Дивертикул сечівника

Дивертикул сечівника – це мішковидне заглиблення в стінці уретри, що сполучається з нею за допомогою тонкої шийки. Клінічні прояви дивертикулу уретри включають дизурію, підтікання сечі після сечовипускання, диспареунію. Діагностика ґрунтується на даних пальпації уретри, уретроскопії, мікційної та ретроградної цистоуретрографії. У жінок проводиться диференціація із гінекологічною патологією. Лікування дивертикулів уретри оперативне – дивертикулектомія або ендоскопічне розсічення порожнини.

У клінічній урології дивертикули сечівника найчастіше виявляються у жінок. Серед іншої урологічної патології це захворювання діагностується в 1,4-5% спостережень, переважно у віці від 30 до 60 років. Розміри порожнини дивертикула в середньому становлять 2-3 см у діаметрі; розташовуватися він може у будь-якій частині уретри, найчастіше – у сфері задньої стінки. Як правило, дивертикули уретри бувають одиночними, рідше зустрічаються множинні дивертикули сечівника.

При сечовипусканні дивертикул уретри збільшується, заповнюючись сечею, потім знову зменшується. Частина сечі може затримуватись у патологічній порожнині, а потім виділятися з уретри окремими краплями. Небезпека дивертикулу сечівника полягає в наявності умов для розвитку уретриту, дивертикуліту, циститу, абсцесів, формування конкрементів, утворення доброякісних пухлин.

З урахуванням етіофакторів та морфологічної будови розрізняють набуті (хибні) та вроджені (справжні) дивертикули сечівника. Причиною вродженої патології є дизембріогенетичні порушення – залишкова протока Гартнера, неправильне зрощення примордіальних складок, дилатація парауретральних кіст та ін.

Значно частіше лікарям-урологам доводиться стикатися з набутими дивертикулами уретри. У цих випадках причинами захворювання можуть бути родові травми; інтрауретральні втручання (наприклад, груба катетеризація сечового міхура, бужування уретри); інфікування парауретральних залоз мікробною флорою при неспецифічному уретриті, хламідіозі, гонореї; абсцедування залоз сечівника.

Перебіг захворювання тривалий час може бути безсимптомним. Помітні прояви розвиваються, як правило, при ускладненому перебігу дивертикулів – запаленні, інфравезикальній обструкції, утворенні каменів, озлоякістві. Серед симптомів дивертикула сечівника найбільш характерними є біль у здухвинно-пахвинній ділянці, дизурія, поллакіурія (почастішання сечовипускання), нетримання сечі.

Сечовипускання зазвичай відбувається болісно, ​​утруднено, переривчастим струменем, але навіть після його припинення зберігаються позиви і продовжується підтікання сечі. Нетримання сечі може провокуватися навіть незначним фізичним навантаженням. У разі випорожнення інфікованого дивертикулу може спостерігатися гематурія або піурія, виділення крапель гною з уретри. Великі за величиною випинання уретри викликають утруднення статевих зносин через хворобливість та набряк передньої стінки піхви.

Наявність інфікованої сечі в порожнині дивертикулу сечівника може провокувати розвиток дивертикуліту, утворення конкрементів, абсцедування. Одним із ускладнень дивертикулів уретри є розвиток у них злоякісних новоутворень (аденокарциноми).

У процесі діагностики дивертикул сечівника важливо диференціювати від навколопіхвових кіст, доброякісних пухлин піхви, цистоцелі. Тому жінкам із вищеназваними скаргами необхідна консультація гінеколога та проведення піхвового дослідження. Ознаками дивертикула уретри є хворобливе пухлиноподібне утворення передньої стінки піхви, що має еластичну консистенцію, при натисканні на яке з уретри виділяється сеча, часто з домішкою гною.

Дослідження клінічного аналізу сечі дозволяє виявити лейкоцитурію, гематурію, піурію. При бактеріологічному посіві сечі та дослідженні мазка з уретри може бути ідентифікований збудник запального процесу. У діагностиці патології також застосовується УЗД вагінальним, ендоуретральним чи ректальним датчиком. Оскільки за наявності дивертикула відзначається нетримання сечі, потрібне проведення відеоуродинамічних досліджень.

Провідне значення при дивертикулі сечівника відводиться ендоскопії (уретроскопії) і контрастної рентгенографії (уретрографії). При широкій шийці дивертикула уретроскопія дозволяє виявити вхід у патологічну порожнину, запальні зміни слизової оболонки, камені, папілярні пухлини. Найбільш точну інформацію про локалізації, розміри та патологічні утворення дивертикула дає виконання низхідної, а при необхідності – ретроградної уретрографії.

У разі виявлення інфекційного процесу призначається антибіотикотерапія з урахуванням виділеної бактеріальної флори. Надалі показано хірургічне втручання. Операція може бути виконана трансуретральним або через піхвовим (у жінок) доступом. Трансвагінальна дивертикулектомія проводиться шляхом розсічення передньої стінки піхви над порожниною дивертикула. Дивертикул виділяють і обережно, не травмуючи задню стінку сечового міхура, січуть. На уретру накладають поодинокі кетгутові шви, потім відновлюють цілісність стінки піхви.

При близькому розташуванні дивертикула до зовнішнього отвору уретри іноді вдаються до його марсупіалізації (сумкування) у піхву шляхом розсічення уретровагінальної перегородки. Ендоскопічна інцизія гирла дивертикула через уретроскоп дозволяє створити широке повідомлення з просвітом уретри та покращити дренування випинання у стінці уретри.

У більшості випадків хірургічне лікування дивертикулу сечівника дає задовільний результат. Дивертикулектомія може ускладнитися формуванням уретроволагаліщного нориці, стриктури уретри, нетримання сечі, рецидивом дивертикулу уретри, частими інфекціями сечовивідних шляхів. Профілактика утворення дивертикулів уретри потребує нетравматичного ведення пологів та виконання урологічних маніпуляцій, попередження інфекцій урогенітального тракту.