Двохвильовий вірусний менінгоенцефаліт

Двохвильовий вірусний менінгоенцефаліт – Форма кліщового енцефаліту, особливістю якої є наявність двох періодів клінічних проявів захворювання, відокремлених один від одного нетривалою ремісією. У першому періоді двохвильовий вірусний менінгоенцефаліт протікає із загальномозковими та загальноінфекційними симптомами, у другому – з осередковою симптоматикою органічного ураження ЦНС, невритами та радикулітами. Основу діагностики двохвильового вірусного менінгоенцефаліту становить епідеміологічний анамнез захворювання, його типова клінічна картина, дані досліджень ліквору, результати МРТ та КТ. Лікування включає специфічну та неспецифічну противірусну терапію, дезінтоксикацію, симптоматичні, ноотропні та судинні засоби.

Двохвильовий вірусний менінгоенцефаліт є природновогнищевим інфекційним захворюванням вірусної етіології. Подібно до кліщового енцефаліту двохвильовий вірусний менінгоенцефаліт переноситься іксодовими кліщами і має весняно-літню сезонність. Однак, завдяки вираженим особливостям своєї клінічної течії, з 1952р. двохвильовий вірусний менінгоенцефаліт вважається в неврології окремою нозологічною одиницею. Найбільшої захворюваності схильні люди віком від 20 до 40 років, зайняті роботами в лісі (робітники ліспромгоспів, геологи, мисливці, прокладачі доріг, туристи). Ендемічними щодо двохвильового вірусного менінгоенцефаліту є північно-західні регіони Росії, Українське полісся, Білорусь.

Причиною виникнення двохвильового вірусного менінгоенцефаліту є вірус, що має тропність до гліальних тканин головного мозку. При цьому нейрони головного мозку в більшості випадків залишаються інтактними, що обумовлює минущий характер патологічних змін і сприятливий прогноз захворювання, що відрізняє його від енцефалітів іншого генезу. За своїми імунологічними властивостями вірус, що викликає двохвильовий вірусний менінгоенцефаліт, близький до збудника кліщового енцефаліту. Потрапляючи в організм людини, він спочатку розмножується в паренхіматозних органах, а потім проникає в мозок і накопичується там.

Зараження вірусом двохвильового вірусного менінгоенцефаліту можливе двома шляхами. Трансмісивний шлях передачі інфекції реалізується при укусі іксодового кліща, який є резервуаром та переносником збудника. Другий шлях – аліментарний. В цьому випадку зараження відбувається при вживанні сирого молока, одержаного від інфікованої укусом кліща кози. При інфікуванні трансмісивним шляхом двохвильовий вірусний менінгоенцефаліт виникає як окремий випадок захворювання та має більш тривалий інкубаційний період (від 12 до 20 днів). При аліментарному зараженні двохвильовий вірусний менінгоенцефаліт вражає відразу кілька людей і протікає з інкубаційним періодом від 4 до 7 днів.

Клінічна картина двохвильового вірусного менінгоенцефаліту складається з чітко виражених двох гострих періодів, що супроводжуються значним підйомом температури тіла. Зазвичай двохвильовий вірусний менінгоенцефаліт починається раптово без будь-яких продромальних симптомів. Характерна висока (до 39 ° С) температура тіла, озноб, нездужання, артралгії, міалгії, головний біль, порушення сну, запаморочення, нудота і блювання. Можуть спостерігатися слабко виражені менінгеальні симптоми. Тривалість першого періоду двохвильового вірусного менінгоенцефаліту становить не більше тижня. Потім температура тіла падає і зберігається нормальною, рідше субфебрильною, протягом 5-7 днів. У цей період практично зникають усі початкові симптоми захворювання.

Після нетривалої ремісії знову відбувається підвищення температури тіла та погіршення загального самопочуття. У другому періоді загострення двохвильовий вірусний менінгоенцефаліт характеризується більш тяжкою клінічною картиною, пов’язаною з типовим для енцефаліту органічним ураженням головного мозку. У цьому періоді може спостерігатися осередкова симптоматика: центральні парези кінцівок, зниження поверхневої та глибокої чутливості, вестибулярна атаксія, мозочковий синдром; можливі психічні порушення та епілептичні напади. На відміну від кліщового енцефаліту, при двохвильовому вірусному менінгоенцефаліті ці симптоми, як правило, слабо виражені, а такі тяжкі порушення, як бульбарний синдром, спостерігаються вкрай рідко. Зазвичай першому плані виходять поразки периферичних нервів: неврити і радикулиты.

Дуже важко діагностувати двохвильовий вірусний менінгоенцефаліт у першому періоді захворювання, коли його клінічна картина представлена ​​переважно загальноінфекційними проявами, характерними для інших гострих інфекційних захворювань (ГРВІ, грипу, бруцельозу, кору, скарлатини, ієрсиніозу, лептоспірозу та ін). генезу. Поставити більш точний діагноз дозволяють епідеміологічні дані (укус кліща, вживання сирого козячого молока) та друга хвиля клінічних проявів, що характеризують двохвильовий вірусний менінгоенцефаліт.

З діагностичною метою пацієнт, який має двохвильовий вірусний менінгоенцефаліт, має бути оглянутий терапевтом, неврологом та інфекціоністом. Показано проведення люмбальної пункції для подальшого фізико-хімічного, мікроскопічного та вірусологічного дослідження цереброспінальної рідини. Типовим для двохвильового вірусного менінгоенцефаліту є помірне збільшення кількості клітинних елементів ліквору переважно за рахунок лімфоцитів (лімфоцитарний плеоцитоз). Така картина ліквору дозволяє виключити гнійний менінгіт та свідчить на користь вірусної етіології захворювання.

Двохвильовий вірусний менінгоенцефаліт необхідно диференціювати від енцефалітів та менінгітів іншої етіології, від абсцесу головного мозку, нагноєння кісти або внутрішньомозкової гематоми. Для цього перелік інструментальних обстежень пацієнта включають МРТ головного мозку, а при протипоказаннях до її проведення — КТ головного мозку.

У період лихоманки та виражених клінічних проявів при двохвильовому вірусному менінгоенцефаліті необхідно дотримуватися постільного режиму, дотримуватися щадної та вітамінізованої дієти. Для боротьби із загальною інтоксикацією організму у початковому періоді захворювання проводять дезінтоксикаційну терапію. З перших днів двохвильового вірусного менінгоенцефаліту призначається етіотропне противірусне лікування. Воно подібне до лікування, що застосовується у разі кліщового енцефаліту, і включає специфічний донорський гамма-глобулін, препарати інтерферону та рибонуклеази.

При симптомах гідроцефалії та підвищеного внутрішньочерепного тиску пацієнту проводиться дегідратаційна терапія. Для якнайшвидшої ліквідації неврологічних порушень активно застосовують ноотропи (гамма-аміномасляну кислоту, гліцин, препарати гінкго білоба, пірацетам), вітаміни групи В і судинні препарати (пентоксифілін, вінпоцетин).

Зазвичай двохвильовий вірусний менінгоенцефаліт має сприятливий перебіг і закінчується повним одужанням пацієнтів. Смертельні наслідки захворювання або його перехід у хронічну форму у медичній практиці не спостерігалися. Зазвичай і натомість лікування відбувається 100% регрес неврологічної симптоматики. Деякий час може зберігатися астенічний синдром.

Профілактичні заходи, що дозволяють попередити двохвильовий вірусний менінгоенцефаліт, багато в чому подібні до таких при весняно-літньому кліщовому енцефаліті. До неспецифічних профілактичних заходів у районах із підвищеним ризиком зараження належать: знищення кліщів, використання при знаходженні в лісі захисного одягу та репелентів, відмова від вживання некип’яченого молока. Під час перебування в ендемічному осередку під час активності кліщів необхідно ретельно оглядати одяг та шкірні покриви. При виявленні кліща слід обережно і повністю витягти його, обробити місце укусу йодом. Знятого кліща треба спалити.

Специфічна профілактика двохвильового вірусного менінгоенцефаліту проводиться вакциною проти кліщового енцефаліту. Імунітет формується через 2 тижні після дворазового введення вакцини. Інтервал між вакцинаціями становить 1 місяць. Тому при плануванні поїздки в область з підвищеним ризиком зараження необхідно подумати про щеплення не пізніше ніж за 1,5 місяці до поїздки. Третя ревакцинація проводиться через рік після другої, вона дає стійкий імунітет проти двохвильового вірусного менінгоенцефаліту, який зберігається протягом 3 років.