Дистрофії у дітей

Дистрофія – це хронічне порушення харчування дитини та трофіки тканин, при якому виникає розлад гармонійності розвитку. Клінічна картина залежить від форми патології. Найбільш часті симптоми: адинамія, апатія, зниження еластичності та тургору шкіри, стоншення підшкірної клітковини, зниження тонусу скелетної мускулатури та відставання у психофізичному розвитку. Діагностика базується на виявленні патологічних змін при безпосередньому огляді дитини та визначенні характерних порушень у лабораторних аналізах. Принципи лікування – повноцінне харчування та, по можливості, виключення етіологічних факторів.

Дистрофія – це хронічний патологічний стан у педіатрії, що характеризується порушенням харчування дитини, проявляється дефектами обміну речовин та відставанням у розвитку. Це збірне поняття, що включає відразу кілька нозологій: гіпотрофію, гіпостатуру і паратрофію. Дана група захворювань характерна для дітей віком до 3 років, проте може розвиватися і у старшому віці. Дистрофія є соціально-обумовленою патологією, оскільки насамперед її виникнення залежить від раціональності харчування дитини та повноцінності догляду за нею. Поширеність у країнах Європи та СНД – 2% від усього дитячого населення. Найбільша захворюваність реєструється у країнах Африки – 10-27%. Діти з терміном гестації до 37 тижнів дистрофії розвиваються в 2-2,5 разу частіше, ніж в доношених.

Дистрофії у дітей можуть бути спровоковані патологічними змінами як з боку матері, так і з боку дитини. Також можна виділити пренатальні та постнатальні причини. До перших відносяться:

• патології вагітності (гестози, патологічні прикріплення плаценти);
• інфекційні захворювання (ГРВІ);
• нераціональне харчування;
• емоційні навантаження;
• вживання алкоголю, тютюнових виробів та наркотичних засобів;
• вік матері (молодше 18 та старше 40 років).

Більшість постнатальних причин виникає з боку дитини. До них входять:

Порушення трофіки в післяпологовому періоді може бути спричинене дефіцитом материнського молока при грудному вигодовуванні, дефектами при догляді та нераціональним розрахунком раціону дитини.

Патогенетично пренатальні дистрофії обумовлені патологією матково-плацентарного кровообігу і виниклою на тлі цього гіпоксією плода. Цей стан, своєю чергою, призводить до порушень у ЦНС, через що виникає дистрофія. Постнатальні форми розвиваються внаслідок патологій травлення та порушень збудливості кори головного мозку.

Дистрофія включає 3 основні клінічні варіанти:

• Гіпотрофія. Недостатність маси тіла щодо зростання. Має 3 ступеня тяжкості: І ст. – Дефіцит маси тіла від 10 до 20%; ІІ ст. – Від 20 до 30%; ІІІ ст. – 30% і більше.
• Гіпостатура. Рівномірний дефіцит маси та зростання порівняно з нормою для певної вікової категорії.
• Паратрофія. Характеризується надмірною масою тіла свого віку. У цьому зростання дитини то, можливо у межах вікової норми.

Залежно від періоду розвитку виділяють такі типи дистрофій:

• Вроджені (Пренатальні). У цьому випадку дитина з моменту народження вже має порушення трофіки, зумовлене внутрішньоутробними вадами розвитку та патологіями вагітності.
• Придбані (Пістнатальні). Дитина народжується без дистрофії. Відхилення виникають на тлі захворювань, що розвинулися, неправильного харчування або догляду.
• Комбіновані. Формуються під впливом патологічних чинників як до, і після народження.

З урахуванням механізму розвитку класифікують:

• Первинні. І тут дистрофія виникає як самостійне захворювання.
• Вторинні. Є ускладненням інших патологій: порушень обміну речовин, недостатності функції шлунково-кишкового тракту, дисбіозу кишечника.

Клініка дистрофій в дітей віком залежить від форми захворювання. Перші ознаки можуть бути виявлені як у момент народження (пренатальні форми), і через деякий час після пологів (постнатальні) – від кількох днів до місяців чи років.

Залежно від ступеня тяжкості гіпотрофії, клінічна картина має свої особливості. При легкій формі (I ст.) відхилення від норми виявляються лише за прицільному дослідженні. Загальний стан дитини не страждає. З можливих патологічних змін – зниження тургору шкіри, стоншування шару підшкірної жирової клітковини в області передньої черевної стінки. Середньоважка форма (II ст.) характеризується апатичності дитини, млявістю, зменшенням апетиту, помірним відставанням в інтелектуальному розвитку. Спостерігається зменшення еластичності та тургору шкіри, її сухість, зниження температури тіла та тонусу кістякових м’язів. Нормальна кількість жирової клітковини залишається тільки на обличчі, на інших ділянках вона суттєво витончена. Можливі збільшення ЧСС та ЧД, приглушення серцевих тонів, порушення випорожнень. Часто виникають супутні захворювання (пневмонії, гайморити, пієлонефрит тощо).

Тяжка форма (III ст.) супроводжується сонливістю, підвищеною дратівливістю, явищами негативізму, відставанням у психофізичному розвитку, втратою раніше освоєних навичок. Візуально визначаються повна відсутність підшкірної жирової клітковини на всіх ділянках тіла, блідість шкіри, звисання шкірних складок, старече обличчя. Також виявляються м’язова атрофія на тлі гіпертонусу, повна втрата тургору, ексікоз, висихання слизових оболонок та рогівки. Температура тіла знижується та наближається до показників зовнішнього середовища. Виникають виражена недостатність дихальної та серцево-судинної систем, дисфункція ШКТ. Для гіпостатури характерна клініка гіпотрофії ІІ або ІІІ ст., проте при конституційній низькорослості будь-яких патологічних змін (крім антропометричних відхилень) не виникає.

Паратрофія найчастіше розвивається при нераціональному харчуванні дитини. Спостерігаються помірна адинамія та зниження м’язового тонусу. Можливий невмотивований занепокоєння. Діти старшого віку можуть скаржитися на виникнення задишки, підвищеної стомлюваності та головного болю. Апетит частіше знижений, рідше нормальний. Шкіра бліда, часто пастозна. Підшкірний жировий шар розвинений надмірно (особливо в області стегон та передньої черевної стінки), проте тургор та еластичність шкіри знижені. Антропометричні показники можуть відповідати віковій нормі або перевищувати їх. Часто спостерігається диспропорція статури.

Діагностика дистрофій у дітей включає збір анамнестичних даних, фізикальне обстеження, лабораторні і, за показаннями – інструментальні методи дослідження. Анамнез дозволяє педіатру встановити фактори, що сприяють розвитку дистрофій (іноді – точну етіологію), часті епізоди запальних та інфекційних патологій, а також зміни загального стану дитини. Фізикальне обстеження полягає в оцінці кольору, тургору та еластичності шкірних покривів, ступеня вираженості підшкірної жирової клітковини на різних частинах тіла, м’язового тонусу, температури тіла, роботи серцево-судинної та дихальної систем. Обов’язково проводиться антропометрія та порівняння отриманих цифр із віковою нормою.

В загальному та біохімічному аналізах крові залежно від тяжкості дистрофії можуть бути виявлені порушення альбумін-глобулінового співвідношення, гіпохромна анемія, гіпопротеїнемія, зниження активності травних ферментів (АЛТ, АСТ, ЛДГ, лужна фосфатаза, амілаза, ліпазаоз), метабол. У важких випадках визначаються підвищення концентрації кетонових тіл, хлору, фосфатів та сечовини у плазмі, явище згущення крові (зниження ШОЕ, концентрація гемоглобіну та еритроцитів у 1 мл підвищена). З метою підтвердження або виключення патологій внутрішніх органів можуть використовуватися УЗД органів черевної порожнини, рентгенографія ОГК, ФГДС тощо.

Лікування дистрофій проводиться в амбулаторних умовах під контролем педіатра, винятком є ​​тяжкі форми гіпотрофії. Основні принципи – нормалізація харчування та догляду за дитиною та усунення етіологічних факторів. За потреби призначається медикаментозне лікування. Дієтотерапія має на увазі визначення переносимості їжі та поступове нарощування її обсягу до вікових норм. При цьому дотримуються такі принципи: харчування невеликими порціями, «омолодження» їжі (використовуються продукти, якими харчуються діти молодшого віку), повноцінний розрахунок кількості білків, жирів та вуглеводів для певного віку, регулярний моніторинг за показниками шлунково-кишкового тракту та станом дитини.

Медикаментозна терапія застосовується при тяжкому стані пацієнта (у тому числі – недостатньому ефект від нормалізації дієти). Як правило, призначаються ферментні препарати та вітаміни з метою нормалізації процесів травлення. При розвитку інтеркурентних захворювань проводиться відповідне лікування, зокрема антибактеріальна терапія.

Прогноз при дистрофіях у дітей багато в чому залежить від можливості на етіологічний фактор, наявності чи відсутності супутніх патологій. При повноцінному своєчасному лікуванні первинних аліментарних чи вторинних форм прогноз є сприятливим.

Специфічної профілактики дистрофій немає. Неспецифічна поділяється на антенатальну та постнатальну. Антенатальна включає медико-генетичну консультацію та планування вагітності, повноцінне лікування патологій матері під час гестації, відмова від шкідливих звичок, нормалізацію дієти та режиму дня для вагітної. Постнатальна профілактика дистрофій передбачає повноцінне грудне вигодовування або раціональне харчування відповідно до віку, що відповідає догляду за дитиною, контроль над динамікою змін антропометричних показників.