Екзема присінка носа

Екзема присінка носа – це дерматологічне захворювання, що супроводжується запальною реакцією шкірних покривів присінка носа. Типові симптоми: гіперемія, набряклість, печіння, свербіж, везикуло-пустульозний висип, який змінюється мокнучими проявами та гнійними кірками, ліхеніфікаціями, екскоріаціями, лущенням та пігментними плямами. Діагностика ґрунтується на даних анамнезу, скаргах пацієнта, результатах зовнішнього огляду, дерматоскопії, алергопроб та інших лабораторних методів дослідження. Лікування складається з місцевої та системної медикаментозної терапії, фізіотерапевтичних процедур.

Екзема присінка носа – відносно часта дерматологічна патологія ЛОР-органів. Згідно зі статистичними даними, її поширеність знаходиться в межах 3,3-11,5 випадків на 1000 населення. Вона становить понад 1/3 всіх дерматологічних захворювань цієї анатомічної галузі. Хвороба виникає у пацієнтів усіх вікових категорій, у переважній більшості випадків страждають діти та підлітки. В останні роки спостерігається тенденція до зростання показника захворюваності серед осіб віком 20-35 років. Це пов’язано із захопленням числа хворих, які мають хронічні ураження носа та придаткових пазух, системні та алергічні патології.

Захворювання є наслідком порушення роботи відразу кількох систем організму. Зазвичай воно розвивається на тлі підвищеної чутливості до тих чи інших антигенів, генетичних мутацій і функціональних змін ЦНС. Щонайменше її формуванню сприяють дисфункції залоз внутрішньої секреції, імунодефіцитні стани, хронічні стреси. До найчастіших тригерів належать:

• Вогнища хронічної інфекції. Включають захворювання носової порожнини та придаткових синусів носа, що супроводжуються виділенням слизових або гнійних мас. Найчастіше це риніти, аденоїдити, євстахіїти, гайморити, фронтити різної етіології. Рідше до виникнення екземи сприяють інші патології верхніх дихальних шляхів: назофарингіти, тонзиліти, стоматити.
• Фізичні та хімічні подразники. Провокуючими факторами є косметичні засоби, виробничі леткі хімікати та гази, регулярне переохолодження. Певну роль грають травматичні ушкодження, механічне тертя, променева терапія лицьової області. Остання також знижує місцеві захисні сили організму.
• Недостатність імунітету. Екзема може формуватися при ендокринопатіях (декомпенсованому цукровому діабеті, гіпотиреозі, ураженнях яєчок або яєчників, гіпофіза), хронічних патологіях шлунково-кишкового тракту, авітамінозах, інфекційних захворюваннях, у тому числі ВІЛ-інфекції, тривалому вживанні цитостатів.

В основі патогенезу лежить поліетиологічна нервовоалергічна дисфункція. Вона проявляється полівалентною (рідко моновалентною) сенсибілізацією шкірних покривів, що стає причиною неадекватної реакції на зовнішні та внутрішні подразники. Це супроводжується підвищенням тонусу парасимпатичної вегетативної нервової системи, яке, своєю чергою, призводить до активної ексудації, обумовленої ураженням м’язового шару стінок судин мікроциркуляторного русла.

Наявна недостатність імунітету зазвичай обумовлена ​​порушенням функцій макрофагів, Т-лімфоцитів-хелперів, нейтрофільних лейкоцитів, надлишковим синтезом імуноглобулінів класу G і E на тлі дефіциту класу М. Вторинне інфікування уражених тканин провокує розвиток хронічного запалювача.

З урахуванням етіології та особливостей клінічного перебігу прийнято виділяти різні форми екземи присінка носа. Поділ обумовлено необхідністю використання терапевтичних і профілактичних засобів, що відрізняються між собою, при різних варіантах хвороби, спрощення диференціальної діагностики. Для цієї локалізації характерні такі варіанти патології:

• Ідіопатична. Відрізняється постійно рецидивуючим перебігом. Причина розвитку загострень найчастіше залишається невідомою, для активації процесу достатньо мінімального тригера.
• Мікробна. Розвивається внаслідок інфікування пошкодженої шкіри, у т. ч. порізів, подряпин або трофічних виразок, підвищеної чутливості організму до інфекційних антигенів. Сприяючими факторами є гострі або хронічні ураження порожнини носа та приносових пазух.
• Себорійна. Спостерігається в осіб, які страждають на надмірне виділення шкірного сала – себорею. Крім напередодні носа ознаки екземи розвиваються у характерних «себорейних» осередках. Найчастіше цей варіант хвороби розцінюється як маркер СНІДу.
• Грибкова. Супроводжує гіперсенсибілізацію організму до антигенів грибків. Ця форма екземного ураження може провокуватися кандидозом носової порожнини, стригаючим лишаєм, іншими мікотичні ураженнями слизових оболонок порожнини носа або шкірних покривів цієї області.
• Дитячий. Формується у дітей, які мають аномалії конституції на кшталт ексудативного діатезу або спадкову схильність до алергічних захворювань. Ризик розвитку екземи у немовлят підвищується при ускладнення вагітності, наявності у матері супутніх патологій.
• Контактна. Виникає в осіб, які регулярно або постійно контактують з алергенами. Зазвичай це робочі різноманітних виробництв, у яких використовуються штучні лакофарбові матеріали, смоли, формальдегід, солі нікелю чи хрому.
• Сикозіформна. Спостерігається у хворих, які страждають на сикоз – хронічне гнійничкове ураження волосяних фолікулів в області носогубної складки. До цієї форми екземи схильніші чоловіки.

Для всіх форм хвороби характерна етапність розвитку клінічних проявів – еволюційний поліморфізм. На першій стадії (еритематозної) гостро виникає почервоніння шкіри присінка носа, набряклість, почуття сверблячки та печіння. У деяких випадках суб’єктивні відчуття настільки сильні, що призводять до порушення сну та інших невротичних розладів. При дотику до уражених ділянок з’являється гострий біль, у стані спокою больовий синдром найчастіше відсутній. При мікробній та грибковій формах екземи видно яскраво виражені межі між ураженими та здоровими тканинами, процес частіше асиметричний.

На 2-3 добу від початку захворювання на тлі первинних ознак запалення виникають пустули та везикули, заповнені каламутною рідиною – екзема переходить у папуло-везикульозну стадію. Елементи за різних етіопатогенетичних варіантах патології мають різні характеристики. Їх розмір варіюється від 1-2 мм до 1 см у діаметрі, колір – від світло-жовтого до бурого. Характерна особливість себорейної екземи – зливання пустул та везикул з утворенням так званих «гірлянд» або «кілець».

Ще через кілька днів починається стадія мокнутия – елементи шкірного висипу розкриваються, залишаючи після себе «серозні колодязі» – специфічні ерозії, з яких виділяється помірна кількість ексудату. Останній призводить до мацерації, посилює запальні реакції. Найбільше виявлень виникає у куточках ніздрів.

Наступна стадія – кіркова. Вона супроводжується підсушуванням «колодязь», формуванням над ураженою шкірою гнійних кірок або лусочок, екскоріацій, ліхеніфікацій. При мікробній формі сіро-жовті скоринки практично повністю покривають тканини, але в периферії спостерігається виражене відторгнення рогового шару епідермісу. За інших форм зустрічаються ділянки «просвітлення».

Загальна тривалість гострого екзематозного ураження передодня носа не перевищує 15-20 діб. Після цього відбувається відторгнення кірки, захворювання набуває хронічного перебігу. Клінічно хронізація проявляється інфільтрацією та індурацією шкіри вестибулярної частини носа, обмеженими осередками підвищеної сухості, тріщинами. Лушпиння, свербіж, печіння зберігаються, але стають менш відчутними. При ідіопатичній екземі утворюються вторинні депігментовані або пігментно-васкулярні плями, що поступово збільшуються у розмірах.

Для досвідченого отоларинголога чи дерматовенеролога постановка діагнозу не становить труднощів. Використовуються анамнестичні дані, скарги пацієнта та фізикальне обстеження. Під час збору анамнезу лікар звертає увагу на наявність етіологічних або сприятливих факторів: умови праці, супутні патології, лікування, що раніше проводилося, призначені препарати. Під час обстеження дитини з’ясовується перебіг вагітності, що є на момент виношування захворювання у матері. Далі застосовуються такі методи діагностики:

• Зовнішній огляд та передня риноскопія. Візуальний огляд носогубної області та носової порожнини дозволяє виявити у вестибулярній частині зміни, характерні для однієї із стадій захворювання. При різних формах екземи визначаються різні варіації обмеженої або розлитої гіперемії та набряку, везикуло-пустульозних висипів, «серозних колодязів» або гнійних кірок.
• Дерматоскопія. Використовується для детального вивчення змін шкіри, диференціації з іншими патологіями. При десятикратному збільшенні дерматоскопа виявляється нерівномірний точковий розподіл регіональних кровоносних артеріол, венул та капілярів у поєднанні з лущенням рогового шару шкіри, утворенням скоринок.
• Аналіз крові. Клінічний аналіз крові на початкових етапах захворювання відображає підвищення рівня еозинофілів та збільшення ШОЕ. При приєднанні бактеріальної флори виникає нейтрофільний лейкоцитоз. Оцінюючи рівня імуноглобулінів спостерігаються високі рівні загальних IgE, IgG.
• Алергічні проби. Проводяться визначення речовин, які при контакті зі шкірою присінка носа запускають алергічну реакцію. Цей тест широко використовується при істинній та професійній формі хвороби, тому що при них фактор, що провокує, часто залишається невідомим.
• Мікробіологічне дослідження. Надає можливість ідентифікувати патогенну флору. Як матеріал для дослідження застосовуються виділення із «серозних колодязів», мазки ураженої шкіри. Після отримання колоній мікроорганізмів в умовах лабораторії проводиться визначення їхньої чутливості до антибіотиків.
• Біопсія шкіри. До цитологічного та гістологічного дослідження зразків шкіри вдаються за неможливості провести диференціальну діагностику іншими методами. Найчастіше біопсію проводять у дебюті екземи або за її атиповій течії.

Лікування консервативне, включає місцеві та системні медикаментозні засоби, фізіотерапевтичні процедури. Терапевтична схема складається індивідуально з урахуванням віку пацієнта, супутніх захворювань, форм екземи, стадії її розвитку. Важливу роль грає усунення чи мінімізація контакту з алергенами. Подальше лікування включає три категорії:

• Системна фармакотерапія. На початковій стадії застосовуються гіпосенсибілізуючі препарати, Н1-гістаміноблокатори, «малі» транквілізатори, нейролептики, полівітаміни, нестероїдні протизапальні засоби, імуностимулятори. Для профілактики чи лікування бактеріальної інфекції використовуються антибіотики, підібрані з урахуванням антибіотикочутливості. У тяжких випадках призначаються кортикостероїди у комбінації з анаболічними гормонами.
• Місцеве лікування. На стадії мокнути показані охолоджувальні примочки на основі борної кислоти або резорцину, після яких застосовуються топічні глюкокортикостероїди та кератопластики. При бактеріальній чи грибковій інфекції використовуються місцеві антибактеріальні чи протигрибкові засоби, анілінові барвники. Стимуляцію відторгнення кірок і боротьбу з лущенням проводять за допомогою інтраназальних тампонів з маслом обліпихи або рослинним.
• Фізіотерапія. Призначається після усунення гострого процесу або при лікуванні хронічної екземи. Широко використовуються УВЧ-терапія, гелій-неоновий лазер, акупунктура. Для боротьби з індурацією та ліхеніфікаціями застосовуються аплікації з парафіном, озокеритом, лікувальними грязями. У поодиноких випадках вдаються до рентгенотерапії. Ефективним вважається санаторно-курортне лікування у прибережних регіонах.

Прогноз для життя при екземі присінка носа сприятливий, для здоров’я – сумнівний, залежить від можливості припинити контракт хворого з провокуючими факторами, коригувати наявні системні порушення. Залежно від клінічної форми хвороби та ефективності підібраної схеми лікування одужання або повна клінічна ремісія настають до кінця 3 тижнів. До профілактичних заходів належать запобігання контракту з алергенами, мінімізація або повна відмова від використання косметичних засобів, адекватне своєчасне лікування супутніх нозологій, зміцнення загальних захисних сил організму.