Емоційне вигоряння: модна пошесть?

І хоча зазвичай ми перебільшуємо, емоційне вигоряння на роботі, відмінне від наслідків стресу, і від депресії, сьогодні поширюється зі швидкістю епідемії. Кілька слів про хворобу століття та її ранні симптоми.

“Немає сил”, “Я нічого не відчуваю”, “Мені всі дістали”, “Я більше не вірю в собі”… Ці або схожі фрази напевно неодноразово вимовляли ми самі; ми чуємо їх і від наших близьких та колег. Таке враження, що ми розівчилися справлятися з життєвими труднощами. Що це за напасть, яка охопила все суспільство? Чергова модна пошесть?

Таке пояснення було б зручним і втішним і дозволило б нам зітхнути з полегшенням. Але, на жаль, апатія, головні болі, відчуття до роботи, відчуття власної непотрібності, втома, яка не минає, — це ознаки емоційного вигорання, що виникає під впливом стресу, іноді супроводжується депресією, але не зводитися до них, передає Ukr. Media.

Воно торкається людей різних соціальних кіл і професій. Воно також ставить під питання наші цінності та цілі, наш спосіб життя, наші відносини з професією. Філософ Паскаль Шабо не залишає місця ілюзіям. Ні, це не мода, а сучасна «хвороба цивілізації» — подібно до меланхолії у XIX столітті, неврастенії на початку ХХ століття, параної в період між двома війнами.

Ці колективні хвороби виявляють порушення відносин між людиною і суспільством, причому не зрозуміло, хто більше винний: суспільство, яке створило культ швидкості, продуктивності та ефективності, або людина, що потрапила в ловушку ненаситної жаги до успіху та визнання.

Вигорання, яке виникло років сорок тому у середовищі працівників «допоміжних професій» (педагоги, медики, соціальні працівники), сьогодні торкнулося всіх професій, каже екзистенційний терапевт Світлана Кривцова. Особливо страждають від нього жінки. Причини очевидні: гендерна нерівність на роботі, місце жінки в батьківщині…

Вигорання — похідне від стресу, його остання стадія, коли людина вже знесилена. Найчастіше говорять і пишуть про вигоряння на роботі, упускаючи той момент, що емоційно можна вигоріти і вдома, нагадує Світлана Кривцова (наприклад, у ситуації, коли доводиться доглядати за батьком, у якого деменція, або терпіти цькування зі боку чоловіка, свекрухи).

Вигоряння, додає психолог-консультант Марія Макарушкіна, вражає майже без попередження. «Я нічого не помічавши. Просто одного чудового дня у мене раптово згоріли запобіжники», — щось у цьому дусі зазвичай кажуть «потерпілі». Хоча передумови були очевидні: перевантаженість роботою, недостатня підтримка з боку керівництва, ізоляція, порушення сну, нав’язливі думки, біль у животі, конфлікти вдома… і категоричне заперечення проблем.

У Міжнародній класифікації хвороб емоційне вигоряння визначається як «перевтома, виснаження життєвих сил».

Попередження близьких або лікарів не спрацьовують: тій, кому загрожує вигоряння, довго не помічає, що виснажень. Спочатку він задоволений своєю підвищеною залученістю: «Ти не розумієш. Я хочу розвиватися!» Потім гавкає собі за те, що виявляється не на висоті завищених очікувань: «Ти не розумієш! Це терміново!»

Це постійне «ти не розумієш» — сигнал тривоги, попереджає Саські Шоффель, студентка з Франції, батько якої покінчив життя самогубстовим через депресію. Тепер вона бореться за те, щоби вигоряння визнали професійним захворюванням. Сподіваємося, що наш матеріал допоможе помітити тривожні симптоми та не допустити вигорання у себе чи своїх близьких.

Що таке емоційне вигоряння (burn-out)?

Синдром емоційного вигорання (СЕВ) — стан фізичного, емоційного чи мотиваційного виснаження, при якому страждає на продуктивність у роботі, виникає відчуття втоми, безсоння, підвищується ризик соматичних захворювань. Так організм захищає нас від надмірних навантажень та стресів.

У Міжнародній класифікації хвороб (МКХ-10) цей синдром віднесений до хвороб із загальним назвам «Проблеми, пов’язані з труднощами організації нормального способу життя» і визначається як «перевтома, виснаження життєвих сил». Виділяють три групи симптомів вигоряння:

• емоційна виснаженість (почуття спустошеності та втоми);
• деперсоналізація (холодність, цинізм);
• редукція професійних досягнень (заниження успіхів, почуття власної некомпетентності, безпорадності).