Дивертикулярна хвороба товстого кишечника

Дивертикулярна хвороба товстого кишечника – це захворювання, при якому утворюються множинні випинання стінки товстої кишки, іноді спостерігається запалення в ділянці дивертикулів. Перебіг дивертикулярної хвороби супроводжується спазмами живота, запорами, нудотою, загальною інтоксикацією. Можливими ускладненнями є кровотечі, перитоніт, кишкова непрохідність. Обстеження включає проведення колоноскопії, іригоскопії, рентгенографії пасажу барію. Тактика лікування залежить від вираженості симптоматики і можливо консервативної (дієта, антибіотикотерапія, спазмолітики) чи хірургічної (резекція ділянки кишки).

Дивертикули товстої кишки є невеликими утвореннями, які по суті є розтягнутою назовні ділянкою стінки товстого кишечника (кишенею). Вони виникають внаслідок перерозтягнення ослаблених ділянок стінки кишки при надмірному тиску у ній. Як правило, дивертикулез проявляється болем у животі (найчастіше в лівій частині). Дивертикули кишок досить часто запалюються, оскільки є зручним місцем розмноження патогенних бактерій. При цьому може спостерігатися підвищення температури тіла та симптоми загальної інтоксикації. Частота захворюваності на дивертикулярну хворобу може досягати 20% населення. Серед осіб похилого віку (60-80 років) захворюваність становить до 40-50%. До сорока років захворювання розвивається рідко, зустрічається однаково як у чоловіків, так і у жінок.

Формування дивертикулів можливе в будь-якому відділі травного тракту (наприклад, вроджений стан – дивертикул Меккеля – розташовується в термінальній частині тонкого кишечника), але найчастіше дивертикули утворюються в товстому кишечнику (особливо в сигмовидній кишці), що пов’язано з особливостями анатомічної будови стінки товстої кишківника. Ускладнення дивертикулярної хвороби можуть загрожувати життю пацієнтів.

Найбільш значущий чинник розвитку дивертикулярної хвороби товстого кишечника – дієта, бідна на рослинну клітковину. У зв’язку з цим відзначається підвищена захворюваність на дивертикулез у розвинених країнах, де більшість населення вживає багату клітковиною їжу в значно менших кількостях.

Клітковина входить до складу овочів, фруктів та злаків. Вона сприяє розм’якшенню випорожнень і легшому транзиту хімусу по кишечнику. При нестачі клітковини в харчовому раціоні розвивається схильність до утруднень спорожнення кишечника, запорів. Часті запори сприяють підвищенню тиску кишечнику. У місцях, де є ослаблення кишкової стінки внаслідок підвищення внутрішньокишкового тиску, виникають випинання. Згодом, формуються постійні випинання кишкової стінки, які можуть стати осередком розмноження бактеріальної флори.

У клінічній проктології дивертикулярну хворобу товстого кишечника систематизують з урахуванням особливостей перебігу та поділяють на безсимптомний дивертикулез, дивертикулез, що протікає з клінічними проявами та дивертикулез з ускладненнями. Така класифікація дозволяє здійснити адекватну оцінку стану пацієнта, вибрати правильну тактику лікування та оцінити прогноз.

Найчастіше дивертикулез тривалий час протікає безсимптомно, проте в деяких хворих можуть спостерігатися періодичні болі в животі на кшталт спазмів. Найчастіше виявляється схильність до запорів та збільшення живота. При розвитку дивертикуліту виникає біль у животі, найчастіше у лівій його частині, болючість при пальпації, нудота, блювання, запор. Нерідко підвищується температура тіла, відзначається озноб, слабкість, біль голови (симптоми загальної інтоксикації). Тяжкість перебігу та вираженості клінічних симптомів залежить від ступеня ураження кишечника та наявних ускладнень.

Дивертикулярна хвороба товстого кишечника небезпечна розвитком ускладнень: кровотеч із дивертикулів, перфорацій кишкової стінки, абсцесів кишечника та перитоніту, формуванням нориць. Крім того, дивертикулез сприяє розвитку кишкової непрохідності.

Кровотеча при дивертикулярній хворобі виникає досить рідко, але може бути рясним. Тривала прихована кровоточивість веде до розвитку анемії. Рясна кровотеча може вимагати екстреного хірургічного втручання.

Проведення стінки кишечника та вихід вмісту в черевну порожнину призводить до розвитку перитоніту, небезпечного ускладнення, що загрожує життю пацієнта. При перфорації кишкової стінки показано екстрене хірургічне лікування. Проводиться видалення ураженої ділянки кишечника та санація черевної порожнини. Післяопераційне лікування включає курс антибіотикотерапії.

Запалення дивертикулу може сприяти розвитку гнійного ускладнення – абсцесу. Невеликі абсцеси можна вилікувати консервативно, застосовуючи антибіотики широкого спектра дії. Якщо виявлено великий абсцес, або антибіотикотерапія не дає необхідного результату, роблять дренування гнійного вогнища (в порожнину абсцесу через стінку живота вводять голку та відкачують гнійний вміст). У деяких випадках необхідно провести хірургічне втручання для розкриття та санації абсцесу. Поширення гнійної інфекції на внутрішню стінку черевної порожнини сприяє розвитку перитоніту.

У деяких випадках у дивертикулах може формуватися нориця – канал, що з’єднує кишечник з іншими рядом розташованими органами. При дивертикулярній хворобі товстого кишечника найчастіше зустрічається нориця між товстою кишкою і тонким кишечником, сечовим міхуром, шкірою живота. Через свищевий перебіг може поширюватися інфекція із запаленого дивертикулу. Це ускладнення лікується хірургічно – проводиться видалення свища разом із ураженою ділянкою кишечника.

Інфекційні процеси в товстому кишечнику можуть призводити до формування рубцевих змін стінки, звуження просвіту і, як наслідок, кишкової непрохідності. Стійка кишкова непрохідність із повним блокуванням вмісту в кишечнику є показанням до хірургічного втручання.

Обстеження пацієнта з підозрою на дивертикулярну хворобу товстого кишечника здійснюється лікарем-проктологом, починається зі збору скарг, анамнезу та фізикального огляду. У цьому, зазвичай, виявляються особливості дієти, схильність до запорів, під час огляду може відзначатися болючість живота та її збільшення. Підтвердження діагнозу виробляють за допомогою інструментальних та лабораторних методів діагностики.

При дослідженні крові можуть спостерігатися загальні ознаки інфекційного запалення (лейкоцитоз, нейтрофілія, прискорення ШОЕ). При внутрішньому кровотечі, що має місце, може відзначатися анемія. Ознаки запалення кишківника також можуть відзначатися і в копрограмі. Лабораторне підтвердження наявного запального процесу при дивертикулярній хворобі товстого кишківника може говорити про розвиток дивертикуліту.

Основним діагностичним методом виявлення дивертикулів у товстому кишечнику є колоноскопія. Крім того, при колоноскопії можливо виявити джерело внутрішньої кровотечі та виключити інші захворювання товстого кишечника. Іригоскопія з контрастною речовиною дозволяє виявити випинання кишкової стінки.

При легкому перебігу захворювання для полегшення клінічних проявів найчастіше достатньо дотримання рекомендованої дієти, що сприяє зниженню тиску в товстому кишечнику. Введення в раціон достатньої кількості клітковини забезпечують полегшення проходження кишкового вмісту травним трактом. Однак, якщо заходів щодо корекції дієти недостатньо, необхідне призначення препаратів, які сприяють усуненню запорів (тримебутин) та знеболювальних спазмолітичних засобів при вираженій хворобливості.

Розвиток дивертикуліту потребує протизапальної та бактерицидної терапії. Для успішного лікування дивертикуліту необхідно зняття навантаження на товстий кишечник, чому сприяють заходи зміни раціону, а також призначається постільний режим. Своєчасно призначений курс антибіотикотерапії, як правило, пригнічує інфекцію, що розвивається. Однак, у деяких випадках консервативне лікування може бути безуспішним або розвиток ускладнень потребує негайного хірургічного втручання.

Абсолютними показаннями до операції є: перфорація товстої кишки з виходом кишкового вмісту в черевну порожнину, перитоніт, абсцес, що прогресує, повна кишкова непрохідність, масивна кровотеча, висока ймовірність раку кишечника. Крім того, показанням до оперативного втручання є неефективність консервативного лікування, періодичні внутрішні невеликі кровотечі, виражена анемія, свищі, часте рецидивування дивертикуліту. Як правило, роблять резекцію ураженої ділянки кишківника з подальшим відновленням кишківника за допомогою реконструктивної операції.

Оскільки основним етіологічним фактором розвитку дивертикулярної хвороби товстого кишечника є нестача клітковини в харчовому раціоні, як профілактика цього захворювання рекомендується регулярне вживання овочів, фруктів, злакових культур – продуктів, багатих на клітковину. У випадку дивертикулезу, що має місце, необхідно суворо дотримуватися лікарських призначень по дієті і способу життя. У жодному разі не варто намагатися лікуватися самостійно. Самолікування може призвести до розвитку небезпечних життя ускладнень.

Найчастіше патологія не завдає серйозних проблем пацієнтам, які дотримуються дієти. Однак, при прогресуванні та тяжкому перебігу дивертикулез може сприяти розвитку ускладнень, які без належної екстреної допомоги можуть призвести до смерті. Іншою стороною небезпеки, яку є дивертикулярною хворобою, є літній вік і, як правило, ослаблений загальний стан організму, що сприяє частому рецидивуванню дивертикулітів. Повторне загострення запального процесу трапляється у 33% пацієнтів. Близько 20% хворих після пролікованої кровотечі через деякий час відзначають його повторення.