Домашнє насильство над дітьми

Домашнє насильство над дітьми – Погрози, дії насильницького характеру, що реалізуються батьками, старшими членами сім’ї по відношенню до дитини. Виражається у формі фізичної розправи, сексуальної наруги, економічного тиску, психологічного пресингу. Діти, схильні до домашнього насильства, страждають від психічних розладів – затримок розвитку, емоційних та поведінкових порушень, особистісного дисбалансу. Для діагностики застосовується клінічний та психологічний метод. Лікування здійснюється з використанням психотерапії, доповнюється прийомом медикаментів.

Домашнє насильство називається також сімейним, побутовим. Фізичного впливу з боку батьків регулярно піддаються 25% дітей, 50% зазнавали побої, тілесні покарання. Акти насильства відбуваються у сім’ях різного соціального рівня, культурної, релігійної власності. Серед людей з низьким матеріальним статком, мінімальною освітою найпоширеніші фізичні форми знущань. При високому економічному рівні сім’ї, приналежності батьків до інтелектуального середовища найчастіше практикується психологічне насильство, яке розуміється як метод виховання, прищеплення поваги до старших. Співвідношення хлопчиків і дівчаток, які зазнають побутового насильства, приблизно однакові. При цьому сини зазнають більш жорстоких фізичних розправ, дочки частіше стають об’єктами сексуальних домагань.

Причини побутового насильства завжди індивідуальні, пов’язані із соціальним становищем агресора, його вихованням, моральними цінностями, ситуаційними впливами. Чинники ризику групуються так:

• Перенесення негативного досвіду. Агресор переймає особливості внутрішньосімейних стосунків від батьків, переносить фізичні методи покарання, маніпуляції, погрози своїх дітей. Побої, домінування, приниження є методами «виховання».
• Декомпенсований психічний стан. Комплекс неповноцінності, незадоволена дитяча образа, невміщена агресія, запальний неврівноважений характер, психопатичний розлад особистості батька – фактори, що підвищують ймовірність сімейного насильства.
• Асоціальний спосіб життя. Алкоголізм, наркоманія, злочинна діяльність батьків часто супроводжуються насильницькими діями дітей.
• Соціальний стрес. Зростання напруженості між членами сім’ї може бути викликане розбіжностями подружжя щодо способів виховання, раптовою вагітністю, розлученням, втратою роботи, постійного доходу.
• Культурні, релігійні норми. Окремі системи виховання розглядають фізичне покарання, психологічні маніпуляції як засоби формування слухняної, «праведної» поведінки. Батьки використовують прочуханки, домашні арешти, примушують до непосильної праці.

Продуктивна взаємодія батьків та дітей заснована на підпорядкуванні, виправданому природним розподілом ролей. Великі відмінності в компетентності дають право старшому, досвідченішому члену сім’ї розподіляти матеріальні та тимчасові ресурси, спрямовувати моральний, інтелектуальний, фізичний розвиток дитини. Патологічне підпорядкування – синонім насильства. Воно не орієнтоване на здоров’я дітей, не сприяє гармонійному формуванню їхньої особистості, базується на прагненні батька домінувати, доводити свою значущість. Через психічну, фізичну незрілість дитина нездатна ідентифікувати дії дорослого як протиправні, не може протистояти їм. Необхідність адаптуватися до погроз, принижень, побоїв деформує емоційно-особистісну сферу. Наслідки домашнього насильства розглядаються у тих психологічної травми.

Домашнє насильство класифікують за змістовною ознакою. Виділяють три форми:

• Фізичне насильство. Навмисне завдання шкоди фізичному стану дитини виражається через побої, пошкодження, каліцтва.
• Сексуальне насильство. Категорія включає пропозицію, примус до дій сексуального спрямування; демонстрацію статевих органів, порнографії; фізичний контакт, розгляд геніталій дитини; фото-, відеозйомки оголених дітей.
• Емоційне насильство. До цієї форми впливу належить грубе, образливе спілкування, необгрунтована критика, приниження, висміювання, погрози, залякування, шантаж, маніпуляції, нанесення каліцтв улюбленим тваринам, знищення особистих речей дитини, ігнорування прохань, спроб взаємодії.

Сімейне насильство негативно відбивається на фізичному, мовному та розумовому розвитку дітей. Емоційна сфера характеризується домінуючим почуттям страху, невизначеності. Воно проявляється дистанціюванням від оточуючих, замкнутістю, тривожністю, депресією, пасивністю, нічними кошмарами, безсонням. Розвиваються нав’язливі дії – обкушування нігтів, виривання волосся. Неможливість спрогнозувати майбутнє, передбачити черговий спалах насильства робить дитину напруженою, впертою, незговірливою, імпульсивною, агресивною.

Діти сприймають конфлікт, підвищення голосу, образи, застосування фізичної сили як засіб вирішення проблем. Відсутність досвіду встановлення продуктивного контакту, ведення переговорів, обговорення почуттів позбавляє можливості заводити дружбу, створювати продуктивні соціальні зв’язки, розуміти, усвідомлювати власний емоційний стан, особисті якості. Діти та підлітки стають нелюдимими, неадекватно реагують на ситуації міжособистісної взаємодії – кричать, б’ються, обзиваються, насміхаються, відвертаються, йдуть. Відсутність уявлення себе як окремої особистості проявляється залежністю від дорослих, відсутністю самостійності, схильністю до вживання наркотиків, алкоголю.

Домашнє насильство над дітьми формує відхилення фізичного та психічного розвитку, супроводжується ризиком каліцтв, загибелі жертви. Згідно зі статистикою, 0,5% дітей, які зазнають побоїв, отримують інвалідність, 0,05% – помирають. Більшість жертв мають хронічні соматичні захворювання, що потребують постійного лікарського контролю. Серед психічних порушень переважає депресія, невроз нав’язливих станів, суїцидальна поведінка, розлади харчової поведінки, синдром набутої безпорадності, посттравматичний стресовий розлад. Діти, які пережили сексуальне домагання, формується патологічне почуття провини, панічні атаки, фобії.

Виявленням домашнього насильства, визначенням наслідків займаються фахівці з різних галузей – представники правоохоронних органів, служб соціальної та медичної допомоги. Діагностика психічних порушень – завдання психіатра, психотерапевта, клінічного психолога. Застосовуються такі методи:

• Клінічний. Лікар-психіатр використовує розмову, опитування, спостереження. У присутності агресора (батька, вітчима, рідше матері, мачухи) діагностика ускладнюється його прагненням приховати правду, придушенням ініціативи інших членів сім’ї. Домашнє насильство, його наслідки для дитини визначаються лікарем побічно, за особливостями мови, емоційними, поведінковими реакціями. Розмова з жертвами без присутності агресора більш продуктивна, надає інформацію про характер, тривалість, наслідки насильства.
• Психологічний. Психолог, психотерапевт застосовують методики діагностики емоційного стану, особистісних особливостей. За даними проективних методів, опитувальників визначається наявність невротичних розладів, психопатологічних характеристик характеру, переживання гострої/хронічної травмуючої ситуації, дисгармонійність сімейних відносин, проблеми соціалізації.

Диференціальна діагностика результатів домашнього насильства ґрунтується на встановленні факту насильницьких дій, змінах психічного, фізичного стану дитини. Під час постановки діагнозу враховується висновок педіатра, травматолога, невролога, протоколи поліцейських, характеристики педагогів, соціальних працівників.

Діти, які зазнали насильства, потребують забезпечення безпечної обстановки. Обстеження лікарів соматичного профілю визначає потребу госпіталізації. Лікування психологічних наслідків здійснюється психотерапевтом, психіатром. Воно включає:

• Медикаментозну корекцію. Лікарські препарати призначаються для усунення симптомів, що перешкоджають проведенню психотерапії: депресії, тривожності, імпульсивності, страхів, нав’язливостей.
• Індивідуальну психотерапію. Сеанси спрямовані на освоєння техніки саморегуляції, усунення страхів, напруженості, підтримання емоційної врівноваженості, спокою. Цілеспрямоване самоспостереження, зовнішня мова (листи, монологи) дозволяють виявити, оцінити власні почуття, особливості поведінки, сформувати уявлення про особистість.
• Групову психотерапію. Заняття з однолітками спрямовані на вироблення навичок спілкування, спільної діяльності, саморозкриття. Сприяють підвищенню самооцінки, формуванню впевненості. На сеансах сімейної психотерапії присутні жертви та свідки домашнього насильства. Через обговорення, відкрите переживання травмуючого досвіду виробляються нові, продуктивні способи взаємодії.

Прогноз наслідків, ускладнень домашнього насильства над дітьми сприятливий за комплексної допомоги лікарів, психотерапевтів, спеціалістів соціальних служб. Важливими умовами відновлення здоров’я дитини є створення сприятливої ​​сімейної обстановки, комплексна медико-психологическая помощь. Профілактика насильства реалізується через багатосекторальні програми, що включають підтримку сімей, що опинилися в кризових ситуаціях, просвітницьку роботу з батьками, навчання їх навичкам виховання дітей. На рівні шкіл проводяться заняття, які інформують дітей про їхні права, навчають розпізнавання загрозливих ситуацій, уміння відмовляти агресору, повідомляти про насильницькі інциденти близькій людині.