Диспареунія

Диспареунія – Відчуття дискомфорту або хворобливості в області зовнішніх геніталій та малого тазу, що виникають у зв’язку зі статевим зносинами. У жінок може мати як психологічну, і органічну основу. Диспареунія призводить до сексуальної незадоволеності, зниження статевого потягу, уникнення статевих контактів, порушення взаємовідносин з партнером, депресії. Причини диспареунії встановлюються у процесі гінекологічного огляду, УЗД, лабораторних досліджень, консультації психотерапевта чи сексолога. Лікування може включати терапію основного гінекологічного захворювання, психотерапію, вироблення оптимальної сексуальної техніки.

Диспареунія – неприємні або болючі відчуття, що виникають у статевих органах до, протягом або відразу після закінчення коїтусу. Може виникати в осіб обох статей, проте найчастіше такий розлад сексуальної функції реєструється серед жінок. Точні дані щодо поширеності диспареунії у жіночій популяції невідомі, оскільки багато пацієнток, соромлячись своєї проблеми, не звертаються з нею до фахівців. За різними джерелами, епізоди диспареунії періодично відчувають від 15% до 60% жінок (у післяпологовому періоді – 45%), проте спеціалізована гінекологічна допомога потрібна значно меншій кількості пацієнток.

Спочатку термін «диспареунія» розглядався виключно у рамках сексології. При цьому різні дослідники вкладали в нього різний зміст, трактуючи і як нездатність отримувати оргазм, і як зниження статевого потягу, статеву холодність, хворобливий статевий акт. Причинами диспареунії бачилися головним чином психічні фактори, що сприяють виникненню патологічних сексуальних реакцій. Нині доведено багатосторонній, інтегральний характер диспареунії, у зв’язку з чим вирішенням цієї проблеми займаються як сексологи, а й фахівці у сфері гінекології та андрології.

Важлива роль у формуванні диспареунії належить конституційним і особистісним особливостям, спадковості, стану репродуктивного здоров’я, формам сексуальної поведінки, попередньому статевому досвіду і т. д. Органічні причини поверхневої диспареунії можуть бути пов’язані з вадами розвитку піхви та вульви. Досить часто при обстеженні пацієнток з цим розладом виявляються інфекційні захворювання – вульвіти, кольпіти, вульвовагініти різної етіології, бартолініт.

Статеве зносини може стати болючим внаслідок постопераційного або післяпроменевого стенозу напередодні піхви, післяпологових ускладнень, наявності кондиломатозних розростань в області промежини та геніталій. У частини жінок мають місце вказівки на вульводинію – хворобливі відчуття, не пов’язані безпосередньо із статевим актом. У пацієнток у пре- та постменопаузі диспареунія може бути обумовлена ​​дистрофією вульви, атрофічним кольпітом. Сухість піхви та дискомфорт при статевих зносинах спостерігається при синдромі Шегрена. Етіологічними передумовами глибокої диспареунії нерідко виступають ретрофлексія матки, варикозне розширення вен малого тазу, ендометріоз, міома матки, спайковий процес у малому тазі, ВЗОМТ, інтерстиціальний цистит, опущення матки.

Крім органічної патології, причинами болю під час статевого акту може стати неправильно підібраний за розміром презерватив або алергічна реакція на нього (латекс, мастило, барвники чи ароматичні речовини). Диспареунічні скарги також можуть бути пов’язані з використанням інших видів контрацепції: ВМС, сперміцидних засобів, ковпачків, діафрагми, вагінального кільця. На виникнення та вираженість симптомів впливає сексуальна техніка (сексуальна позиція, темп і ритм фрикцій, глибина проникнення), поведінка статевого партнера (недостатня сексуальна стимуляція, примус, агресивність та ін.), відсутність кохання та взаємної довіри у парі. Певну роль можуть грати страх зараження венеричними захворюваннями або настання небажаної вагітності.

Психологічні причини диспареунії зазвичай лежать у сфері негативного попереднього сексуального досвіду жінки чи незадоволеності реальними партнерськими відносинами. Ці обставини безпосередньо впливають на якість статевого життя. Больові відчуття, що виникли при першому статевому акті або у зв’язку з згвалтуванням, запальними захворюваннями тощо, можуть міцно фіксуватися в пам’яті, внаслідок чого подальші спроби близькості також супроводжуються болем. Іноді диспареунія утримується за принципом вторинної вигоди, дозволяючи жінці уникати або суттєво обмежувати статеву близькість із партнером, який їй неприємний.

Залежно від факторів, що зумовлюють диспареунію, виділяють симптоматичну, психогенну та змішану форми.

• Симптоматична (органічна) диспареунія виникає як наслідок інфекційно-запальних, рубцевих, атрофічних, травматичних, пухлинних, дисгормональних патологічних процесів сечостатевої сфери, але не пов’язана із розладами сексуальної поведінки.
• Психогенна диспареунія є самостійною сексуальною дисфункцією і може бути відображенням несвідомого конфлікту, проявом тривожних розладів, фобій та статевих перверсій. Серед пацієнток зустрічається психогенна диспареунія двох типів: внутрішньоособистісна (І тип) та міжособова (ІІ тип). При сексуальній дисфункції I типу жінки вказують на наявність травмуючих переживань у минулому, почуття провини, обману або хворобливих пологових травм. У пацієнток II типу простежуються проблеми у взаєминах з партнером у часі, наслідком чого є диспареунія.
• Змішана диспареунія поєднує у собі первинно розвинену органічну форму з які нашарувалися неї з психогенними чинниками, які зумовлюють сприйняття болю і сексуальне поведінка жінки.

При виникненні диспареунії з самого початку статевого життя говорять про її первинну форму, якщо патологічні симптоми з’являються після періоду нормальних сексуальних реакцій і відчуттів, то це порушення розглядається як вторинне. По локалізації хворобливих відчуттів розрізняють поверхневу (в області зовнішніх статевих органів та входу в піхву) та глибоку диспареунію (в області малого тазу).

Диспареунічні болі можуть виникати в момент сексуального збудження, під час введення пеніса у піхву, при рухах статевого члена або після завершення статевого акту. Характер хворобливих відчуттів жінки описують по-різному: одні як ниючий, інші – пекучий із свербінням, треті – біль, що колють. Ступінь хворобливих відчуттів також варіюється – від дискомфорту до сильного, нестерпного болю. Зазвичай пацієнтки точно вказують локалізацію болю (поверхневий, глибокий або їх поєднання), залежність своїх відчуттів від ситуації та сексуальної пози. Через очікування повторення болю з часом формується страх статевого акту, жінка під всілякими приводами прагне уникнути близькості зі статевим партнером. На відміну від вагінізму, при диспареунії спазму м’язів входу у піхву не відбувається.

Диспареунія може мати місце як за статевого зв’язку з різними партнерами, так і виникати тільки під час близькості з конкретним чоловіком. Частина пацієнток диспареунія поєднується з іншими сексуальними порушеннями: зниженням лібідо, порушенням сексуального збудження, аноргазмією. Тривале диспареунія створює умови для розвитку невротичних реакцій, депресії, розставання зі статевим партнером, втрати інтересу до сексуальної стороні життя.

Для діагностики диспареунії потрібне проведення гінекологічного, психологічного та сексологічного обстеження. Іноді консультація психолога та сексолога необхідна і для постійного партнера пацієнтки.

При розмові з жінкою з’ясовують різні аспекти, які можуть пролити світло на етіологію проблеми, що виникла (час початку болю, їх локалізація, характер і інтенсивність, обставини появи, попередні методи лікування). Ретельно збирають акушерсько-гінекологічний анамнез, особливу увагу звертають на наявність вагінальних симптомів (патологічних білків, печіння, сверблячки), перенесені статеві інфекції та інші захворювання, родові травми, операції на черевній порожнині, способи контрацепції.

Під час обстеження пацієнтки на кріслі гінеколог уважно оглядає ділянку вульви, візуально визначаючи ознаки запалення, атрофії, ураження шкіри промежини. Бімануальне дослідження дозволяє виявити болючість у переддень піхви, матки, придатків. З метою виключення чи підтвердження органічних причин диспареунії проводиться забір мазків на флору, статеві інфекції, онкоцитологію; виконується УЗД органів малого тазу. За відсутності даних за органічну диспареунію жінку направляють до психотерапевта чи сексолога щодо спеціалізованої діагностики.

За наявності підтверджених органічних причин диспареунії лікування проводиться спеціалістами відповідного профілю (гінекологами, урологами, венерологами). З урахуванням виявлених етіологічних факторів призначається лікарська терапія (протизапальні, седативні засоби, ЗГТ, місцеві анестетики), гінекологічний масаж, фізіотерапія. За показаннями проводиться хірургічне втручання (корекція анатомічних дефектів, вагінопластика, розсічення фіброзованої цноти, видалення кондилом, видалення кісти бартолінієвої залози тощо). При необхідності підбирається відповідний метод контрацепції. При пролапс геніталій рекомендується використання маткового кільця.

У лікуванні психогенної диспареунії можуть використовуватися індивідуальна та парна психотерапія, психокорекція подружньої пари, гіпносугестивна терапія, тілесно-орієнтована терапія, аутотренінг, секс-терапія. Метою психотерапевтичного лікування є зміна ставлення до статевого акту, усунення очікування болю, гармонізація подружніх стосунків. Даються рекомендації щодо зміни сексуальної техніки, підбору лубрикантів, використання прийомів для розслаблення м’язів піхви. Важливо пам’ятати, що ефективне усунення психогенної диспареунії можливе лише за участю обох партнерів.