Екзема сосків

Екзема сосків – це алергічний дерматоз, що виявляється еритематозно-везикулярним висипом в області сосків і альвеол, що прилягають до них. Висипання супроводжуються свербежем, хворобливими відчуттями, сухістю та лущенням шкіри. При постановці діагнозу використовують дані огляду, аналізи визначення рівня імуноглобулінів і гістаміну, результати мікробіологічного дослідження зіскрібка соска. У процесі лікування застосовують антигістамінні, протизапальні, седативні, імунокоригуючі, антимікробні препарати у поєднанні з фізіотерапевтичними методиками та корекцією дієти.

Зазвичай екзема сосків розвивається як посттравматичне ускладнення лактації у жінок, схильних до реакцій алергічного типу. За даними досліджень, більш ніж у половині випадків захворювання виникає на тлі активного розмноження умовно-патогенної флори (стафілококів, кандидів та ін), накопичення продуктів життєдіяльності якої створює сприятливе середовище для запальних та алергічних реакцій. Тому більшість фахівців у сфері клінічної мамології та алергології вважають цей варіант дерматозу одним із видів мікробної екземи. Захворювання схильне до рецидивації.

Екзематозне ураження сосково-ареолярного комплексу у жінок зазвичай виникає в період грудного вигодовування на фоні травмування шкіри. Це викликано поєднанням під час лактації трьох ключових моментів, що сприяють появі екземи, — локальної запальної реакції, спадкової схильності та нейрогуморальних змін. До сприятливих факторів відносять:

• Травми шкіри під час годування. На початку лактації, коли молока у молочних залозах ще недостатньо, дитина докладає значних зусиль для висмоктування молозива. Сосково-ареолярна зона піддається травматичним навантаженням, що провокує запальну інфільтрацію з подальшим розтріскуванням шкіри, яке стають початковим етапом екземи.
• Схильність до алергічних реакцій. В анамнезі у таких пацієнток найчастіше спостерігалися інші прояви алергії. При лабораторних дослідженнях у крові хворих виявляються характерні зміни у вигляді підвищеного вмісту однієї із фракцій імуноглобулінів – IgE. Зазвичай такий тип реагування генетично детермінований.
• Стрес. У перші дні догляду за дитиною радикально змінюється спосіб життя жінки. Підвищення тонусу симпатичної нервової системи провокує викид гістаміну, який посилює запальну реакцію у сфері соска. Недостатня секреція глюкокортикоїдів, характерна для пацієнток з алергічною схильністю, призводить до затяжного перебігу запалення.

Додатковими факторами, що сприяють розвитку екземи сосків, є похибки харчування (вживання червоних овочів та фруктів, цитрусових, шоколаду, копченостей), застудні та інфекційні захворювання, що послаблюють імунітет, використання неякісної побутової хімії, носіння синтетичної білизни. Ризик пошкодження шкіри ареоли та соска підвищується при вигодовуванні дитини з короткою вуздечкою язика.

Ключовою ланкою механізму екзематозної реакції є імунозапальні процеси, що відбуваються у вогнищі ураження. Механічні впливи на шкіру соска, що провокують виділення медіаторів запалення, призводять до спонгіозу – набряку тканин шипуватого шару епідермісу. На тлі запалення сосочкового шару розширюються судини, розвивається паракератоз – нездатність епідермальних клітин до синтезу кератогіаліну порушує процеси зроговіння, при цьому на шкірі з’являються характерні висипання. У місцях ураження накопичується значна кількість лімфоцитів, що супроводжується інфільтративними процесами та акантозом (гіперпігментацією) сосків.

Захворювання зазвичай проявляється у перші тижні грудного вигодовування. Спочатку жінка відчуває свербіж в сосках і ареолах, що оточують їх, в подальшому шкіра в сосково-ареолярній зоні стає червоною, на ній з’являються невеликі бульбашки і дрібноточкові ерозії, що супроводжується мокнутим. Найчастіше вогнища ураження мають чіткі межі. Підсохлі ділянки покриваються скоринками та лусочками, які поступово відлущуються. Період лущення може бути досить тривалим. У уражених ділянках шкіри виникає біль різної інтенсивності, що посилюється під час годування. Один з найбільш характерних симптомів – посилення сверблячки в нічний час.

При переході захворювання на підгостру та хронічну стадії переважають ознаки сухості та витончення шкіри, наявність в ареолярній ділянці точкових ерозій, безлічі дрібних тріщин та лущення. Сверблячка зазвичай виражений незначно або відсутня. Мокнути немає. На тлі похибок дієти та ослаблення імунітету внаслідок застуд чи стресів можливі періоди загострень, під час яких розвивається типова клінічна картина гострої фази. Про вторинної інфекції, що приєдналася, свідчить поширення запального процесу за межі ареол і поява жовтих скоринок.

Інтенсивний свербіж, характерний для гострої фази та періодів загострень, впливає на емоційний стан жінки. Пацієнтка стає дратівливою, плаксивою, часто у неї спостерігається пригнічений настрій. Оскільки свербіж посилюється вночі, ситуація посилюється хронічним недосипанням. Іноді екзема сосків ускладнюється вторинною шкірною бактеріальною інфекцією або маститом з появою загальнотоксичних симптомів у вигляді підвищення температури тіла, ознобу, слабкості, швидкої стомлюваності, зниження або відсутності апетиту та місцевої симптоматики (гнійних висипів, ущільнення грудей та ін.). Віддаленими наслідками патології є невеликі бліді плями в ділянці ареол, що виникають у місці екзематичних висипань.

При класичних клінічних проявах постановка діагнозу не становить особливої ​​складності. Труднощі в діагностиці екземи сосків зазвичай пов’язані зі стертим перебігом або атиповою симптоматикою, що трапляється вкрай рідко. Важливим завданням діагностичного етапу є виключення вторинного інфікування. Найбільш інформативними є наступні методи досліджень:

• Мікроскопія та посів зішкріба. При мікробному характері екземи у відділеному з вогнища ураження визначаються мікроорганізми, що сприяли розвитку захворювання.
• Рівень імуноглобулінів. У пацієнток з екзематозною реакцією зазвичай підвищений рівень IgE як маркера алергічних реакцій, причому такі зміни спостерігаються навіть поза загостренням.
• Рівень гістаміну у крові. Як і за інших форм алергічних дерматозів, при екземі соска в крові збільшується концентрація гістаміну, який бере участь у місцевій та загальній реакції.

У сумнівних випадках при затяжній течії показано цитологічне дослідження соска, що відділяється, або біоптату з ураженої області, УЗД молочних залоз і мамографія, проведення алергологічного тестування (алергопробу). Диференціальна діагностика здійснюється з тріщинами соска, герпетичними висипаннями, інфекційним запаленням шкіри в ділянці ареоли, раком Педжета. За потреби пацієнтку консультують алерголог, дерматолог, інфекціоніст, онколог.

Лікарська тактика спрямована на усунення клінічних проявів захворювання та досягнення стійкої ремісії за рахунок усунення передумов, що сприяють виникненню патології. Для більш швидкого досягнення результатів комплексну медикаментозну терапію доповнюють фізіотерапевтичними процедурами та спеціальною гіпоалергенною дієтою. Схема лікування включає такі групи лікарських засобів:

• Антигістамінні препарати. Оскільки механізм розвитку екземи заснований на патогенезі алергічної реакції, пригнічення секреції гістаміну дозволяє зменшити свербіж, ексудацію. За рахунок впливу на одну з ключових ланок алергії вдається швидше стабілізувати локальне запалення.
• Протизапальні засоби. Зазвичай для придушення секреції медіаторів запалення та підвищення порога больової чутливості достатньо призначення нестероїдних протизапальних препаратів. У наполегливіших випадках захворювання виправдано застосування глюкокортикостероїдів.
• Седативні засоби. Для корекції емоційних розладів та порушень сну, якими часто ускладнюється екзема, призначають рослинні препарати із заспокійливим ефектом. Вкрай рідко використовують більш потужні засоби з груп транквілізаторів та антидепресантів.

Базову терапію при необхідності доповнюють імунокоректорами, що дозволяють нормалізувати імунну відповідь, антибактеріальними та протимікотичними препаратами, що впливають на патогенну та умовно-патогенну флору, яка сприяє підтримці запалення. У складних клінічних випадках крім таблетованих форм та мазей призначають парентеральне введення препаратів. Для усунення гострих симптомів екземи застосовують електрофорез, ультрафонофорез, лазерну терапію, УВЧ, УФО, діадинамічні струми.

При продовженні грудного вигодовування рекомендується суворо дотримуватись режиму. Проміжки між годуваннями повинні становити щонайменше 2,5-3 годин. У цей час шкіру грудей бажано тримати відкритою – аерація сприяє прискоренню загоєння ділянок, що мокнуть. Жінкам з великими висипаннями, що утруднюють годівлю, можна скористатися спеціальними насадками або, крайніх випадках, зціджувати молоко. При прикладанні важливо забезпечувати акуратне захоплення соска та альвеоли ротом дитини. Потрібний правильний гігієнічний догляд за шкірою молочних залоз з використанням м’яких засобів для чищення.

Прогноз особливо сприятливий при гострих формах захворювання. Перехід екземи соска в підгострий та хронічний варіанти вимагає більш тривалої терапії з подальшим дотриманням гіпоалергенної дієти, ретельним доглядом за соском та альвеолою, носінням натуральної нижньої білизни. Для профілактики акушери-гінекологи та лікарі-мамологи рекомендують в останні тижні перед пологами змащувати ареоли натуральними маслами та кремами-емолентами, що підвищують еластичність шкіри. Під час перебування у пологовому будинку важливо освоїти правила годування груддю та особливості режиму вигодовування. У період лактації необхідно утримуватись від вживання продуктів, що сприяють виникненню алергічних реакцій.