Дитяча дисхезія

Дитяча дисхезія – це складнощі при випорожненні кишечника, які характерні для дітей віком до 9 місяців. Стан має функціональне походження, здебільшого не супроводжується органічними дефектами ШКТ. Дисхезія проявляється натужуванням, криком, почервонінням обличчя дитини перед дефекацією. Після відходження калових мас дитина заспокоюється і почувається добре. Для встановлення діагнозу достатньо огляду немовляти, додаткові методи дослідження застосовуються для диференціальної діагностики з органічними патологіями. Спеціальне лікування функціональної дисхезії не потрібне.

За Римськими критеріями IV дисхезія належить до групи функціональних розладів травлення, які турбують понад 40% дітей грудного віку. Група захворювань пов’язана з незрілістю шлунково-кишкового тракту та механізмів регулювання його діяльності. Частота дитячої дисхезії, за даними анкетування та спостереження лікарів, становлять близько 2,5-3,3%, проте реальна поширеність патології набагато вища. Проблема дисхезії пов’язана як з її гіподіагностикою, так і гіпердіагностикою, що залежить від ступеня поінформованості педіатра, інтенсивності клінічної симптоматики.

У періоді новонародженості та у грудному віці у дитини недостатньо розвинені всі органи та системи, спостерігаються проблеми з нервовим регулюванням роботи гладкої мускулатури. Це стає причиною різноманітних проблем із дефекацією, відрижкою та іншими фізіологічними актами. Порушення спостерігаються лише у дитячому віці, переважно вони зникають на період 6-9 місяців. Виділяють такі групи сприятливих факторів дисхезії:

• Психосоціальні фактори. Дитина дисхезія частіше спостерігається у перших дітей у сім’ї, при вихованні немовля без батька, віці матері більше 35 років на момент пологів. До цієї категорії також відносять негативний психоемоційний стан матері, післяпологову депресію, відсутність підтримки родичів.
• Дитячі фактори. Імовірність дисхезії підвищується при уповільненому формуванні мікробіоти кишечника, підвищеній концентрації кишкової палички у товстій кишці, транзиторній лактазній недостатності. Моторні порушення шлунково-кишкового тракту частіше виникають на тлі нестачі мелатоніну, підвищеного рівня мотиліну та греліну.
• Вісцеральна гіперчутливість. Стан проявляється патологічно підвищеною відповіддю кишечника на нормальні стимули, наприклад, просування калових мас до прямої кишки. Це підвищує ризик розвитку дитячих кольок, у старшому віці може бути фактором синдрому подразненого кишечника.

Нормальний акт дефекації включає одночасне напруження м’язів передньої черевної стінки, розслаблення тазового дна та анального сфінктера. У дітей старшого віку та у дорослих ці процеси відбуваються без контролю свідомості, оскільки є стійкий рефлекс спорожнення кишечника. У немовлят до 1 року не розвинена координація між скороченнями та розслабленнями різних м’язових груп, що і призводить до труднощів при дефекації.

Плач дитини перед випорожненням кишечника не є сигналом патології. Це доступний немовля способу підтримувати високий внутрішньочеревний тиск, який необхідний для виштовхування калу з прямої кишки. Якщо кал має нормальну консистенцію, і немає органічних порушень прохідності кишечника, такий крик не приносить шкоди. Коли процес випорожнення завершено, і необхідність напруження відпадає, дитина перестає плакати.

Основна ознака захворювання – крик, плач та занепокоєння немовля перед дефекацією. Крик триває 10-20 хвилин і супроводжується інтенсивним почервонінням шкіри обличчя, що називають «синдромом пурпурового обличчя». Потім дитина випорожнюється звичайним за консистенцією, кольором та запахом калом. Такі напади спостерігаються кілька разів на день, при тяжкій формі дитячої дисхезії вони передують кожному спорожненню кишечника.

Типовий час початку симптоматики – вік 2-3 місяці. У новонароджених та дітей старше 6 місяців дитяча дисхезія буває рідко, до 9 місяців її симптоми мимовільно вирішуються. Відмінною рисою функціональної патології є те, що дитина швидко заспокоюється після дефекації. Між нападами плачу він спокійно спить, їсть у звичному обсязі, зригує не більше фізіологічної норми.

Функціональне порушення шлунково-кишкового тракту протікає без ускладнень. Хоча батьки можуть сприймати плач та почервоніння шкіри за ознаку тяжкої хвороби, насправді дитяча дисхезія не супроводжується болем у животі. Негативні наслідки бувають при неадекватному обстеженні дитини та гіпердіагностиці органічних патологій, через що починають застосовувати проносні та інші непотрібні немовля ліки.

Основну інформацію для встановлення діагнозу отримують при опитуванні батьків та огляді дитини. Дитина дисхезія характеризується двома критеріями: занепокоєння немовля протягом 10 і більше хвилин перед дефекацією, відсутність органічних патологій. У типових випадках достатньо консультацій лікаря-педіатра. У сумнівних діагностичних ситуаціях може знадобитися прийом дитячого гастроентеролога та невролога, проведення низки досліджень:

• УЗД органів черевної порожнини. Базовий метод діагностики в педіатрії, який виконується немовлятам від народження і не має негативного впливу на організм. При ультразвуковому скануванні вдається виключити ознаки мегаколону, хвороби Гіршпрунга та інших структурно-функціональних патологій.
• Рентгенографія ШКТ. Рентгенологічний метод використовується досить рідко через його потенційну негативну дію на дитячий організм. Дослідження показано при підозрі на органічне захворювання та неможливості підтвердити діагноз іншими методиками.
• Аналіз калу. Копрограма необхідна, якщо в калових масах визначаються частинки створеного молока, прожилки крові, велика кількість слизу. При зеленому відтінку та різкому запахі калу може знадобитися аналіз на дисбактеріоз.

Диференційна діагностика

Пароксизми дитячої дисхезії необхідно відрізняти від кольк. У першому випадку симптоматика загострюється лише перед дефекацією, решта симптомів болю у животі немає. При коліках плач, натужування та здуття не пов’язані з необхідністю спорожнити кишечник, навіть після відходження стільця немовля продовжує плакати. У процесі розширеної діагностики виключають функціональний запор, хворобу Гіршпрунга, алергію до білків коров’ячого молока.

Немедикаментозні методи

Головне правило у роботі з функціональними розладами дитинства – не нашкодити дитині. Зайва тривожність батьків і неправильна інтерпретація наявних симптомів призводять до зайвих дієтичних обмежень для жінки, що годує, призначення лікувальних дитячих сумішей або застосування медикаментозних препаратів. На сьогодні така тактика не виправдана, якщо у немовляти відсутні ознаки органічної патології.

Коли дитина страждає від регулярних проявів дитячої дисхезії, батькам рекомендовано:

• дотримуватися принципів грудного вигодовування на вимогу, стежити, щоб дитина щільно захоплювала ореолу і не заковтувала повітря при ссанні;
• при штучному вигодовуванні ретельно слідкувати за обсягом суміші;
• не допоювати дитину водою як мінімум до 4 місяців, оскільки вона отримує необхідний об’єм рідини із грудного молока;
• регулярно викладати немовля на живіт, робити легку гімнастику за вказівками педіатра;
• не турбуватися, якщо після крику дитина випорожнюється і відразу затихає.

Окремо треба сказати про пальцеву стимуляцію ануса та початкового відділу прямої кишки для допомоги в дефекації. Така маніпуляція має миттєвий ефект і сприяє швидшому відходженню стільця, проте вона має негативні відстрочені наслідки. Анальна стимуляція уповільнює формування природного рефлексу дефекації, тому деякі діти навіть після 1 року мають проблеми з випорожненням прямої кишки.

Фармакотерапія

Необхідність призначення ліків розглядається при поєднанні кількох функціональних розладів, які порушують роботу шлунково-кишкового тракту. При сильних кольках використовуються фітопрепарати на основі екстрактів фенхелю, кропу та анісу. Надмірне газоутворення у кишечнику успішно коригується засобами на основі симетикону. У ряді випадків можливе вживання гомеопатичних засобів, лікувальних сумішей.

Патологія має доброякісний характер, у міру дорослішання дитини її ознаки зникають, не викликаючи віддалених наслідків. Спеціальне спостереження за немовлям з дисхезією не потрібне, достатньо щомісячних планових оглядів у дитячій поліклініці за місцем проживання. Оскільки дитяча дисхезія відноситься до функціональних розладів дитячої травної системи, ефективних заходів профілактики не існує.