Дисоціативні розлади

Безпосередньою причиною розвитку патологічного стану стає гостра або хронічна психотравмуюча ситуація. Дисоціативні розлади нерідко спостерігаються в обставинах, пов’язаних з безпосередньою загрозою для життя хворого: при природних та техногенних катастрофах, автомобільних аваріях, аварії поїздів, насильстві під час кримінальних інцидентів тощо. Крім того, пусковим моментом може стати загроза всьому тому, на підставі чого хворий формує уявлення про власну особистість, її цілісність та значущість.

Дисоціативні розлади може провокувати смерть близьких (поряд із втратою близької людини пацієнт втрачає і частину себе – як чоловіка, батька, дружину, матір тощо), розриви значних відносин, звільнення, особливо при невизначених чи несприятливих перспективах подальшого працевлаштування (удар по професійної ідентифікації, падіння особистої цінності у соціумі), банкрутство, втрата власного житла та інші значні травматичні події. Іноді через розбіжність особистої системи цінностей пацієнта з системами цінностей інших людей причиною розладу стають події, які не мають значення для оточуючих.

Вирізняють три групи факторів, що збільшують ризик розвитку дисоціативного розладу. Перша – індивідуальні особливості хворого, схильність до легкого входження до трансових станів. Зазвичай ця здатність виявляється у чутливих, вразливих людей із багатою уявою. Разом про те, має значення наявність нормальних адаптаційних механізмів. Якщо у дитинстві така людина живе у сприятливому оточенні, у неї формуються здорові способи пристосування до зміни зовнішніх умов, та ймовірність розвитку дисоціативного розладу знижується.

Друга – несприятливі умови життя у дитинстві: рання втрата близької людини, тяжка хвороба, фізичне та психологічне насильство в сім’ї або в школі, особливо при емоційній ізоляції, відсутності підтримки та розуміння з боку дорослих. Третій – попередній травматичний досвід. Дисоціативні розлади частіше розвиваються у людей, які в минулому воювали або перебували на території військових дій, зазнавали тортур або тривалого насильницького навіювання, будучи жертвами терористів або учасниками секти.

Дисоціативний розлад ідентичності

Причиною розвитку є інтенсивний або тривалий психотравмуючий вплив у дитячому віці. Критичними факторами виступають: раннє порушення прихильності (відсутність контакту з матір’ю віком до 2 років), насильство, занедбаність та ігнорування дитини. Дисоціативний розлад проявляється наявністю кількох особистостей в одній людині. Особи можуть бути різної статі, віку та національності, кожна має свою історію. Перехід від однієї субособистості до іншої здійснюється раптово, кожна субособистість не знає про існування інших і не уявляє, що відбувалося за час її «відсутності».

Основною метою лікування дисоціативного розладу є поєднання різних особистостей – такий підхід дозволяє забезпечити нормальне існування хворого, його безпеку та інтеграцію до суспільства. Використовуються різні психотерапевтичні методики, зокрема – когнітивна психотерапія, гіпноз, психодинамічна терапія, сімейна психотерапія. При супутніх депресивних розладах та вираженій тривозі призначають антидепресанти. Дисоціативний розлад ідентичності потребує тривалої терапії. У літературі описані випадки успішної інтеграції навіть при великій кількості субособистостей, проте багато що визначається віком хворого, його здатністю і готовністю переносити стреси, пов’язані з об’єднанням «альтер его», та іншими факторами.

Дисоціативна амнезія

Дисоціативна амнезія – досить поширений розлад. Є частковою або повною втратою пам’яті на події, що викликали важкий психологічний стрес. При цьому хворий перебуває у свідомості, визнає амнезію, орієнтується у власній особистості та зберігає спогади про інші події. Ця форма дисоціативного розладу найчастіше виявляється у молодих жінок, які постраждали під час стихійного лиха або перебували біля військових дій. Короткочасні епізоди дисоціативної амнезії нерідко виникають при втраті близьких та інших трагічних подій.

Лікування – створення сприятливої ​​психологічної атмосфери, психотерапія, у деяких випадках у поєднанні з лікарською терапією. Втрачені спогади можна відновити за допомогою гіпнозу, однак іноді вони можуть викликати погіршення стану пацієнта з дисоціативним розладом, тому рішення про необхідність застосування даної методики приймають індивідуально. Для вироблення більш адаптивних способів реагування на психотравмуючі ситуації застосовують когнітивно-поведінкову терапію та психодинамічну терапію, для полегшення контакту хворого зі своїми почуттями та безпечного вираження переживань використовують різні види креативної психотерапії. Прогноз сприятливий, зазвичай спостерігається повне одужання.

Дисоціативна фуга

Дисоціативна фуга – дисоціативний розлад, при якому хворі раптово залишають будинок, втрачаючи спогади про свою колишню особистість. Одні пацієнти перебувають у розгубленості, інші створюють нову особистість, часом дуже правдоподібну. Поява нової особи супроводжується зміною поведінки. При тривалій дисоціативній фузі хворі можуть влаштовуватися на роботу з іншої спеціальності та створювати нові сім’ї. Надалі колишня особистість повертається, і пацієнт, який страждає на дисоціативний розлад, виявляє себе в незнайомому місці з новим, невідомим йому життям. Спогади про існування під час фуги втрачаються.

Як правило, психіатри та психотерапевти працюють з хворими, які вже пережили повернення до колишньої особистості, оскільки в період фуги хворих ніщо не турбує, і вони не звертаються до фахівців. Лікування дисоціативного розладу – допомога в переробці ситуації, що травмує, спровокувала фугу. При тривалій фузі може бути потрібна допомога в адаптації до колишнього життя, оскільки багато пацієнтів важко переносять зміни, що відбулися за час їх відсутності. Прогноз сприятливий, зазвичай спостерігається повне одужання.

Деперсоналізаційний розлад

Деперсоналізація – дисоціативний розлад, що виявляється відчуттям чужинства власного тіла чи власних психічних процесів. Може бути періодичним чи постійним, супроводжуватися ефектами спотворення простору та часу, сприйняттям себе, як робота або як людини, яка живе у сновидіннях. Пацієнт ніби не живе, а спостерігає за своїм життям збоку, не маючи можливості керувати ним. Деперсоналізація нерідко узгоджується з дереалізацією – відчуттям нереальності навколишнього світу.

Розрізняють деперсоналізацію при різних психічних розладах (шизофренії, депресії, біполярному афективному розладі, панічному розладі) та синдром деперсоналізації-дереалізації як самостійний дисоціативний розлад, обумовлений непереносним стресом. Причиною розвитку даного синдрому можуть стати стихійні лиха, аварії, насильство, жорстке поводження в дитинстві та ін. Прогноз при синдромі деперсоналізації-дереалізації сприятливий, при симптоматичних деперсоналізації стан визначається перебігом основного захворювання.

Транс та одержимість

Транс та одержимість – дисоціативні розлади, що супроводжуються тимчасовою зміною свідомості, зниженням здатності усвідомлювати власну особистість та події, що відбуваються. Виникають у медіумів та служителів деяких культів. У повсякденному житті можуть спостерігатися у водіїв, льотчиків та представників інших професій, пов’язаних із тривалою монотонною напругою у поєднанні з високими швидкостями та одноманітністю візуальних відчуттів. Трансові стани можуть стати причиною авіакатастроф та автомобільних аварій.

При трансових дисоціативних розладах, зумовлених проведенням релігійних та окультних ритуалів, може знадобитися психотерапевтичне лікування (гештальт-терапія, психоаналіз, раціональна психотерапія) на фоні прийому транквілізаторів. При трансах, що з виконанням професійних обов’язків, основну роль грають профілактичні заходи: регулярний відпочинок (у разі, якщо зупинка неможлива – заміна керування транспортним засобом іншим водієм чи пілотом), зупинки у дорозі і короткочасний сон.

Інші дисоціативні розлади

Дисоціативними конвульсіями називають псевдоприпадки, які досить точно можуть імітувати припадки при епілепсії, але не супроводжуються повною втратою свідомості, мимовільним сечовипусканням та прикушуванням язика. Дисоціативні розлади рухів та відчуттів є тимчасовими випаданнями чутливості або порушеннями рухів. Дисоціативний ступор проявляється тимчасовою повною або майже повною нерухомістю та відсутністю реакції на зовнішні подразники при збереженні свідомості. Лікування всіх перерахованих дисоціативних розладів – психотерапія, іноді у поєднанні з лікарською терапією.