Сексологія як наука вивчає статеву поведінку, сексуальне здоров’я та особливості статевої взаємодії. Вона базується на поділі людей на дві біологічні статі, що визначає анатомічні, психологічні та соціальні аспекти сексуальності. Формування статі відбувається поетапно: генетичний (XX- і XY-хромосоми), гонадний (яєчники чи яєчка), гормональний (андрогени чи естрогени), фенотипічний (зовнішні статеві ознаки) та соціально-психологічний (виховання, самосвідомість, роль у суспільстві).

Жіноча сексуальність характеризується такими ключовими аспектами, як ерогенна реактивність, любрикація, оргазм та статевий потяг. Ерогенні зони поділяються на генітальні (лобок, клітор, малі статеві губи, шийка матки) та екстрагенітальні (груди, шия, поперек, губи тощо). Любрикація забезпечує зволоження статевих шляхів у відповідь на сексуальне збудження. Лібідо змінюється протягом життя і залежить від фізіологічних та психологічних факторів.

Жіночий копулятивний цикл складається з п’яти фаз: психічна (усвідомлення бажання), сенсорна (стимуляція ерогенних зон), секреторна (підготовка організму до статевого акту), оргастична (досягнення оргазму), резидуальна (спад збудження). Оргазм у жінок буває кліторичним, вагінальним, різної тривалості та інтенсивності. Завершений статевий цикл супроводжується оргазмом, а незавершений може викликати нервове напруження і фізичний дискомфорт.

Існують різні форми статевого життя: екстрагенітальні (платонічна любов, гейшизм), генітальні (коїтус, мастурбація, петтінг), орогенітальні контакти. Визначення норми статевого життя залежить від біологічних, соціальних та індивідуальних особливостей. Розвиток сексуальності відбувається поступово: від статевої цікавості у дитинстві до повноцінного статевого потягу у дорослому віці.

Сексопатологія як медичний напрямок вивчає порушення статевої функції, їхні причини та методи лікування. Порушення сексуального здоров’я можуть впливати на загальне самопочуття та взаємини у сім’ї, тому їхня профілактика та лікування мають важливе медичне та соціальне значення.