Дистальний прикус

Дистальний прикус – Порушення оклюзії, обумовлене висуванням верхнього зубного ряду вперед по відношенню до нижнього при зімкнутих щелепах. Лицьові ознаки дистального прикусу включають виступ верхньої щелепи, скошеність підборіддя («пташине обличчя»), укорочення верхньої губи та западіння нижньої; ротові ознаки представлені незмиканням верхніх та нижніх фронтальних зубів, неправильним змиканням бічних зубів. Можуть мати місце порушення дихання, жування, ковтання, мови. Дистальний прикус діагностується на підставі клінічного огляду, вивчення лицьового профілю, моделей щелеп, цефалометричних даних телерентгенографії, рентгенографії або томографії СНЩС. Лікування дистального прикусу проводиться за допомогою ортодонтичних пристроїв (функціональних апаратів, брекетів та ін.).

Дистальний прикус – варіант неправильного прикусу, що характеризується зсувом нижнього зубного ряду назад по відношенню до верхнього, різцевою дизоклюзією та порушенням взаємини бічних зубів у сагіттальному напрямку. У дитячому та підлітковому віці дистальний прикус зустрічається у 6,5-15% обстежуваних. У загальній структурі зубощелепних аномалій частка дистального прикусу становить 31%. Поряд із мезіальним прикусом (прогенією), дистальна оклюзія зубних рядів відноситься до сагітальних аномалій прикусу. Поняття дистальний прикус у стоматології також відповідають терміни “постеріальний прикус”, “прогнатичний прикус” або “прогнання”.

Слід зазначити, що в нормі у всіх новонароджених нижня щелепа має дистальне положення: вона розташовується на відстані 1-10 мм за верхньою, у результаті між щелепами утворюється сагітальна щілина. Надалі, у процесі грудного вигодовування, прорізування зубів та розвитку функції жування положення нижньої щелепи поступово вирівнюється, вона займає нормальне положення щодо верхньої, а дистальний прикус перетворюється на ортогнатичний. Таким чином, однією з причин формування дистального прикусу виступає штучне вигодовування, яке не вимагає від дитини особливих зусиль при ссанні і, отже, не стимулює зростання нижньої щелепи.

Аномалії зубів та прикусу (в т. ч. дистальна оклюзія) зустрічаються у 60% дітей, які перехворіли на рахіт; у 34% дітей, які страждають на захворювання носоглотки з порушенням носового дихання (аденоїдами, хронічним гіпертрофічним ринітом, викривленням носової перегородки та ін.). Свій негативний внесок у формування дистального прикусу роблять шкідливі звички, такі як тривале смоктання пустушки, пальця, іграшок та інших сторонніх предметів, закусування губи.

Також серед причинно значимих факторів слід відзначити дефіцит кальцію та фтору в організмі, відсутність або недостатню кількість у раціоні дитини раннього віку твердої їжі, раннє видалення молочних зубів та відсутність протезування. Крім цього, дистальний прикус може бути наслідком вроджених аномалій розвитку щелеп, родової травми, травм щелеп, порушень постави.

В ортодонтії запропоновано кілька класифікацій дистального прикусу (за Е. Енглем, А.І. Бетельманом, Ф.Я. Хорошілкіною, Л.С. Персіну, Ю.М.Малигіну та ін.).

Так, Е. Енгль, який відносив дистальну оклюзію до II класу змикання зубних рядів, виділив 2 у ньому підкласу:

• 1 підклас – віялоподібний нахил верхніх різців, звуження зубних рядів у бічних ділянках
• 2 підклас – піднебінний нахил центральних верхніх різців; відхилення бічних різців у бік губи та поворот по осі; відсутність сагітальної щілини між верхніми та нижніми різцями

А.І. Бетельман розрізняє кілька клінічних різновидів дистального прикусу:

• верхню макрогнатію при нормально розвиненій нижній щелепі;
• нижню мікрогнатію при нормально розвиненій верхній щелепі;
• верхню макрогнатію у поєднанні з нижньою мікрогнатією;
• прогнання зі стиском верхньої щелепи в бічних відділах.

З морфологічних змін, визначених під час аналізу телерентгенограмм, Ф.Я. Хорошілкіна виділяє гнатичну, зубоальвеолярну та поєднану форми дистального прикусу.

Як і у випадку з глибоким прикусом, характерні ознаки дистального прикусу можуть бути умовно поділені на лицьові та ротові, які призводять до естетичних та функціональних порушень. Наявність дистального прикусу супроводжується зміною профілю та пропорцій особи за рахунок висування вперед верхньої щелепи, недорозвинення або скошеної форми підборіддя, через що обличчя пацієнта іноді набуває так званого «пташиного» вигляду. Верхня губа піднята; центральні верхні різці виступають уперед, нижня губа знаходиться позаду них. Рот у пацієнта з дистальним прикусом злегка відкритий, губи не стуляються, підборіддя складка різко окреслена.

Визначальними внутрішньоротовими ознаками дистального прикусу є висування вперед верхніх фронтальних зубів; несмикання верхніх і нижніх різців з наявністю між ними сагітальної щілини; порушення взаємного розташування бічних зубів у переднезадньому напрямку. У чистому вигляді дистальний прикус трапляється рідко; набагато частіше він поєднується з аномаліями положення зубів, діастемою, трьома, глибоким, відкритим або перехресним прикусом, готичним піднебінням.

Дистальний прикус несприятливо відбивається як на зовнішньому вигляді пацієнта, а й у функціонуванні зубощелепного апарату, органів дихання і артикуляції. При дистальному прикусі утруднюється відкушування, пережовування та ковтання їжі, порушується носове дихання, відзначаються болючі відчуття у скронево-нижньощелепному суглобі. У дітей з дистальним прикусом, частіше, ніж у однолітків, є порушення мови (дислалія), що вимагають логопедичної корекції.

Дистальний прикус несе в собі підвищений ризик розвитку карієсу, захворювань пародонту (пародонтиту, пародонтозу) задніх зубів, що зазнають надмірного жувального навантаження, дисфункції СНЩС. Наявність дистального прикусу пов’язане з технічними труднощами проведення протезування та дентальної імплантації.

Досвідчений ортодонт вже за зовнішніми ознаками може визначити наявність пацієнта дистального прикусу. При клінічному огляді звертається увага на розміри щелеп, взаємне розташування зубних рядів, наявність сагітальної щілини, форму щелеп та альвеолярного відростка тощо.

Для диференціальної діагностики різновиду дистального прикусу проводиться телерентгенографія з подальшим аналізом та розрахунком рентгенцефалометричних показників; визначення конструктивного прикусу; виготовлення та дослідження діагностичних моделей щелеп. З метою оцінки стану елементів скронево-нижньощелепного суглоба та жувальних м’язів використовується рентгенографія або томографія СНЩС, електроміографія, реографія.

Виправлення дистального прикусу повинне починатися ще до зміни тимчасових зубів постійними. У цей період показано лікування, спрямоване на стримування зростання верхньої та стимуляцію розвитку нижньої щелепи, яке здійснюється за допомогою знімної ортодонтичної апаратури (регулятора функції Френкеля, знімної платівки Катца, активатора Андрезена-Гойпля, LM-активатора та ін.). Комплекс лікувальних заходів може включати міогімнастику, вибіркове пришліфовування зубів, видалення надкомплектних зубів на верхній щелепі, усунення шкідливих звичок, нормалізацію носового дихання і ін.

У періоді змінного прикусу основною метою лікувального впливу є виправлення форми та співвідношення зубних дуг, для чого застосовуються знімні пластинкові апарати, апарати Хургіної, Гуляєвої, Курляндського, Енгля, піднебінний розширювач, преортодонтичні трейнери та ін.

Після завершення зростання щелепних кісток лікування дистального прикусу може проводитися з використанням брекет-систем, іноді у поєднанні з апаратурним методом (апаратом Гербста, лицьовою дугою або пружиною Саббаха та ін.). Для виключення рецидиву дистального прикусу після курсу активної терапії тривалістю 3-4 роки показано носіння ретенційних апаратів (знімних або незнімних ретейнерів) протягом 1,5-2 термінів основного лікування. При деяких формах дистального прикусу попередньо потрібне проведення хірургічного лікування (видалення кількох зубів, компактостеотомія).

Для усунення супутніх дистальному прикусу порушень може виникнути потреба у допомозі стоматолога-терапевта, хірурга, пародонтолога, логопеда, отоларинголога.

Дотримання всіх рекомендацій ортодонту в процесі лікування дистального прикусу у дітей та підлітків дозволяє розраховувати на сприятливий естетичний та функціональний результат. У дорослому віці корекція дистального прикусу становить великі складності і займає тривалий час.

Запобігання формуванню дистального прикусу диктує необхідність грудного вигодовування дитини, своєчасного переведення малюка на тверду їжу, навчання його від шкідливих звичок, проведення профілактики рахіту, запальних захворювань носоглотки та порушень постави.