Дисоціативна фуга

Дисоціативна фуга – Гострий психічний розлад, при якому пацієнт під впливом подій, що травмують, раптово залишає своє місце проживання, повністю втрачаючи спогади про власну особистість. У період фуги хворий може вигадати собі нову особистість і почати нове життя. Стан триває від кількох годин до кількох місяців (в окремих випадках – років) і так само раптово завершується поверненням до колишньої особи. Спогади про життя під час фуги втрачаються. Діагноз виставляється виходячи з анамнезу. Лікування психотерапевтичне – допомога в усуненні травмуючої ситуації або корекція ставлення до цієї ситуації.

Дисоціативна фуга – психічний розлад, що супроводжується раптовим переїздом та повною втратою пам’яті про власну особистість. Відомості загального характеру залишаються у пам’яті хворого, інтелект не страждає, порушень свідомості немає. Через деякий час хворі повертаються до колишньої особистості, повністю втрачаючи спогади про події, що сталися під час фуги. Розлад трапляється у 0,2% населення.

Ця патологія добре відома широкому загалу і одна із популярних сюжетів американських бойовиків і психологічних трилерів (найвідоміший приклад – «Довгий поцілунок проти ночі»). Передбачається, що насправді цей розлад виникав у Агати Крісті в період її знаменитої 11-денної відсутності. У спеціалізованій літературі описи цієї патології з’явилися торік у ХІХ столітті, найвідомішим прикладом є випадок священика Ансела Бурна, зафіксований американським психологом Вільямом Джеймсом 1890 року. Лікування здійснюють фахівці у галузі психіатрії, психотерапії та клінічної психології.

Фахівці вважають, що дисоціативна фуга є захисним психічним механізмом, покликаним уберегти пацієнтів від нестерпних переживань та помірного стресу. Хворі буквально відчувають потребу втекти з ситуації, що склалася, і психіка реалізує цю потребу доступним їй способом. Найчастіше розлад виникає при безпосередній загрозі фізичному існуванню чи втраті важливих близьких відносин: за участю у військових діях, перебування на території, де ведуться військові дії, природних та техногенних катастрофах чи множинних смертях близьких.

Рідше поштовхом до розвитку хвороби стають менш глобальні переживання: важкі фінансові проблеми, конфлікти в сім’ї, звільнення, професійний крах, образи особистості і т.д. травмуючої ситуації. Імовірність розвитку цього стану збільшується при хронічному алкоголізмі, підвищеній тривожності, фобіях, істероїдному типі особистості та бурхливому холеричному темпераменті. У осіб із множинним розладом особистості фуга може виникати неодноразово. В інших випадках цей стан не повторюється.

Дисоціативна фуга починається раптово, зазвичай після нічного сну. Пацієнт прокидається, виконує цілеспрямовані дії щодо підготовки до від’їзду (одягається, збирає валізу, купує квиток), а потім їде. У літературі описані випадки, коли перед від’їздом люди знімали великі суми грошей у банку. Як правило, всі ці дії залишаються непоміченими для близьких, на їхню думку ситуація виглядає як «людина пішла і не повернулася».

Хворий веде себе спокійно і адекватно, нерідко на новому місці в оточуючих навіть не виникає підозр, що щось гаразд. При тривалій фузі (тривалістю кілька місяців і більше) деякі пацієнти створюють нову особистість, влаштовуються працювати, вступають у нові близькі відносини і навіть заводять дітей. При цьому вони зазвичай вибирають іншу сферу діяльності і стають товариськими, ніж до початку фуги. Згадки загального характеру (географічні відомості, таблиця множення) повністю зберігаються. Ступінь правдоподібності нової особистості може змінюватись – від цілісної несуперечливої ​​картини до уривчастих відомостей.

Іноді невідповідність особи пацієнта його розповіді виявляється при спробі взяти кредит у банку, після кримінальних інцидентів, дорожньо-транспортних пригод та інших ситуацій, пов’язаних із перевіркою документів. В інших випадках хворий якийсь час благополучно живе у новій реальності та новій особистості. Окремі спогади про життя до дисоціативної фуги можуть проявлятися у вигляді снів або сприйматися як сюжети колись прочитаних книг.

Повернення до старої особи зазвичай відбувається раптово, після нічного сну. Хворий прокидається у стані вираженої тривоги, усвідомлюючи себе колишньою особистістю. Він дезорієнтований, не розуміє де знаходиться, і не знає, що відбувається. Спогади про життя в період фуги зазвичай повністю втрачаються, рідше в пам’яті виринають окремі фрагменти подій, що мали місце в період розладу. Після цього пацієнт повертається до колишнього життя. При цьому йому буває важко пристосуватися до змін, що сталися за його відсутності.

При тривалих фугах спостерігається поступовий перехід до колишньої особистості. Спочатку хворий починає відчувати внутрішній занепокоєння, його не залишає відчуття, що щось не так, що він втратив щось важливе. Потім у пам’яті поступово спливають епізоди з його минулого життя. Основна особистість «виявляється» і займає належне їй місце, витісняючи стару. Останній етап може супроводжуватися вираженою тривожністю, зниженням настрою, невизначеними страхами та соціальною дезорієнтацією.

При коротких фугах (тривалістю від кількох годин до кількох днів) масштабні зміни, як правило, відбутися не встигають. Хворий їде кудись, а потім приходить до тями на новому місці, також повністю втрачаючи спогади про період хвороби. Інтелектуальні здібності, професійні знання та риси характеру повністю зберігаються незалежно від тривалості розладу. Органічні ушкодження мозку відсутні.

Психіатрам і психотерапевтам дуже рідко доводиться працювати з пацієнтами, які перебувають у стані дисоціативної фуги, оскільки вони не пред’являють жодних скарг і не звертаються за медичною допомогою. Діагноз зазвичай вдається встановити постфактум, після повернення до колишньої особистості. Існують два обов’язкові критерії, з урахуванням яких дисоціативну фугу диференціюють від інших дисоціативних розладів. Перший – обов’язковий від’їзд із дому на початку фуги. Другий – повна чи часткова втрата спогадів про першої особистості період фуги і другої особистості (якщо така існувала) після виходу з патологічного стану разом із збереженням всіх універсальних знань і навичок.

Основним завданням психіатрів та психотерапевтів стає допомога та підтримка у переробці стресової ситуації та зміні ставлення пацієнта до подій, що стали причиною розвитку дисоціативної фуги. При тривалих фугах потрібна допомога у прийнятті змін, що сталися за відсутності хворого. У процесі лікування застосовують різні психотерапевтичні методики (позитивну терапію, особистісно-орієнтовану терапію, раціональну терапію, психоаналіз та ін.) та гіпноз. За потреби пацієнта навчають навичкам саморегуляції. При вираженій тривозі та афективних розладах призначають транквілізатори та антидепресанти.

Прогноз сприятливий. За відсутності інших психічних розладів спостерігається повне відновлення. При високій травматичності подій, що передували початку фуги (якщо пацієнт зазнавав насильства або був свідком жорстокого насильства, зазнав тяжкої втрати тощо), можуть спостерігатися залишкові явища дисоціативної амнезії. Рішення про необхідність відновлення травмуючих спогадів приймається індивідуально з урахуванням тяжкості події та особливостей характеру хворого.