами, метеоризмом, рецидивними болями у животі. У діагностиці долихосигми головну роль грає іригографія та рентгенографія пасажу барію по товстому кишечнику; допоміжну – ректосигмоскопію, колоноскопію та ін. При долихосигмі призначається дієта, масаж, ЛФК, фізіотерапія; при тривалих запорах – проносні та клізми. У разі хронічної непрохідності кишківника виконується резекція долихосигми.

Долихосигма – аномалія будови сигмовидного відділу товстої кишки, що полягає у його подовженні без зміни діаметра просвіту та товщини стінок. Подовжена сигмовидна кишка при цьому часто має підвищену рухливість, що супроводжується порушенням формування та пасажу калових мас. Частота долихосигми у популяції досягає 25%, проте передбачається, що через стертість клінічних проявів та складність діагностики патологія виявляється далеко не у всіх випадках. У педіатрії долихосигма виявляється у 40% дітей, які страждають на закрепи.

У нормі у дорослої людини довжина петлі сигмовидної кишки в середньому дорівнює 24-46 см: така кишка розцінюється як нормосигма. При довжині сигмовидної кишки менше 24 см говорять про брахісігму, при довжині більше 46 см – про долихосигму. Поєднання подовження сигмовидної кишки з її розширенням та потовщенням стінок позначається як мегадоліхосигма.

Долихосигма може бути вродженим або набутим станом, при якому сигмоподібна кишка має 2-3 додаткові петлі. Етіологічна обумовленість долихосигми незрозуміла. Передбачається, що вроджене порушення росту та фіксації сигмовидного відділу товстої кишки може бути пов’язане зі спадковістю; впливом плід несприятливих екологічних, фізичних, хімічних чинників; інфекційними захворюваннями майбутньої мами, прийомом вагітної деяких ліків.

Набута долихосигма виникає внаслідок порушень травлення, пов’язаних із процесами тривалого бродіння та гниття у кишечнику. Зазвичай цьому схильні люди старше 45-50 років, які ведуть малорухливий спосіб життя, зайняті сидячою роботою, зловживають м’ясною їжею і вуглеводами, часто відчувають стреси. Разом з тим деякі автори вважають, що долихосигма завжди є вродженою аномалією, а проблеми з травленням викликають лише маніфестацію клінічних проявів при наявних анатомічних передумовах.

До цього часу в проктології не вирішено питання, чи вважатимуться долихосигму пороком розвитку товстої кишки чи індивідуальним варіантом норми. З одного боку, долихосигма зустрічається у 15% здорових дітей, що дає підставу вважати її варіантом норми. З іншого боку, подовження сигмовидної кишки часто супроводжується органічними та функціональними порушеннями дистального відділу товстої кишки, що змушує думати про аномалію розвитку. Ймовірно, що долихосигма є своєрідним тлом для розвитку клінічної патології.

Морфологічне дослідження стінок кишки при долихосигмі виявляє структурні порушення, зумовлені кишковим стазом та хронічним запаленням: склеротичні зміни брижі, гіпертрофію м’язових волокон, міофіброз, ураження інтрамуральних нервових гангліїв, дистрофію слизової оболонки. Таким чином, у стінці кишки при долихосигмі мають місце вторинні дегенеративні зміни, що призводять до порушення її моторної функції.

З урахуванням положення кишки в черевній порожнині та її розмірів виділяють S-подібну, однопетлисту, двопетлисту та багатопетлисту сигмовидну кишку. Долихосигмою зазвичай вважається подовжена двопетлиста або багатопетлиста сигмовидна кишка, що має патологічну рухливість, що вільно переміщається в черевній порожнині і зберігає додаткові петлі після спорожнення кишечника.

Клінічні варіанти долихосигми можуть бути варіабельними. У перебігу захворювання виділяють три форми, які також розглядаються як послідовні стадії долихосигми:

• Стадія компенсації характеризується періодичними запорами тривалістю до 3-х днів та болем у животі. Випорожнення кишечника досягається шляхом дотримання спеціальної дієти та прийому легких проносних препаратів. Загальне самопочуття дитини залишається нормальним.
• Стадія субкомпенсації протікає з постійними запорами, метеоризмом та болями в животі. Прийом проносних для регуляції випорожнень малоефективний, що змушує батьків вдаватися до регулярної постановки очисних клізм.
• Стадія декомпенсації є найважчою клінічною формою долихосигми. Запори тривають 7 днів, болі в животі турбують постійно. Товста кишка роздута та збільшена у розмірах за рахунок скупчення газів та калових мас. Виражена інтоксикація: відсутність апетиту, нудота, гнійничкові висипання на шкірі. Можуть виникати симптоми кишкової непрохідності. Для спорожнення кишечника ефективні лише сифонні клізми.

Клінічні прояви долихосигми обумовлені морфо-функціональними змінами у товстій кишці, а також хронічною каловою інтоксикацією. Терміни розвитку симптоматики долихосигми залежить від ступеня подовження сигмовидної кишки, зміни її тонусу і моторики, компенсаторних можливостей організму дитини.

Провідним проявом долихосигми служать завзяті запори, які найчастіше розвиваються у дітей віком 6 міс.-1 року. Зазвичай це пов’язано із введенням прикорму або переведенням дитини на змішане (штучне) вигодовування, що тягне за собою збільшення кількості та зміна консистенції калових мас. У 30-40% дітей запори з’являються у віці 3-6 років. Спочатку запори мають епізодичний характер, стілець відсутній по 2-3 дні; надалі частота та тривалість запорів збільшуються. Тривалі закрепи супроводжуються дилатацією кишки, посиленням морфологічних змін, зниженням рефлексу дефекацію. У частини дітей із долихосигмою відзначаються явища енкопрезу.

Кал у пацієнтів із долихосигмою щільний, великого діаметра, іноді нагадує «ялинову шишку»; часто має смердючий запах. Ушкодження слизової прямої кишки при проходженні твердих калових мас може викликати появу домішки червоної крові в стільці.

Характерними клінічними ознаками долихосигми є рецидивні болі в лівій здухвинній або навколопупковій ділянці, метеоризм. Ці явища посилюються після рясного прийому їжі, фізичних навантажень і зникають або зменшуються після спорожнення кишечника. Больовий синдром при долихосигмі пов’язаний із рефлекторним спазмом кишки, рубцевими змінами брижі сигми, запальним процесом у стінці кишки.

У більшості дітей з долихосигмою виявляються порушення функції інших відділів ШКТ: хронічний гастродуоденіт, дискінезія жовчовивідних шляхів, панкреатит, дисбактеріоз, коліт, дивертикулярна хвороба і т. д. Частими супутниками долихосигми у дорослих є геморой, вари.

Внаслідок тривалої відсутності спорожнення кишечника у дитини з долихосигмою можуть формуватися калові камені, розвиватися калова аутоінтоксикація, анемія, синдром подразненого кишечника. Одним із грізних ускладнень долихосигми є непрохідність кишечника внаслідок вузлоутворення, завороту, перегинів, інвагінації сигмовидної кишки. У таких випадках розвивається картина гострого живота.

Огляд дитини, яка страждає на долихосигму, виявляє дефіцит маси тіла, відставання у фізичному розвитку, блідість шкірних покривів. При пальпації черевної порожнини визначаються переповнені калових мас петлі кишечника. При пальцевому ректальному дослідженні виявляється порожня пряма кишка, навіть у разі, якщо в дитини тривалий час був стільця.

Вирішальним інструментальним методом у діагностиці долихосигми є іригографія, в ході якої виявляється подовження сигмовидної кишки, наявність додаткових петель у вигляді «вісімки», «двостволки», «вузла», «равлики» і т. д. МСКТ товстої кишки дозволяє детально досліджувати її , Форму, контури, довжину, ширину просвіту, гауструацію, наявність додаткових петель.

Для оцінки моторно-евакуаторної функції товстої кишки у пацієнта з долихосигмою проводиться рентгенографія пасажу барію, електроміографія, сфінктерометрія. Ендоскопія у дітей (ректосигмоскопія, колоноскопія), ультрасонографія товстого кишечника, УЗД черевної порожнини, оглядова рентгенографія черевної порожнини у діагностиці долихосигми мають допоміжне значення. З лабораторних методів використовують копрограму; аналіз калу на дисбактеріоз, приховану кров, на яйця гельмінтів; клінічний та біохімічний аналізи крові.

Долихосигму у дітей слід диференціювати від виразкового коліту, хвороби Крона, ентеробіозу, хронічного апендициту, хвороби Гіршпрунгу. З цією метою дитина має бути проконсультована дитячим гастроентерологом, дитячим колопроктологом, дитячим хірургом.

На будь-яких стадіях долихосигми лікування починають із комплексної консервативної терапії. Провідна роль терапевтичних заходах відводиться нормалізації роботи травного тракту з допомогою дієти – дробового харчування, вживання продуктів, багатих клітковиною (овочів, цільнозернового хліба, висівок, фруктів, ягід, зелені), кисломолочних продуктів, рослинних олій та інших. У деяких випадках призначаються слабші і мікроклізми, проте при долихосигмі дуже важливо сформувати рефлекс до спонтанної дефекації.

При спастичних болях призначаються спазмолітики (дротаверин, платифілін); при гіпотонії кишечника – прозерин, масаж передньої черевної стінки, ЛФК, електростимуляція товстої кишки, гідроколонотерапія, голкорефлексотерапія. Пацієнтам з долихосигмою корисні курси вітамінотерапії (В6, В12, С, Е), бактеріальних препаратів (пробіотиків та пребіотиків), лікування у санаторіях Залізничника, Трускавця.

Показання до оперативного лікування долихосигми у дітей виникають дуже рідко. Хірургічне лікування показано при кишковій непрохідності, безрезультативності консервативної терапії, стійких запорах, прогресуючої калової інтоксикації, наявності петель, що не розправляються, і перегинів кишечника. При долихосигмі проводиться резекція сигмоподібної кишки. У разі переважного ураження дистального відділу сигмовидної кишки операцією вибору служить проктосигмоїдектомія.

Зазвичай при виконанні всіх лікарських рекомендацій вдається домогтися регулярного самостійного випорожнення та прийнятної якості життя. У міру зростання дитини багато порушень можуть компенсуватися; у деяких випадках проблема долихосигми непокоїть пацієнтів і у дорослому віці. В останньому випадку необхідне довічне дотримання режиму та якості харчування, виключення розвитку аліментарних, психогенних та інших видів запорів. Діти з долихосигмою потребують спостереження педіатра, дитячого гастроентеролога, проходження періодичних курсів консервативної терапії, обстеження стану товстого кишківника.