Екзема

Екзема – це запальне захворювання шкіри, що має тривалий хронічний перебіг із частими загостреннями. Характеризується поліморфними висипаннями, що проходять стадії почервоніння – утворення вузликів – бульбашок – мокнучих ерозій – скоринок – лущення. Висипання супроводжуються печінням, свербінням шкіри. Висока ймовірність приєднання вторинної гнійної інфекції. Особливо небезпечне інфікування у дітей, тому що може розвинутися екзема Капоші з можливим летальним кінцем. Запущена течія може призвести до неврозу: безсоння, дратівливості, а також стійких косметичних дефектів шкіри. Лікування екземи залежить від її форми та перебігу. Ефективними є системне застосування кортикостероїдів, екстракорпоральна гемокорекція, місцева терапія та фізіотерапевтичне лікування.

Екзема – це хронічне запальне захворювання шкіри алергічної природи, етіологія та патогенез захворювання до кінця не вивчений, але наявність екземи у близьких родичів, алергічні захворювання в анамнезі, вплив ендогенних та екзогенних факторів у причинах появи дрібно-бульбашкового екземного висипу. Психовегетативні, нейроендокринні та імунологічні порушення можуть спровокувати екзему. У сучасній дерматології виділяють кілька видів екземи (справжня, мікробна, професійна, себорейна, дитяча), які відрізняються клінічними особливостями.

Симптоми

Справжня екзема має хронічний перебіг із частими рецидивами та проявляється симетричними ділянками запалення на відкритих ділянках шкіри. При істиній екземі осередки запалення гіперемовані, набряклі, відзначається мокнутий поверхні. У межах вогнища виявляються групи дрібних везикул із серозним вмістом. Після того як везикули розкриваються, вони залишають типові для екземи мікроерозії. Для істиної екземи характерний синдром «серозних колодязів», коли на ерозованій поверхні крапельки ексудату опалескують, нагадуючи росу.

На периферії вогнища екземи спостерігаються поодинокі більші висипання та бульбашки. Згодом кількість новостворюваних бульбашок зменшується і мікроерозії зсихаються в кірки, після загоєння яких зберігається відрубоподібна поверхня, що лущиться.

При екземі яскраво виражений поліморфізм всіх елементів, на ураженій шкірі можна виявити і запалені ділянки різних стадій роздільної здатності. Більшість хворих на екзему пред’являють скарги на свербіж шкіри. Крім основних осередків ураження можуть бути розсіяні висипання на різних ділянках шкіри, але без мокнути. Пацієнти з давно діагностованою екземою відзначають у себе застійну гіперемію шкіри, інфільтрацію та гіперпігментацію після усунення загострень, згодом шкірний малюнок стає яскраво-вираженим.

Діагностика

Діагностують справжню екзему за гострим початком і за клінічними проявами, симетричність вогнищ та дрібнопапкульозний характер ураження, у поєднанні з вираженим поліморфізмом елементів, а також наявність в анамнезі алергічних захворювань та можливо нещодавно перенесений стрес дозволяють поставити діагноз «справжня екзема».

Симптоми

У патогенезі мікробної екземи на перше місце виходять різні варикозні симптомокомплекси, травми шкіри, що повторюються, і грибкова інфекція. Вогнища ураження при мікробній екземі асиметричні та розташовуються в основному на нижніх кінцівках, улюблена локалізація – проекція ураженої варикозом шкіри. Поява вогнищ мікробної екземи у складках шкіри пов’язана з пітливістю та порушенням особистої гігієни. Кордони екзематозних плям нерівні, прилегла шкіра інфільтрована, має синюшно-червоний відтінок.

Мокнутий і гнійні кірки присутні на всіх уражених ділянках, по периферії зустрічаються поодинокі папули та папуловезикули. Мікробна екзема ускладнюється остиофоллікулітами та імпетигінозними кірками. Мікробну екзему поділяють на мікотичну, варикозну та паратравматичну.

Діагностика

Діагноз ставиться на підставі клінічних проявів, наявності в анамнезі пацієнта мікозів, варикозних змін вен нижніх кінцівок та частих травм. При мікроскопії вдається виявити мікотичні клітини, бактеріологічне дослідження застосовують виявлення точного виду мікозу і визначення чутливості до препаратів.

При гістологічному обстеженні характерний набряк дерми з епідермальною локалізацією пухирів, масивна лімфоїдна інфільтрація з переважанням плазмоцитарних елементів, якщо мікробна екзема має тривалий характер, то відзначаються склеротичні зміни дерми.

Симптоми

Особливістю себорейної екземи є поява вогнищ ураження на волосистій частині голови, крім того вогнища розташовуються в природних складках шкіри, на обличчі, навколо пупка, за вушними раковинами та на згинальних поверхнях. На волосистій частині голови на запалених ділянках відзначається гіперемія, сухість шкіри та свербіж, при розчісуванні відокремлюються сірі лусочки. Межі поразок мають чіткі контури. У деяких випадках себорейна екзема супроводжується ексудацією, тоді виникають серозні та серозно-гнійні кірки, які після зняття оголюють ерозовану поверхню, що мокне.

Якщо осередки виникають у місцях природних складок, то на їх дні можна помітити глибокі болючі тріщини, яскраво виражений набряк та інфільтрацію, а по периферії вогнищ дрібні сірувато-жовті лусочки та лускаті кірки. Вогнища себорейної екземи на нижніх кінцівках і тулуб мають рівні і чіткі краї і зовні виглядають як жовто-рожеві плями, що лущаться, в центрі яких є висип дрібновузликового характеру.

Діагностика

Точної класифікації екзем немає, тому частина фахівців не визнають себорейну екзему, як тип екземи, вважаючи її видозміненим себорейним дерматитом чи справжньої екземою, з ускладненнями як себореї. Але гістологічні зміни при себорейній екземі відмінні від змін при себореї та при істинній екземі. Епідермальні вирости подовжені, виражено розширення судин дерми, в яких кумулюються глікозаміноглікани.

При гістологічному дослідженні виявляються також неспецифічні інших захворювань шкіри зміни, зокрема ослаблення дихальних ферментів дерми, розпушення колагенової строми і огрубілі еластичні волокна. Диференціювати мікробну екзему від істинної можна також наявності кокової флори і великої кількості ліпідів у поверхневих шарах епідермісу.

Симптоми

Професійна екзема – це тривале, в’януче хронічне захворювання шкіри алергічної природи, яке виникає у відповідь на постійний контакт із дратівливими речовинами. У патогенезі професійної екземи лежать постійний вплив виробничих факторів (пил, хімічна агресія, сухе або вологе повітря, часті мікротравми та ін.), Порушення вегетативної нервової системи, порушення проникності і ламкість судин. Внаслідок поєднання цих факторів розвивається сенсибілізація організму до професійних шкідливостей.

Клінічно професійна екзема подібна до справжньої, але провокуючим фактором є постійний контакт з подразником. Висипання різного розміру локалізуються по всьому тілу, але переважно у місцях контакту із сенсибілізуючою речовиною. Клінічні прояви настають після повторного контакту з алергенами або на шкірі з зміненою раніше реактивністю. Спочатку з’являється набряк та ділянки гіперемії, на яких надалі утворюються дрібні множинні везикули.

Діагностика

При опитуванні пацієнта з’ясовується, що є шкідливі чинники на роботі, або вдома, а прояви посилюються після безпосереднього прямого контакту з подразником і кожний контакт посилює симптоматику екземи. Під час відсутності впливу професійних шкідливостей, наприклад, у відпустці, шкіра виглядає клінічно здоровою.

Після підтвердженого діагнозу екземи необхідно усунути або знизити вплив провокуючих факторів: нервово-психічні перевантаження, прийом препаратів, контакт з алергенами та агресивними речовинами, провести лікування мікозів та мікробних захворювань шкіри.

Системна терапія

Проведення гіпосенсибілізуючого медикаментозного лікування з використанням седативних та антигістамінних препаратів показано за будь-якого виду екзем, плазмаферез та інші методи екстракорпоральної гемокорекції також позитивно впливають на стан пацієнта. Вітамінотерапія як внутрішня, і місцева активізує процес регенерації клітин.

Якщо загострення екземи протікає гостро, носить генералізований характер або не вдається купірувати рецидив за допомогою звичайної терапії, то показано застосування глюкокортикостероїдів всередину та місце в мінімальній ефективній дозі, після покращення стану дозу гормонів поступово знижують. Але деяким пацієнтам з екземою, яка набуває системного хвилеподібного характеру, прийом глюкокортикостероїдів та антигістамінних препаратів показаний щодня у підтримуючій дозі, внутрішньом’язово вводять вітаміни групи В та С.

Місцева терапія

Місцево використовують ретинолові мазі, застосовують аплікації з мазями і пастами, які мають кератолітичну властивість, мають плідний ефект і містять протизапальні та антисептичні компоненти. Місцева терапія екземи при ще нерозкритих бульбашках полягає у нанесенні нейтральних мазей, бовтанок і пудр. Склад препарату для місцевого лікування підбирається індивідуально та виготовляється за виписаним лікарем рецептом.

Обробка уражених ділянок водою, олією та агресивними дезінфікуючими розчинами категорично заборонена. Уражені ділянки слід оберігати від морозу, вітру, впливу сонячного випромінювання, а якщо екземою уражається обличчя, то осередки прикриваються асептичною пов’язкою.

Фізіотерапія

Численні фізіотерапевтичні методи лікування екземи. До них відносяться озонотерапія, магнітотерапія, лазерне лікування. Можливе проведення кріотерапії уражених екземою ділянок шкіри. Після усунення гострої фази, пацієнтам з екземою показано опромінення лікувальним ультрафіолетом, лікувальні грязі та ванни. Індивідуального підбору комплексу фізіотерапевтичних процедур для пацієнтів з екземою здійснює лікар-фізіотерапевт.

Особам, у яких діагностовано екзему, необхідно дотримуватися гіпоалергенної дієти, відмовитися від алкоголю та куріння. Велике значення необхідно приділяти особистої гігієни, використання неароматизованого мила та кремів на водній основі дозволяють знизити ризик рецидивів екземи.