Дизорфографія

Дизорфографія – це специфічний розлад засвоєння орфографічних навичок, опосередкований порушенням мовного онтогенезу та невербальних психічних процесів. Виявляється стійкими, частотними орфографічними помилками на листі, що виникають і повторюються, незважаючи на знання учням орфографічного правила. Дизорфографія виявляється в процесі діагностики сформованості усного та писемного мовлення, аналізу робочих зошитів учня. Корекційний логопедичний процес включає формування фонетико-фонематичного, лексичного, граматичного, морфологічного, синтаксичного компонентів мовної системи, розвиток ВПФ.

Дизорфографія, поряд з дислексією та дисграфією, відноситься до порушень письмової мови. Дизорфографічні помилки з’являються до кінця другого – початку третього класу, коли школярі освоюють морфологічний та традиційний принципи правопису, починають вивчати та застосовувати на листі граматичні правила.

Проблеми засвоєння орфографічних знань та його практичного використання виявляються у 80% другокласників, 90% третьокласників і четверокласників з ОНР IV рівня, які у масових школах. У них дизорфографія є провідною причиною неуспішності рідною мовою, негативно впливає на особистісний розвиток, призводить до шкільної дезадаптації, а тому потребує грамотної та професійної корекції.

Говорячи про причини порушень письма, дослідники звертають увагу на їхню неоднорідність та різноманіття. У логопедії дизорфографію прийнято розглядати та вивчати комплексно, з погляду педагогічного, медичного та психологічного аспектів. Вирізняють такі групи етіологічних чинників:

• Порушення усного та писемного мовлення. У дошкільному періоді в дітей віком-дизорфографіків часто відзначається функціональна дислалія чи стерта дизартрія, але в момент вступу до школи зазвичай має місце нерезко виражене загальне недорозвинення промови. Виникненню дизорфографії може передувати дисграфія, проте складності освоєння орфограм можуть виявлятися та ізольовано.
• Обтяжений соматичний статус. У неврологічному анамнезі в дітей віком виявляється резидуально-органическое ураження ЦНС, що пояснює патоморфологічні механізми труднощів навчання грамоті. До групи ризику також відносяться діти молодшого шкільного віку, що часто хворіють.
• Шкільна незрілість. Найчастіше про неї можна говорити в контексті раннього початку шкільного навчання (з 6-6,5 років), психосоматичної ослабленості чи педагогічної занедбаності дитини. Це призводить до незавершеності дозрівання певних мозкових структур та психічних функцій на момент початку навчання. Дизорфографію може ініціювати перевантаженість молодших школярів навчальним матеріалом.

В основі дизорфографії лежать труднощі оволодіння морфологічним (морфемним) та традиційним принципами письма. Морфемний принцип базується на однаковому написанні частин слова в сильній та слабкій позиції (наприклад, в ударному та ненаголошеному положенні); у разі правопис може бути пояснено правильно підібраним перевірним словом. Традиційний принцип орфографії передбачає запам’ятовування словникових (неперевірюваних) слів із опорою на промовляння, речедвигательную і кінестетичну пам’ять. Проблеми оволодіння орфографічними навичками у початковій ланці школи пояснюються такими механізмами:

• Несформованістю мовних функцій. Рівень мовного розвитку учнів з дизорфографією характеризується обмеженим набором лексичних одиниць, недостатнім володінням навичками словотвору та словозміни, неуточненістю фонематичних уявлень, стійким аграматизмом в мовленні.
• Несформованістю ВПФ. Передумовами виникнення орфографічних помилок виступають незакінчена латералізація мовних функцій, дефіцит довільної уваги, порушення речеслуховой пам’яті. Серед інших немовних навичок у дизорфографіків недостатньо розвинені динамічний мануальний праксис, здатність до класифікації та систематизації, пізнавальна активність.

Логопеди, що займаються вивченням дизорфографії, вказують на нерозвиненість у дітей почуття мови та мовного мислення, неповноцінність самоконтролю у процесі письма, порушення мовної діяльності. У таких умовах дитина виявляється не готовою до практичного застосування вивчених орфографічних правил, підбору споріднених та заучування словникових слів.

Неоднорідність проявів та тяжкості дизорфографії призвели до виділення різних підходів до її оцінки. У логопедії найбільш широке визнання набули класифікації на основі порушення граматичних категорій та ступеня виразності. Відповідно до лінгвістичного підходу, виділяють три види дизорфографії:

• Морфологічна – стійкі та множинні помилки виявляються при написанні орфографічно складних слів. Учень не може на листі виділити необхідну орфограму і застосувати до неї вивчене правило. Насамперед, це стосується правильності написання ненаголошених голосних, невимовних і подвоєних приголосних.
• Синтаксична – Частотні помилки виникають при визначенні та позначенні зв’язків у реченні. Зазвичай ця форма виражається невмінням правильно розставити розділові знаки між частинами і окремими членами речення.
• Змішана – мають місце систематичні граматичні та пунктуаційні помилки, які не зникають самостійно.

З урахуванням кількості помилок (у перерахунку на 100 орфограм) та здатності до вирішення навчальних завдань розрізняють три ступені дизорфографії:

1. Легкий ступінь. У письмових роботах виявляється 15-20% орфографічних помилок. З більшістю вправ і завдань учень справляється оцінку вище середнього, з іншими – середньому і рівні.
2. Середній ступінь. Кількість помилок на листі складає 20-30%. Більшість завдань учень виконує середньому рівні.
3. Тяжкий ступінь. Учень припускає від 30% до 50% і більше помилок. Понад половину завдань оцінюються низькою оцінкою або оцінкою нижче середнього.

Граматичні помилки у учнів з аналізованим мовним порушенням відрізняються поліморфністю, повторюваністю та стійкістю. Помилки з’являються на другому році навчання, їх кількість та різноманітність неухильно зростає у 3-му та, особливо, у 4-му класі. Це з слабким знанням попереднього навчального матеріалу, ускладненням видів писемного мовлення (появою у плані викладу і твори), вивченням складніших орфографічних правил. Діти мають помітні труднощі у засвоєнні шкільної програми з російської.

Учні, які страждають на дизорфографію, можуть старанно заучувати правила, проте не здатні повторити їх своїми словами і тим більше – застосувати на листі. Не володіючи морфемним аналізом, діти не можуть розрізнити і написання прийменників і приставок, що неспроможні виділити корінь, суфікс і закінчення у слові. Оскільки лексичний запас таких учнів обмежений, вони мають проблеми з підбором однокорінних слів для перевірки орфограм. Неволодіння граматичними нормами рідної мови призводить до того, що у листі з’являються численні помилки на закінчення слів, т.к. діти що неспроможні правильно узгодити члени пропозиції на кшталт, числі й відмінку.

Найбільш частотними помилками у таких школярів є неправильне написання гласних, що перевіряються в ненаголошеній позиції, слів з невимовним приголосним, подвійних приголосних, словникових слів, неправильне перенесення слів на новий рядок, невикористання великих літер при написанні власних назв, помилкове вживання роздільного твердого і м’якого знаків. Учень-дизорфографік просто не розпізнає орфограму, що зустрілася, і навіть не намагається вирішити граматичне завдання за допомогою правила.

Завдання виявлення учнів з дизорфографією покладено логопеда шкільного логопункта. На початку навчального року спеціаліст проводить обстеження всіх учнів початкової школи; при цьому в учнів 2, 3 та 4 класів, крім стану мовлення, аналізуються письмові роботи. У ході логопедичної діагностики оцінюється:

• рівень розуміння мови,
• володіння зв’язною мовою та граматичними нормами,
• сформованості звуковимови та звукоскладної структури слів,
• обсяг словника.

При вивченні письмових робіт (творів та викладів) вчитель-логопед звертає увагу на наявність та провідний тип граматичних помилок, визначає ступінь тяжкості та характер мовного порушення. До оцінки сформованості ВПФ залучається шкільний психолог.

Диференційна діагностика

Насамперед дизорфографію диференціюють від дисграфії, в основі якої лежить порушення фонематичного принципу письма. Крім того, труднощі засвоєння та використання граматичних правил можуть бути пов’язані з частими захворюваннями дитини та перепустками школи, педагогічною занедбаністю, переведенням дитини на навчання до іншого вчителя або за іншою програмою. У подібних випадках граматичні прогалини мають нестійкий характер і долаються при поясненні та засвоєнні орфографічного правила.

Логопедичні заняття націлені на допомогу учневі в оволодінні морфологічними та традиційними нормами орфографії. Старт корекційної роботи повинен припадати на період навчання у початковій школі. Заняття проводяться в індивідуальній, підгруповій або фронтальній формі та одночасно охоплюють декілька напрямків:

• Удосконалення фонетико-фонематичних компетенцій. Включає уточнення звуковимови, розвиток слухової диференціації фонем, складового аналізу та синтезу, роботу над наголосом. У ході цієї роботи вирішується завдання оволодіння звуко-літерним аналізом слова.
• Розширення лексики. Робота над лексикою передбачає збагачення словникового запасу, уточнення семантики слів, формування навичок оперування лексичними одиницями у процесі промови. Ведеться вивчення синонімів, антонімів, паронімів, фразеологізмів та інших лексичних форм.
• Засвоєння граматичних норм. Уточнення граматики передбачає вивчення основних характеристик різних частин мови (рід, число, відмінювання, відмінювання, час, обличчя). У практичному відношенні ця робота сприяє формуванню навичок словозміни.
• Робота над словотвором. Важливим етапом корекції дизорфографії є ​​засвоєння моделей словотвору за допомогою приставок, суфіксів, закінчень. У процесі занять акцент робиться на формуванні вміння виділяти загальний корінь у родинних слів. Надалі на цій основі будується процес морфемного та морфологічного аналізу слова.
• Розвиток синтаксичних уявлень. Проводиться при синтаксичній та змішаній формі. До змісту занять включається робота з пропозицією: визначення його структури, виділення головних і другорядних членів, розстановка розділових знаків.
• Розвиток орфографічного самоконтролю. Включає закріплення орфографічних правил, формування вміння знаходити орфограми (розвиток орфографічної пильності) та застосовувати до них вивчені правила.

Паралельно з корекцією дизорфографії проводиться робота з розвитку когнітивних функцій: речеслухової та зорової пам’яті, уваги, мовного мислення, аналітико-синтетичної діяльності. Дані психічні процеси грають істотну роль засвоєння основних принципів листи, оскільки сприяють формуванню самоконтролю у межах навчальної діяльності.

Завдання попередження розладів шкільних навичок у дітей покладено на батьків та педагогів. Місія сім’ї – забезпечити дитині гармонійний фізичний розвиток, психологічний добробут, сприятливі умови на формування вищих психічних функцій. Усі наявні прогалини у мовній сфері повинні бути усунені до вступу дитини до школи або на першому році навчання, інакше надалі школяр неминуче зіткнеться зі специфічними навчальними труднощами (дислексією, дисграфією, дизорфографією).

Велику роль ранньому виявленні порушень писемного мовлення грає злагоджена спільна робота вчителя початкових класів, шкільного логопеда і дитячого психолога. Своєчасно розпочатий, систематичний та чітко спланований корекційний процес допомагає подолати дизорфографію та впоратися з освоєнням шкільної програми.