Дивертикул шлунка

Дивертикул шлунка – Це вроджене або отримане випинання стінки шлунка, яке зазвичай локалізується на задній поверхні його кардіального відділу. Найчастіше протікає безсимптомно, клініка зазвичай розвивається з появою ускладнень (запалення, виразка, кровотеча та ін.). У діагностиці інформативні рентгенографія з контрастуванням та езофагогастродуоденоскопія. За відсутності ускладнень лікування консервативне, при великих розмірах дивертикулу та його ускладненому перебігу потрібна операція.

Дивертикул шлунка – досить рідкісне захворювання, яке однаково вражає чоловіків і жінок, частіше після 40 років. Зустрічається 0,01-0,05% від усієї патології цього органу. Однак удосконалення діагностичних процедур у галузі сучасної гастроентерології дозволяє вважати, що насправді поширеність цієї нозології дещо вища – дивертикул шлунка виявляється у 3% випадків усіх гастроскопій.

Оскільки перебіг даної патології здебільшого безсимптомний, діагностика буває утруднена. Відомі випадки виявлення дивертикула шлунка на автопсії у людей, за життя яких цей діагноз не був встановлений. Дивертикули можуть мати різноманітні форми та розміри; прогноз перебігу захворювання погіршується пропорційно до величини випинання.

Дивертикул шлунка може бути вродженим чи набутим. Вроджені дивертикули є наслідком аномалії розвитку стінки органу. Їх відмінністю від отриманих є будова стіни: в ній є всі шари (слизовий, м’язовий, серозний). Уроджені випинання часто мають власну перистальтику, рідше ускладнюються.

Отримані дивертикули шлунка пов’язані з іншою патологією органів черевної порожнини, перенесеними операціями. Схильність до патології обумовлена ​​особливою будовою м’язової оболонки шлунка в кардіальному відділі, де найчастіше виявляються дивертикули. Поздовжні волокна поступово розходяться від кардії до великої та малої кривизни, що створює передумови для пролабування слизової оболонки між ними за певних умов.

До формування шлункового дивертикулу призводять дві групи факторів. До першої відносяться будь-які захворювання, що викликають спастичне скорочення стінок шлунка та підвищення тиску в порожнині органа: запальні захворювання ШКТ (гастрит, гастродуоденіт, виразкова хвороба шлунка), пухлини. Відомо, що звичайні перистальтичні скорочення шлунка не можуть спровокувати підвищення внутрішньопорожнинного тиску, достатнє для утворення випинання.

До другої групи факторів відносять операції та спайки черевної порожнини, в результаті яких відбуваються постійні тракції стінки шлунка зовні, що стимулюють формування мішковидного утворення. При змішаному генезі дивертикул шлунка може утворитися в результаті підвищення тиску в порожнині органа, а потім розміри випинання прогресують завдяки тракціям стінки шлунка.

У 75% випадків дивертикули розташовані в області кардії, по задній стінці шлунка, приблизно за два сантиметри від стравохідного отвору діафрагми (ця локалізація найбільш характерна для вроджених дивертикулів). Набагато рідше випинають стінки шлунка дислоковані за великою кривизною (10%), у пілоричному відділі (8%). Дивертикули іншої локалізації зустрічаються лише у 2% випадків. Крім того, освіти майже ніколи не бувають розташовані по передній стінці шлунка.

Відмінністю вроджених дивертикулів від набутих є їх форма та розміри. Так як вроджений дивертикул має м’язову оболонку, його форма зазвичай правильна, округла, у ньому спостерігається власна перистальтика. Розміри вроджених випинань частіше невеликі, трохи більше 3-4 див. Отримані дивертикули характеризуються округлої, овальної чи грушоподібної формою, не перистальтируют. У дрібних утворень під слизовою оболонкою може визначатися тонкий м’язовий шар; у дивертикулах середніх розмірів виявляються поодинокі м’язові волокна; у великих дивертикулів шлунка цей шар відсутній.

Для захворювання характерна безсимптомна течія, завдяки чому багато пацієнтів навіть не підозрюють про наявність у них цього захворювання. У поодиноких випадках можливі різні варіанти клінічного перебігу. Диспептична форма супроводжується нудотою, блюванням, печією, відрижкою, періодичними проносами. Також дивертикул може виявлятися клінічною картиною виразки шлунка: гострими болями в животі, блюванням кавової гущею, меленою, відсутністю апетиту.

Досить рідко патологія маскується під онкологічне захворювання, відзначаються невизначені болі, явища астенізації та виснаження, анемія. Перебіг хвороби може характеризуватись періодами загострення, під час яких пацієнт пред’являє перераховані вище скарги, та ремісії, коли його нічого не турбує.

Дивертикул шлунка може ускладнюватись запальним процесом – цей стан називається дивертикулітом. Чим довше зберігається запалення в дивертикулі, тим ймовірніше його прогресування з утворенням виразок, кровотеч, перфорації. І тут у пацієнта з’являється клініка гострого живота. Вкрай рідко відзначається малігнізація випинання.

У ході звичайної консультації гастроентеролога запідозрити у пацієнта дивертикул шлунка практично неможливо, оскільки це захворювання не має характерної клінічної картини. Проте фахівець може призначити додаткові дослідження, які дозволять встановити правильний діагноз. Для виявлення дивертикулу шлунка найбільше значення мають два методи: рентгенографія шлунка з контрастуванням та езофагогастродуоденоскопія.

Рентгенографія шлунка проводиться у різних положеннях: горизонтальному, з опущеним головним та ножним кінцем. Це дозволяє контрасту добре заповнити дивертикул. На рентгенограмі у своїй визначається плюс-тень, схожа з картиною виразкової ніші. Відмінністю невеликих дивертикулів від виразки шлунка є наявність шийки, горизонтальний рівень у сфері випинання.

Проведення ЕГДС дає можливість виявити вхід у дивертикул, оглянути його стінки, оцінити розміри та стан його порожнини. Якщо дивертикул вроджений, складки слизової оболонки тривають зі стінок шлунка через шийку на дивертикул. Перистальтика шлунка у своїй не порушена. Слизова дивертикула має добре виражену рельєфність. Відмінністю набутого дивертикула є обрив складок слизової оболонки біля входу в його порожнину, зниження перистальтики в цій галузі.

Неускладнений дивертикул не потребує лікування. Після первинного виявлення цього захворювання необхідний контроль (рентгенологічний чи ендоскопічний) через півроку. Якщо не буде виявлено запалення та інших ускладнень патології, наступний контроль проводиться щорічно. За наявності невираженого запального процесу пацієнт госпіталізується до відділення гастроентерології для проведення консервативного лікування.

Хірургічне лікування проводиться при виявленні дивертикулу великих розмірів, виразки та хронічній кровотечі, некупованому дивертикуліті. Все частіше хірурги вдаються до лапароскопічного висічення дивертикулу шлунка (дивертикулектомії) – цей метод безпечніший, забезпечує швидке відновлення після хірургічного лікування. Під час операції проводиться висічення дивертикулу, двошарове ушивання тканин шлунка.

Іноді під час лапаротомної дивертикулектомії буває складно відшукати саме випинання, у цій ситуації потрібна допомога ендоскопіста. Ендоскоп вводиться у порожнину освіти, що дозволяє легко виявити його. Також через ендоскоп в ділянку випинання можна ввести барієву суспензію або розчин метиленового синього, що також полегшить виявлення дивертикула.

Виявлення дивертикулу шлунка потребує постановки пацієнта на диспансерний облік. Специфічної профілактики захворювання не існує, проте знизити ймовірність формування набутого випинання стінки допоможе своєчасне лікування запальних захворювань шлунка, впровадження щадних методик оперативних втручань для профілактики утворення спайок. Результат при неускладненому перебігу захворювання сприятливий, наявність дивертикула ніяк не відбивається на житті та працездатності пацієнта. Розвиток ускладнень погіршує прогноз хвороби.