Дизартрія у дітей

Дизартрія у дітей – Це складний мовний розлад, що виникає при порушенні нейромоторного механізму мовлення. Синдром проявляється артикуляційними труднощами, звуковимовними дефектами, диспросодією. Можливі складнощі ковтання, гіперсалівація, розлади довільної моторики та координації. Для встановлення центральних причин дизартрії виконується церебральна МРТ, ЕФІ. Неврологічне обстеження доповнюється нейропсихологічним та логопедичним тестуванням. У лікуванні застосовується комплекс методів: фармакотерапія, фізична реабілітація, логотерапія.

Дизартрія – поширений патомовний синдром у логопедії дитячого віку. Її стерта форма виявляється у 25-70% дітей із перинатальною патологією ЦНС. У клініці дитячого церебрального паралічу частота дизартричних розладів становить від 60 до 85%. За своїм мовним статусом діти-дизартрики можуть належати до категорії ФФН або ГНР 1-4 рівня. Ступінь розладу мовної функції залежить від тяжкості та локалізації церебрального ураження, коливається від стертої дизартрії до анартрії.

Дизартрія дитячого віку – це вроджений чи рано набутий синдром. Етіологічні передумови її розвитку виникають у пренатальном, натальному чи ранньому постнатальном періоді. Факторами ризику розвитку дизартрії у дітей виступають:

1. У пренатальному періоді:

2. В інтранатальному періоді:

3. У постнатальному періоді:

Дизартрія може розвиватися у дітей із нормальним психофізичним розвитком, руховими порушеннями (ДЦП), ЗПР та олігофренією. Нерідко вона поєднується з іншими мовними синдромами: затримкою розвитку мови, заїканням, моторною алалією.

Перераховані шкідливі впливи викликають ураження церебральних структур, що регулюють моторну ланку мови: черепно-мозкових нервів (частіше IX – язикоглоткового, X – блукаючого, XII – під’язикового; рідше VII – лицьового і V – трійчастого), їх ядер, кори або пірамідних пут. Залежно від топіки ураження розвиваються різні розлади м’язового тонусу мовної мускулатури та рухові порушення, що перешкоджають нормальній артикуляції.

Так, при ураженні коркових мовленнєвих центрів провідною ланкою у структурі дефекту стає артикуляційна апраксія. На пошкодження провідних кірково-ядерних шляхів вказують спастичні та мляві паралічі. При ураженні стріопалідарної системи розвиваються гіперкінези та м’язова дистонія. Ушкодження стовбура мозку проявляється синкінезією, м’язовою ригідністю, оральними автоматизмами. Мозочкові ураження супроводжуються атаксією та м’язовою гіпотонією.

Дизартрію у дітей класифікують з урахуванням локалізації ураження, тяжкості перебігу, симптомології. Найчастіше в неврологічній практиці використовується топічна класифікація, що виділяє такі форми:

• Псевдобульбарна. Найчастіший варіант дизартрії у дітей. Виникає внаслідок ураження корково-ядерного (пірамідного) тракту. Може бути паретичною та спастичною.
• Бульбарна. Зумовлена ​​ураженням гангліїв черепних нервів, зосереджених у довгастому мозку. Для дитячого віку не є характерною.
• Екстрапірамідна (підкіркова). Розвивається при поразці підкіркових нервових вузлів.
• Мозочкова. Пов’язана з пошкодженням мозочка. У педіатричній практиці спостерігається рідко.
• Коркова. Виникає при осередкових змінах моторних кіркових областей. Діти визнається не всіма дослідниками. Деякі ототожнюють її з моторною алалією, оскільки у структурі первинного дефекту також відзначається кінетична чи кінестетична апраксія.

За вираженістю (тяжкістю) симптомів дизартрія може мати такі ступені:

• анартрія – найважча форма, мова нечленороздільна або відсутня;
• дизартрія середнього ступеня – важкі та множинні дефекти звуковимови, мова малозрозуміла, голос назальний, тихий;
• стерта дизартрія (мінімальні дизартричні розлади) – легка форма, рухи артикуляції недостатньо точні, через що порушується фонетика і слухове сприйняття.

Ознаки порушеного мовного онтогенезу виявляються ще в дитинстві. Крик новонароджених уривчастий, слабкий. У немовлят відзначається мляве ссання, поперхивание молоком, часте відрижка. Гулювання та лепетні реакції запізнюються, характеризуються обмеженістю вокалізацій. Весь мовний розвиток спотворюється та затримується за термінами.

При дизартричному синдромі порушуються всі операції зовнішнього висловлювання: артикуляція та фонемоутворення, голос та просодика, темпо-ритмічна організація.

При найбільш типовою для дітей псевдобульбарною формою мова стає сповільненою, напруженою. Рухи язика та губ обмежені у вигляді парезів, сила повітряного струменя недостатня для виразної фонації. Характерними дефектами для дитячої дизартрії є палаталізація приголосних (пом’якшення), міжзубна або бокова вимова. Голос слабкий, неінтонований, осиплий, гугнявий. Мова в цілому невиразна («наче каша в роті»).

Обличчя дитини амімічно, асиметрично, рот часто відкритий. Рухи губ, щік, язика обмежені. Відзначається гіперсалівація, дисфагія, труднощі зі відкушуванням та пережовуванням твердої їжі. Можуть мати місце тремор та гіперкінези в артикуляційній та лицьовій мускулатурі, оральні синкінезії. Додаткові труднощі при артикуляції створюють готичне піднебіння, скорочення під’язикового зв’язування, які часто виявляються у дітей з дизартрією.

Мінімальний дизартричний синдром характеризує відсутність грубих порушень мовної моторики. Артикуляція нечітка, змащена. Частими фонетичними дефектами є сигматизм шиплячих і свистячих, ротацизм, дефект дзвоніння. Можливе недорозвинення фонематичних процесів (ФФН).

Дизартрія належить до важких порушень мови, впливає формування всіх мовних підсистем в дітей віком. Обмеженість мовної практики призводить до затримки психічного розвитку, зниження пізнавальної активності. У шкільному віці діти зазвичай стикаються із проблемою специфічних розладів розвитку шкільних навичок (дисграфією, дискалькулією, дислексією). Можливе формування комплексу неповноцінності, пов’язаного з обмеженими фізичними та мовними можливостями, недоброзичливим ставленням однолітків, необхідністю частих госпіталізацій.

З супровідної медичної документації логопед-дефектолог отримує необхідні відомості про супутні діагнози дитини, її психоневрологічний статус, результати інструментальної діагностики (церебральної МРТ, ЕНМГ, ЕЕГ). У ході бесіди з батьками уточнює раніше психомоторний та мовний розвиток пацієнта, динаміку захворювання, актуальні скарги. Логопедична діагностика дизартрії включає:

1. Оцінку будови та функції артикуляційного апарату. Звертається увага на вираженість та симетричність носогубних складок, стан тонусу лицьової мускулатури, наявність слинотечі, синкінезій. Виконуються статичні та динамічні функціональні проби на дизартрію.
2. Дослідження дихання та голосу. Визначається тип, ритм, об’єм дихання, тембр та модульованість голосу. Діти з дизартрією дихання поверхневе, нерівне, голос – слабкий, назальний, монотонний.
3. Обстеження лексико-граматичної підсистеми. З’ясовується стан сенсорного та моторного мовлення, обсяг лексичного запасу. Досліджуються навички словозміни, узгодження, уміння складати фразу та зв’язне висловлювання.
4. Обстеження фонематичних процесів: Проводяться тести на акустичне розрізнення фонем, сформованість фонематичного синтезу, аналізу, уявлень. Досліджується слухова диференціація всіх опозиційних фонем (дзвінких-глухих, ротових-носових, свистячих-шиплячих, задньомовних-передньомовних і т.д.).
5. Обстеження фонетичної підсистеми мови. Починається з перевірки голосних та звуків раннього онтогенезу. Потім досліджується вимова решти фонем, стан звуко-складової структури слів, просодики.

При діагностиці дизартрії часто виявляються супутня неврологічна симптоматика: гіперсалівація, синкінезія, рефлекси орального автоматизму, гіперкінеза, оральна апраксія. У логопедичному висновку вказується мовний статус (ЗНР, ФФН) та клінічна форма дизартричного синдрому.

Терапія та реабілітація

Медична терапія, фізична реабілітація та логопедична робота нерозривно пов’язані між собою та мають проводитися паралельно. Поруч із логопедом, дітей із дизартрією спостерігають дитячий невропатолог, лікар ЛФК. Протягом року пацієнти повинні проходити кілька курсів медикаментозного лікування, що підтримує, з прийомом ноотропів, нейропротекторів, судинних препаратів.

Обов’язковим є проведення немедикаментозних заходів: ЛФК, масажу, фізіотерапії, гідрокінезіотерапії, рефлексотерапії. Хороший реабілітаційний потенціал мають нові технології, що з’явилися в останні роки: Бобат-терапія, Войта-терапія, метод Кастільо Моралес.

Логопедична корекція

Основними стратегічними завданнями та змістом роботи з дітьми, які страждають на дизартрію, є:

1. Нормалізація тонусу мускулатури артикуляції: диференційований логопедичний масаж, пасивно-активна мовна гімнастика, логопедичне тейпування.
2. Розвиток загальної та тонкої моторики: логопедична ритміка, пальчикова гімнастика, біоенергопластика, су-джок терапія.
3. Розвиток функції дихання та сили голосу: дихальні, фонопедичні вправи.
4. Корекція порушених мовних процесів: формування лексичного запасу, граматичного устрою, розвиток фонематичних функцій, звукопостановка.

Особливістю логопедичної роботи з дитиною-дизартриком є ​​складність вироблення та закріплення артикуляційних укладів, їх точної переключення, через що процес автоматизації звуків може розтягуватися на невизначений час. Логопедичні заняття при дизартрії у дітей проводяться роками, нерідко аж до середньої та старшої школи.

Подальша соціалізація дітей, які мають дизартричні розлади, безпосередньо залежить від причини та виразності мовної та неврологічної симптоматики, повноти лікувально-корекційних заходів. Діти зі стертою дизартрією добре компенсуються в процесі занять, зазвичай не мають проблем із комунікацією та самореалізацією. Діти-інваліди, які мають серйозні рухові порушення, когнітивне зниження, потребують постійної допомоги та догляду.

Профілактика дизартрії спрямована на попередження факторів, що викликають мовленнєві порушення: травм голови, нейроінфекцій, церебральної гіпоксії, токсичних впливів на мозок на всіх етапах онтогенезу. Раніше звернення до логопеда дозволяє уникнути психологічних травм, пов’язаних із труднощами спілкування та навчання.