Драматичний розлад особистості

Драматичний розлад особистості – Розлад особистості, для якого характерні інтенсивні, але поверхневі міжособистісні відносини, яскраві нестабільні емоції та спотворення образу себе. Пацієнти з драматичним розладом особистості намагаються вести надактивне життя, драматизують події, що відбуваються з ними, постійно намагаються привернути увагу оточуючих, швидко змінюють переконання. Можлива маніпулятивна поведінка та сексуальні провокації. Розлад виникає у дитячому віці. Діагноз виставляється на підставі анамнезу, бесіди з пацієнтом та результатів тестів. Лікування – психотерапія.

Драматичний (театральний) розлад особистості – один із найпоширеніших розладів особистості. Поряд з дисоціальними, прикордонними та нарцисичними розладами входить до групи розладів з непередбачуваною або драматичною поведінкою (група У розладів особистості). Традиційно вважалося, що драматичний розлад особистості найчастіше зустрічається у жінок, проте дослідження, проведені американськими психологами та психотерапевтами наприкінці минулого століття, показали деяку тенденційність при постановці діагнозу «драматичний розлад особистості» хворим чоловічої та жіночої статі.

З’ясувалося, що за наявності як істеричних, так і антисоціальних рис жінкам нерідко виставляли діагноз «драматичний розлад особистості», а чоловікам діагноз «дисоціальний розлад особистості». Сучасні західні фахівці стверджують, що театральний розлад виявляється у 2-3% населення і однаково часто зустрічається у чоловіків та жінок. Виникає у дитинстві та зберігається протягом усього життя. Лікування здійснюють фахівці у галузі психотерапії та клінічної психології.

Існує кілька концепцій розвитку театрального розладу особистості. Прихильники психоаналітичного напряму ставлять на чільне місце сімейні відносини, вказуючи, що хворі з драматичним розладом особистості часто виховуються владними батьками, які постійно транслюють дітям приховані подвійні послання (особливо часто – у питаннях взаємини статей). Страх відкидання підштовхує дітей із драматичним розладом особистості до драматизації звичайних життєвих ситуацій і зумовлює провокативне сексуальне поведінка разом із сприйняттям своєї статі, як слабкого і неповноцінного, а протилежного – як сильного і небезпечного.

Представники когнітивного напряму вказують на крайню навіюваність та відсутність внутрішньої змістовності мислення хворих із драматичним розладом особистості. Фахівці вважають, що причиною розвитку розлади стають підвищена емоційність та прогресуючий егоцентризм. Пацієнти з драматичним розладом особистості настільки занурені у власні емоції і переживання, що в них залишається мало можливостей для знайомства з реальним світом і подіями, що відбуваються в ньому. Вони компенсують відсутність глибоких знань думками інших людей чи власними інтуїтивними осяяннями.

Фахівці в галузі соціології висувають гіпотезу про зв’язок драматичного розладу особистості з соціальними нормами та громадськими очікуваннями щодо представниць слабкої статі. Вони вважають, що цей розлад може бути відображенням надмірної фемінінності, внутрішньої незрілості та залежності від інших людей – одного з гендерних стереотипів, що заперечують самодостатність та внутрішню зрілість жінки. Ряд психологів вважають, що драматичний розлад особистості розвивається під впливом всіх перерахованих вище факторів у поєднанні зі спадковою схильністю, а також стереотипами мислення і поведінки, засвоєними при постійному контакті зі старшими членами сім’ї, які страждають тим самим розладом.

Театральний розлад особистості проявляється демонстративною поведінкою, химерною мовою, постійними змінами та невгамовною потребою бути в центрі уваги. Пацієнти з драматичним розладом особистості зазвичай мають хороші соціальні навички, але відчувають труднощі при побудові стабільних гармонійних близьких відносин. Вони привабливі, легко вступають у контакт і здатні швидко зачарувати співрозмовника, проте їхній інтерес до інших людей відрізняється поверховістю та нестабільністю. Вони імпульсивні, часто надходять під впливом емоцій, не думаючи про наслідки. Швидко змінюють свою думку та переконання, потребують уваги, підтримки та схвалення.

Хворі з драматичним розладом особистості, немов постійно перебувають «промені рампи». Вони розігрують уявлення перед будь-якою аудиторією, носять надто сексуальний одяг, часто фліртують, контактуючи з представниками протилежної статі. Пацієнти з драматичним розладом особистості дуже чутливі до будь-якої критики і одночасно дуже навіювані, легко маніпулюють оточуючими і так само легко піддаються на маніпуляції більш розважливих людей, через що іноді опиняються у скрутному становищі. Ще однією відмінністю драматичного розладу особистості є непереносимість нудьги. Зіткнувшись з рутиною, пацієнти з таким розладом дуже швидко «гаснуть», не закінчуючи розпочатих справ і «перестрибуючи» від однієї події до іншої.

При контакті з хворими інші люди можуть відчувати нестачу уваги до власних інтересів та особистості. Пацієнти з драматичним розладом особи можуть виглядати поверхневими, брехливими, пихатими та наполегливими. Для привернення уваги в хід йдуть будь-які прийоми – від спокуси та емоційних розповідей про події, що відбулися, до перебільшеної демонстрації власної слабкості та безпорадності. Іноді хворі з драматичним розладом особистості перебільшують власні фізичні страждання від будь-якої існуючої чи вигаданої хвороби чи роблять спроби самогубства у прагненні отримати бажане.

Люди з драматичним розладом особистості, як правило, стурбовані своїм зовнішнім виглядом. Вони відстежують модні тенденції, носять яскраві, екстравагантні вбрання, що кидаються в очі. Провокативність поведінки та легкість при зближенні з іншими людьми спричиняють численні романи, які, проте, далеко не завжди переростають у серйозні відносини через поверховість та непостійність пацієнтів. При цьому хворі часто неадекватно оцінюють свої стосунки з іншими людьми, вважаючи себе другом у разі простого знайомства або постійним партнером у разі швидкоплинного любовного зв’язку.

Пацієнти з театральним розладом особистості, як правило, не розуміють, у чому причина їх життєвих труднощів і шукають цю причину в соціальних умовах, особливостях стосунків з близькими людьми тощо. За даними західних дослідників, за професійною допомогою звертається всього близько 20% хворих з драматичним розладом особистості, при цьому багато хто кидає лікування після незначного покращення або припиняє відвідувати спеціаліста, відчуваючи розчарування від відсутності швидких результатів.

Діагноз встановлюється на підставі анамнезу життя, бесіди з пацієнтом та результатів спеціального психологічного тестування. При постановці діагнозу «драматичний розлад особистості» фахівці враховують критерії, зазначені у МКХ-10 та DSM-IV. Для постановки діагнозу відповідно до МКБ-10 необхідно три або більше критеріїв зі списку, що включає театральність і самодраматизацію, легку навіюваність, поверхневі емоції, що швидко змінюються, постійну потребу бути в центрі уваги, неадекватну спокусливість і надмірну заклопотаність власною привабливістю.

Основним методом лікування драматичного розладу особистості є психотерапія. Використовуються індивідуальні та групові методики. Існує два основні підходи до лікування таких розладів. Представники класичної психодинамічної терапії наголошують на виявлення прихованих у несвідомому хворобливих переживань пацієнта. Прихильники поведінкового підходу допомагають хворому з драматичним розладом особистості побачити неефективність власного способу життя, виявити помилкові уявлення про навколишній світ, виправити помилки мислення та навчитися нової, більш адаптивної поведінки.

Для досягнення стану стійкої компенсації потрібна тривала (нерідко протягом кількох років) спільна робота спеціаліста та пацієнта з драматичним розладом особистості. За наявності супутніх депресій, неврозів та інших психічних розладів призначають відповідні лікарські засоби. Прогноз залежить від рівня мотивації хворого та його готовності до постійної активної роботи. Драматичний розлад особистості не виліковується, особистісні особливості хворих зберігаються протягом усього життя, проте при компенсації розладу пацієнти можуть успішно функціонувати в соціумі.