Дислалія

Дислалія – це різні дефекти звуковимови у осіб із нормальним слухом та збереженою іннервацією артикуляційного апарату. Дислалія проявляється відсутністю, замінами, змішуванням чи спотвореннями звуків у мовленні. При дислалії проводиться логопедичне обстеження будови та рухливості мовного апарату, стану звуковимови та фонематичного слуху, при необхідності – консультації стоматолога, невролога, отоларинголога. Логопедична дія при дислалії включає 3 етапи: підготовчий, формування первинних вимовних навичок, формування комунікативних навичок.

Дислалія – порушення нормативної вимови та вживання звуків мови, не пов’язане з органічним пошкодженням центральної нервової системи або органів слуху. Дислалія є найбільш поширеним у логопедії мовним порушенням, яке зустрічається у 25-30% (за деякими даними – у 52,5%) дошкільнят (5-6 років), 17-20% молодших школярів (1-2 клас) та у 1 % дітей старшого віку. Останніми роками у структурі дислалії переважаючими стали поліморфні порушення звуковимови, які перешкоджають подальшому нормальному оволодінню письмовою мовою та сприяють виникненню дисграфії та дислексії.

Причини механічної дислалії

В основі неправильної звуковимови при механічній дислалії лежать органічні дефекти периферичного апарату артикуляції (мови, губ, зубів, щелеп). Серед аномалій будови язика та губ, що призводять до дислалії, зустрічаються:

• коротка вуздечка язика чи верхньої губи. При укороченому під’язичному зв’язуванні, перш за все, страждає вимова верхньомовних звуків.

• макроглосія (масивна, мова), мікроглосія (вузька, маленька мова). Макро- та мікроглосія зазвичай спостерігаються у дітей із загальним фізичним або розумовим недорозвиненням

• товсті, малорухливі губи. При аномаліях губ відзначаються дефекти губних та губно-зубних звуків.

Анатомічні дефекти зубощелепної системи, що зумовлюють механічну дислалію, можуть мати вроджений характер або виникати внаслідок захворювань та травм. Дефекти будови кісткової основи мовного апарату представлені:

Слід зазначити, що порушення вимови, пов’язані з такими органічними дефектами мовного апарату, як ущелини верхньої губи, м’якого та твердого піднебіння, відносяться не до дислалії, а до ринолалії.

Причини функціональної дислалії

При функціональній дислалії будову апарату артикуляції не змінено, тобто відсутня органічна основа для порушення звуковимови. І тут причинами дислалии виступають несприятливі соціальні чи біологічні чинники.

• Соціальні фактори: наслідування дітей неправильного мовлення дорослих (квапливого, недорікуватого, діалектного), наслідування дорослих дитячого белькотання («сюсюкання»), випадки білінгвізму в сім’ї, педагогічна занедбаність.
• Біологічні фактори: загальна фізична ослабленість у дітей, що часто хворіють, мінімальна мозкова дисфункція (ММД), що сприяє запізненню мовного розвитку, несформованості фонематичного слуху, мовних укладів та їх перемикань.

З урахуванням причин порушення звуковимови виділяють механічну (органічну) та функціональну дислалію. Механічна дислалія пов’язана з дефектами анатомічної будови апарату артикуляції. Функціональна дислалія обумовлена ​​соціальними чинниками чи оборотними нейродинамическими порушеннями у корі мозку. Функціональна дислалія, у свою чергу, поділяється на:

• моторну (зумовлену нейродинамічні зрушення в центральних відділах речедвигательного аналізатора). При моторній дислалії рухи губ і язика стають до певної міри неточними та недиференційованими, що зумовлює приблизність артикуляції звуків, тобто їх спотворення (фонетичний дефект).
• сенсорну (зумовлену нейродинамічні зрушення в центральних відділах речеслухового аналізатора). При сенсорній функціональній дислалії утруднюється слухова диференціація акустично подібних фонем (твердих і м’яких, глухих і дзвінких, шиплячих і свистячих), що супроводжується змішуванням та замінами звуків у мовленні (фонематичний дефект) та однотипним замінам літер напис.
• сенсомотрну. У разі одночасної наявності сенсорної та моторної недостатності говорять про сенсомоторну форму дислалії.

Залежно від несформованості тих чи інших ознак звуків (акустичних чи артикуляторних) та характеру дефекту (фонетичного чи фонематичного) виділяють дислалію:

• акустико-фонематичну;
• артикуляторно-фонематичну;
• артикуляторно-фонетичну.

З урахуванням кількості порушених звуків дислалія може бути простою (при неправильній вимові 1-4 звуків) та складною (при дефектній вимові понад 4 звуки). Якщо порушується вимова звуків з однієї групи артикуляції (наприклад, тільки шиплячих або свистячих), говорять про мономорфну ​​дислалію; якщо з різних груп артикуляції (наприклад, свистячих і шиплячих одночасно) – про поліморфну ​​дислалію.

Фонетичні дефекти вимови звуків різних груп (перекручування) при дислалії прийнято позначати термінами, утвореними від букв грецького алфавіту:

• Ротацизм – недоліки вимови [р] і [р’]
• Ламбдацизм – недоліки вимови [л] і [л’]
• Сигматизм – недоліки вимови шиплячих [ж], [ш], [щ], [ч] і свистячих [с], [с’], [з], [з’]
• Йотацизм – недоліки вимови [й]
• Гамматизм – недоліки вимови [г] і [г’]
• Каппацизм – недоліки вимови [к] і [к’]
• Хітизм – недоліки вимови [х] і [х’]
• Дефекти дзвоніння та оглушення – заміни дзвінких приголосних парними глухими та навпаки
• Дефекти пом’якшення та твердості – заміни м’яких приголосних парними твердими звуками та навпаки

При дислалії часто трапляються складні комбіновані дефекти (сигматизм + ротацизм, ламбдацизм + ротацизм, сигматизм/ротацизм + дефекти пом’якшення тощо).

У тому випадку, якщо при дислалії має місце фонематичний дефект (заміни звуків), до назви недоліки звуковимови додається приставка «пара-»: параротацизм, параламбдацизм, парасигматизм, парайотацизм, парагамматизм, паракаппацизм, парахітизм.

Дефекти звуковимови при дислалії представлені перепустками, замінами, змішуваннями та спотвореннями звуків.

1. Пропуск звуку – його повне випадання у тій чи іншій позиції (на початку, у середині чи кінці слова).
2. Заміна звуку – це стійке заміщення одного звуку іншим, що також є присутнім у фонетичній системі рідної мови. Звукові заміни викликані нерозрізненням фонем за тонкими артикуляторними або акустичними ознаками. При дислалії можуть замінюватись звуки, різні за місцем артикуляції або способом освіти, за ознакою дзвінкості-глухості або твердості-м’якості.
3. Змішування звуків – дитина постійно плутає два правильно вимовляються звуку у мовному потоці (тобто. вживає їх то доречно, то недоречно). І тут механізм дислалии пов’язані з незакінченістю засвоєння системи фонем.
4. Спотворення звуків – це ненормована вимова, використання у мовленні звуків, відсутніх у фонетичній системі російської мови (наприклад, велярне або увулярне вимовлення [р]міжзубне або бічне вимовлення [с] та ін.). Спотворення звуків зазвичай зустрічається при механічній дислалії.

При функціональній дислалії, як правило, порушується вимова одного чи кількох звуків; у разі механічної дислалії – групи подібних до артикуляції звуків. Так, відкритий передній прикус сприятиме міжзубному відтворенню звуків передньомовної артикуляції ([з], [с], [ц], [ч], [ж], [ш], [щ], [д], [т], [л], [н]), оскільки кінчик язика не може утримуватися за передніми зубами.

Лексико-граматична сторона мови при дислалії формується відповідно до віку: є досить розвинена словникова база, не спотворюється складова структура слова, правильно використовуються відмінкові закінчення, одиничне та множина, є досить високий рівень розвитку зв’язного мовлення.

Поряд із патологічними формами дислалії у логопедії виділяють так звану фізіологічну дислалію, вікову недорікуватість чи фізіологічні недосконалості мови, зумовлені віковою несформованістю фонематичного слуху чи рухів органів артикуляції. Такі недоліки звуковимови в нормі зникають самостійно до 5 років.

Діагностичне обстеження мови при дислалії починають із з’ясування особливостей перебігу вагітності та пологів у матері, перенесених захворювань у дитини, раннього психомоторного та мовного розвитку, стану біологічного слуху та зору, опорно-рухового апарату (за медичною документацією). Потім логопед переходить до дослідження будови та рухливості органів апарату артикуляції шляхом візуального огляду та оцінки виконання серії вправ з наслідування.

Власне діагностика мовлення при дислалії включає обстеження стану звуковимови та виявлення дефектно вимовних звуків з використанням відповідного дидактичного матеріалу. У процесі логопедичного обстеження виявляється характер порушення (відсутність, заміна, змішання, спотворення звуків) у різних позиціях – ізольовано, у складах (відкритих, закритих, зі збігом приголосних), словах (на початку, середині, кінці), фразах, текстах. Потім перевіряється стан фонематичного слуху – здатність до слухової диференціації всіх корелюючих фонем.

У логопедичному висновку відображається форма дислалії (механічна або функціональна), вид дислалії (артикуляторно-фонематична, акустико-фонематична, артикуляторно-фонетична), різновид неправильної звуковимови (ротацизм, сигматизм тощо).

Диференційна діагностика

При механічній дислалії дитині може знадобитися консультація стоматолога (стоматолога-хірурга, ортодонта); при функціональній дислалії – дитячий невролог. Для виключення приглухуватості проводиться консультація дитячого отоларинголога та дослідження функції слухового аналізатора. Диференціальну діагностику дислалії, насамперед, слід проводити зі стертою дизартрією.

Робота з корекції дислалії вибудовується відповідно до трьох етапів роботи: підготовчого, етапу формування первинних вимовних навичок та етапу формування комунікативних навичок.

1. Підготовчий етап. При механічній дислалії необхідно усунення анатомічних дефектів у будові апарату артикуляції (пластика вуздечки язика або верхньої губи, курс ортодонтичного лікування). При моторній функціональній дислалії проводиться розвиток мовної моторики (артикуляційна гімнастика, логомасаж); при сенсорній функціональній дислалії – розвиток фонематичних процесів. Також для правильної звуковимови важливим є формування спрямованого повітряного струменя, розвиток дрібної моторики, відпрацювання вимови опорних звуків.
2. Етап формування первинних вимовних навичок. Включає постановку ізольованого звуку (наслідування, з механічною допомогою, тобто з використанням логопедичних зондів або змішаним способом); автоматизацію звуку у складах, словах, реченнях та текстах та диференціацію звуків (при їх змішуванні).
3. Етап формування комунікативних навичок. На заключному етапі корекції дислалії формуються навички безпомилкового вживання відпрацьованих звуків у всіх ситуаціях спілкування.

Логопедичні заняття з корекції дислалії повинні проводитися регулярно, не рідше 2-3 разів на тиждень. Важливо, щоб удома також виконувались завдання логопеда та гімнастика артикуляції. Тривалість занять при простій дислалії – від 1 до 3-х міс.; при складній дислалії – 3-6 міс.

Найчастіше дислалія успішно піддається корекції. Успішність та терміни подолання дислалії визначаються складністю дефекту, віковими та індивідуальними особливостями дитини, регулярністю занять, участю батьків. У дошкільнят дефекти звуковимови коригуються швидше, ніж у школярів, у учнів молодших класів – швидше, ніж у учнів середньої та старшої ланки.

Профілактика дислалії вимагає своєчасного виявлення анатомічних порушень у будові органів мови, оточення дитини правильними зразками для мовного наслідування, всебічну турботу про фізичний розвиток та здоров’я дітей.