Дуоденостаз

Дуоденостаз – це порушення прохідності дванадцятипалої кишки механічної чи функціональної природи. Виявляється симптомами диспепсії (відрижка, нудота, блювота жовчю, біль у животі спастичного характеру), явищами інтоксикації (швидка стомлюваність, дратівливість або апатія, значне схуднення). Показано проведення ЕГДС, рентгенологічного дослідження ДПК з контрастуванням, дуоденального зондування, мезентеріальної ангіографії та ін.

Дуоденостаз – поліетиологічне захворювання, що характеризується порушенням проходження харчового хімусу по початкових відділах тонкого кишечника з дискоординацією перистальтики дванадцятипалої кишки, її поступовим розширенням, залученням до патологічного процесу прилеглих органів. Найчастіше вперше проявляється у молодому віці (20-40 років), переважно вражає жінок.

У більшості випадків причиною розвитку дуоденостазу є хронічні захворювання шлунка та дванадцятипалої кишки, гепатобіліарної системи, підшлункової залози, пухлини травного тракту. Але в деяких випадках органічну причину патології виявити не вдається, що говорить про її функціональну основу. Для цього захворювання характерні часті помилки діагностики з подальшим прийняттям неправильної хірургічної тактики, тому обстеженню хворих з підозрою на дуоденостаз має приділятись достатня увага.

Причинами патології можуть бути різні захворювання травного тракту: гастрити, виразкова хвороба шлунка та виразкова хвороба 12п. кишки, дуоденіт, холецистит, панкреатит та інші. Крім того, хвороба може розвинутися на тлі механічної перешкоди проходженню їжі: при здавленні ДПК судинами брижі (через їхнє аномальне розташування), пухлинами черевної порожнини; при попаданні в цибулину дванадцятипалої кишки каменів із жовчного міхура, паразитів; при аномаліях розвитку ДПК, її перегинах, спайках.

Досить частою причиною захворювання є операції на шлунку, дванадцятипалій кишці, жовчних шляхах. Не завжди за підозри на дуоденостаз вдається виявити його органічну причину. У цьому випадку говорять про функціональну природу патології внаслідок вегетативних розладів, на фоні захворювань нервової системи, травного тракту, ендокринних органів.

У класифікації сучасні гастроентерологи розрізняють первинну форму (якщо не виявлено інших захворювань, які могли призвести до патології) та вторинну; дуоденостаз функціональної природи (на тлі розладу вегетативної іннервації) та механічної (за наявності перешкоди для просування харчової грудки). Крім того, протягом захворювання розрізняють такі стадії:

• Компенсація. Зміни моторики ДПК непостійні, мають тимчасовий характер. Може відзначатися спазм одних ділянок дванадцятипалої кишки з одночасною релаксацією інших, через що порушується нормальна перистальтика кишки, можливе зворотне закидання вмісту в цибулину ДПК.
• субкомпенсація. Зміни набувають постійного характеру, в процес залучаються воротар і антральний відділ шлунка, через застою в дванадцятипалій кишці формується дуоденогастральний рефлюкс, пілорус зяє.
• Декомпенсація. Утворюється стійке розширення нижніх відділів дванадцятипалої кишки, рефлюкс-гастрит із наступним розтягуванням порожнини шлунка. Надалі ці зміни можуть призводити до розвитку запального процесу в жовчовивідних шляхах та підшлунковій залозі.

Таким чином, формується порочне коло – захворювання травної системи призводять до розвитку дуоденостазу, а його прогресування веде до погіршення перебігу цих болю та виникнення іншої супутньої патології.

Від початку патології до розвитку стадії декомпенсації може пройти від кількох тижнів за кілька років. Відомий випадок, коли симптоматика пацієнта зберігалася протягом 35 років, тільки після цього настала повна тонкокишкова непрохідність, було проведено оперативне лікування. Однак слід пам’ятати – чим довше зберігаються симптоми захворювання без належного лікування, тим вища ймовірність незворотних змін у кишечнику та несприятливого результату для хворого.

Усі симптоми дуоденостазу поділяються на дві групи: диспепсичні та інтоксикаційні. До диспепсичної симптоматики відносять біль у животі, нудоту, блювання, відрижку та відрижку, бурчання і підвищений метеоризм кишечника. Болі в животі мають нападоподібний, спастичний характер. Найчастіше біль виникає через деякий час після їди, її інтенсивність може знижуватися після блювання. Локалізація болю – у надчеревній ділянці та правому підребер’ї.

Нудота може мати виснажливий характер, викликати у пацієнта відразу до їжі. Блювота частіше виникає після їжі, у блювотних масах відрізняється домішка жовчі. У початкових стадіях захворювання після блювання настає полегшення, у стадії декомпенсації болю та нудота зберігаються навіть після блювання. Пацієнти пред’являють скарги на здуття живота в епігастрії, бурчання кишечника, невизначений дискомфорт у верхніх відділах черевної порожнини.

Симптоми інтоксикації пов’язані із застоєм вмісту в ДПК, бродінням харчової грудки, всмоктуванням токсичних продуктів у кровотік. Хворі скаржаться на підвищену стомлюваність, апатію чи дратівливість, відсутність апетиту, виснаження та втрату маси тіла. Якщо не розпочати лікування дуоденостазу вчасно, найважча інтоксикація може призвести до ураження нирок та серця, розвитку поліорганної недостатності та летального результату.

При підозрі на цю патологію необхідна консультація як гастроентеролога, а й хірурга. Дуоденостаз буває досить складно відрізнити від іншої патології ШКТ, у диференціальній діагностиці допоможе консультація лікаря-ендоскопіста. При проведенні езофагогастродуоденоскопії відзначається зяяння воротаря, закидання дуоденального вмісту та жовчі в порожнину шлунка, розширення та релаксація дванадцятипалої кишки. При тривалому перебігу формуються дистрофічні зміни у стінці кишки, що зумовлює посилення симптоматики. Для виявлення цих змін проводиться ендоскопічна біопсія.

Велике значення в постановці діагнозу має рентгенографія пасажу барію тонким кишечником. У нормі під час обстеження ДПК можливе уповільнення просування вмісту у місцях природних вигинів кишки, ділянки антиперистальтики з незначним ретроградним закиданням харчових мас та дуоденальних соків. При дуоденостазі антиперистальтика буде вираженою, переміщення мас кишечником утруднене. Головний критерій дуоденостазу – затримка просування контрасту з ДПК на понад 40 секунд.

Релаксаційна дуоденографія (в умовах гіпотонії), антродуоденальна манометрія також підтвердять зниження тонусу кишкової стінки, розширення порожнини дванадцятипалої кишки, відсутність пасажу вмісту в тонкий кишечник. Дуоденальне зондування з дослідженням вмісту дванадцятипалої кишки допоможе визначити рівень застою в кишечнику, оцінити можливість розвитку інтоксикаційного синдрому.

З’ясувати механічну причину дуоденостазу дозволять такі дослідження, як УЗД органів черевної порожнини, ангіографія мезентеріальних судин (мезентерікографія). Дані методики допомагають виявити пухлини, аномальні судини, конкременти та спайки, а також надають значну допомогу у подальшому плануванні лікувального процесу, вирішенні питання про оперативне лікування.

При виявленні значного порушення прохідності ДПК потрібна госпіталізація пацієнта до відділення гастроентерології для більш ретельного обстеження та консервативного лікування. Починати з нехірургічних методик терапії рекомендується у будь-якій стадії (у тому числі і декомпенсації) – навіть за їх недостатньої радикальності покращиться стан кишечника, купіруються явища інтоксикації, завдяки чому операція переноситься пацієнтом набагато легше, а результати її будуть кращими.

Консервативна терапія включає дотримання дієти, призначення вітамінів і спазмолітиків. Дієта полягає в дрібних частих прийомах їжі, багатої поживними речовинами та вітамінами, але бідною клітковиною. Значно полегшує стан пацієнта самомасаж живота, заняття лікувальною фізкультурою. Помірне фізичне навантаження дозволить зміцнити м’язовий корсет тулуба, нормалізувати діяльність кишечника. Дослідниками зазначено, що досить сприятливий ефект на стан хворого надає нормалізація ваги – відновлення жирового прошарку навколо внутрішніх органів дозволить кишечнику повернути своє нормальне становище, запобігти його перегинам, передавлюванню аномальними судинами.

Важливим елементом терапії дуоденостазу є лаваж кишечника. Для цього в ДПК вводиться спеціальний зонд, у ньому кілька разів на добу вливається 300-350 мл мінеральної води. Поліпшена методика дозволяє ввести двопросвітний зонд, по одному з каналів якого в кишечник надходить рідина, а по іншому виводиться. Така процедура дозволяє нормалізувати евакуацію вмісту з ДПК, покращити її перистальтику, запобігти інтоксикації організму продуктами бродіння в кишечнику.

При неефективності консервативної терапії показана операція, найчастіше це дуоденектомія з накладенням дуоденоеюноанастомоза. Можливе також проведення різноманітних операцій з виключення ДПК з процесу просування харчової грудки (зокрема, резекція шлунка за Більротом II). Перед прийняттям рішення про оперативне лікування повинні бути випробувані всі можливості консервативної терапії, оскільки операція у третині випадків не дає бажаного ефекту.

Прогноз більш сприятливий при своєчасній діагностиці і початку лікування патології, проте багато в чому залежить від причини, що її викликала. При тривалій відсутності лікування прогноз значно погіршується, виражена інтоксикація може призвести до смерті. Профілактика полягає у дотриманні режиму фізичних навантажень та харчування, своєчасному лікуванні захворювань, які можуть призвести до дуоденостазу.