Дисоціативна амнезія

Дисоціативна амнезія – гостре порушення пам’яті, зумовлене частковим або повним блокуванням особистої інформації про подію, що травмує. Інформація загального характеру збережена. Амнезія не пов’язана з вживанням наркотиків чи алкоголю, соматичними чи психічними захворюваннями. Розвивається на тлі важкої психологічної травми: загрози життю при стихійних лихах, знаходженні в зоні воєнних дій, кримінальних інцидентах, сексуальному та емоційному насильстві в сім’ї тощо. Діагноз виставляється на підставі анамнезу та клінічної картини. Лікування – психотерапія, лікарська терапія. Прогноз сприятливий.

Дисоціативна амнезія – гостре розлад пам’яті, у якому людина забуває інформацію особистого характеру, що з важким руйнівним стресом, але зберігає інші види спогадів. Ступінь порушень пам’яті може відрізнятись – від незначних «прогалин» до повної втрати спогадів про події, що відбулися протягом певного періоду. Амнезія є захисним механізмом, намаганням уберегти психіку від нестерпних навантажень. Точних даних про поширеність розладу немає, проте фахівці зазначають, що легкі амнезії зустрічаються досить часто, при цьому лише невелика частина пацієнтів звертається за медичною допомогою. Лікування цієї патології здійснюють фахівці в галузі психології, психотерапії та психіатрії.

Причиною порушень пам’яті може стати будь-який тяжкий психологічний стрес. Амнезія з яскраво вираженою клінічною симптоматикою зазвичай розвивається при попаданні хворого в умови, що становлять безпосередню загрозу для життя: при стихійних лихах (повенях, землетрусах), пожежах, промислових катастрофах, перебування в зоні воєнних дій, кримінальних інцидентах насильницького характеру. Може виникати і натомість фізичного, психологічного, емоційного і сексуального насильства у ній.

Стерті випадки дисоціативної амнезії є досить поширеним явищем. Подібні стани нерідко відзначаються в перші дні після смерті близьких людей і при деяких інших важких ситуаціях, які не переносяться для пацієнта, наприклад, при раптовому розриві відносин з коханою людиною. У літературі є згадки про розлади пам’яті, зумовлені почуттям провини через власні вчинки, які хворий вважає низькими, аморальними і негідними. Існують дані, що підтверджують можливий розвиток дисоціативної амнезії після пережитого сексуального насильства у дітей.

Фахівці вважають, що забування як спосіб боротьби з психологічною травмою бере свій початок у дитячі роки. Дітям з їхньою багатою уявою та слабо розвиненим аналітичним мисленням при стресі простіше, ніж дорослим, відсторонитися від поточних обставин і піти у світ фантазій або психологічно та емоційно «застигнути», відмовившись від того, що відбувається. Якщо дитина довго перебуває в несприятливих умовах або страждає від повторних стресів, цей спосіб реагування закріплюється і може проявлятися в дорослому віці. За статистикою, дисоціативна амнезія частіше виникає у людей, які в дитинстві зазнавали емоційного чи сексуального насильства. Певне значення має спадковість – у хворих частіше, ніж у середньому по популяції, виявляються родичі, які страждали на дисоціативний розлад пам’яті.

Провідним симптомом є розлад пам’яті, що виник, як реакція на ситуацію, що травмує. З пам’яті хворого випадають певні події чи періоди. Тривалість «втрачених» періодів може коливатися від кількох хвилин за кілька днів, а важких випадках (рідко) сягає місяця і більше. Втрата пам’яті супроводжується розгубленістю. Можуть спостерігатися афективні порушення, проте важкі депресії розвиваються рідко. У деяких пацієнтів виникає підвищена потреба в близькості, увазі та участі, іноді хворі виглядають спокійними, упокореними. В окремих випадках дисоціативна амнезія супроводжується короткочасними епізодами безцільного бродяжництва, які зазвичай тривають не більше 1-2 діб.

Вирізняють такі види дисоціативної амнезії:

• Локалізована – З пам’яті пацієнта повністю випадають події, що відбувалися в певний період часу.
• Селективна – З пам’яті хворого частково зникають події, що відбувалися в певний період часу. Наприклад, після смерті близької людини пацієнт пам’ятає, як готувався до похорону, але не пам’ятає сам похорон.
• Генералізована – з пам’яті пацієнта випадають усі події, що відбувалися у певний період часу, та деякі події, що мали місце до трагічної події. У важких випадках хворий важко згадує, хто він такий, не впізнає своїх близьких, не може згадати день і місяць тощо.
• Безперервна – хворий забуває як деякі минулі події, і те, що відбувається нині. При дисоціативну амнезію цей вид розладу пам’яті зустрічається рідко.

Діагноз виставляють на підставі анамнезу та характерної клінічної картини. При повній амнезії відомості про подію, що травмує, стають відомі психіатру зі слів родичів і знайомих хворого, лікарів швидкої допомоги або свідків того, що сталося. Диференціальний діагноз проводять із порушеннями пам’яті, зумовленими органічним ураженням головного мозку. При амнезіях, що виникли внаслідок вживання наркотиків та алкоголю, з пам’яті випадають події, що сталися під час інтоксикації. На користь інтоксикаційної амнезії свідчить запах алкоголю та сліди від уколів. Багато пацієнтів, які страждають на розлад пам’яті через вживання психоактивних речовин, перебувають на обліку у зв’язку з вже діагностованим алкоголізмом або наркоманією.

Амнезія при струсах головного мозку та тяжких черепно-мозкових травмах, як і дисоціативна амнезія, зазвичай має ретроградний характер. Для уточнення діагнозу збирають докладний анамнез, проводять зовнішній огляд щодо пошкоджень волосистої частини голови, виконують рентгенографію черепа та ЕЕГ. При порушення пам’яті після епілептичних нападів також враховують анамнез та дані ЕЕГ. При амнезіях, зумовлених психічними захворюваннями, диференціальну діагностику здійснюють з урахуванням наявних інтелектуальних, психічних та емоційних порушень, наявності або відсутності марення та галюцинацій тощо.

На початковому етапі необхідно заспокоїти хворого, допомогти йому впоратися з розгубленістю та запобігти можливим розладам поведінки. Пацієнта вміщують у спокійну, безпечну обстановку, здійснюють постійне спостереження, при афективних порушеннях вводять седативні засоби. Після усунення гострих симптомів психіатри, психологи та психотерапевти допомагають хворому переробити важкі спогади, відновити нормальний психологічний стан і знайти нові, більш адаптивні способи боротьби з можливими стресами.

Застосовують різні психотерапевтичні техніки. Методику обирають з урахуванням особливостей події, що травмує, характеру хворого та його особистої історії. Широко використовують психодинамічну та когнітивно-поведінкову терапію – різновиди короткочасної психотерапії, що передбачають зміну звичних шаблонів поведінки та вироблення нових реакцій на звичні подразники. Дані методики застосовують лише за наявності показань: високого рівня мотивації, здатності до рефлексії власних переживань, відсутності депресії, параноїдних та нарцисичних розладів, незначної виразності захисних механізмів заперечення та проекції.

Нерідко дуже ефективними виявляються музична терапія, казкотерапія, арт-терапія, пісочна терапія та інші види креативної психотерапії, що дозволяють пацієнту безпечно висловлювати свої почуття. При амнезії, зумовленої трагічними подіями чи конфліктами у сім’ї, і навіть виникла і натомість несприятливої ​​внутрішньосімейної атмосфери, використовують сімейну терапію. За наявності в анамнезі тяжких дитячих травм, спричинених сексуальним чи емоційним насильством, іноді застосовують глибоку довгострокову психотерапію (класичний психоаналіз, глибинну психотерапію Юнга).

При тривозі призначають транквілізатори, при депресивних розладах використовують сертралін, пароксетин, флуоксетин та інші антидепресанти. Прогноз здебільшого сприятливий. За своєчасного адекватного лікування, підтримки близьких людей та створення сприятливої ​​психологічної атмосфери через деякий час після травми психологічний стан нормалізується. Хворий зазвичай відновлює у пам’яті основні події, але найбільш травматичні моменти часто залишаються недоступними усвідомленню та переробці.